Добрі дні! Воно гострі штика, і швидше навіть вуліт, не тільки літака. Воно проміння швидше, в нім думка й почуття.
Воно іде в народи для відео. Коли це слово зброя, як дик, так і згодом. Коли живуть у ньому ненависть і любов, воно влучає, як пуля. Це зброя золота.
В ній ненависть з любові зростав, вона над зорі лине, а в ній живуть як спів, любов до батьківщини і людь до ворогів. О, зброя, щастя, слово, я жити з тобою звик, ти квітка в любові, в ненависті ти штик. Сановні учні, нещодавно ми перевернули останню сторінку творчості Лисі Українки і чудової поезії.
...спочатку порогу навчимося. З'єднати саме її слово. Ну, це буде як ланцюжок єдності на початку нашого ворогу. Слово, чому ти не твердає криття, що серед бою так ясно і скриття?
Чому ти не госпі, бо жаль, з нею мето? Той, щас діва вбереться в голову, сплеч. Блин, моя чира готова надвала. Я дуже-дуже спліхнула.
Ви не спереджуте, що зброя свіжої світа достануться з нами в бійні Христу. Потім їх почерпнуть на стіні, інші на тій, а нас внутрі неї. Слово, моя ти єдина зброя.
Ми не повинні загинути обоє. Може в руках невідомих братів станеш ти кращим мачем наркотів? Грязний клинок об залізу кайданів, підливу на потвердяний старанів.
Тринадцять прясків помінших мачей, рухом нових натюринних тачей. Дякую. Мисники дуже переймуть мою зброю, Крінуться з нею одважно до бою. Зброя моя послужива як вояка, Краще, ніж служиш ти хворими руками. Слово «зброя» так писав і Максим Риський.
Мабуть, полонтяве Шевченкове слово наведнення наших записників боротися не тільки зброєю, а ще і словом силою. українського слова. Не помилуй, і не грохай мене в могилі. Серед степу широкого буду завжди вільним. Ті поля, і лани, та високі, круче, будуть завжди всяк загріне.
Перемоги дуже не чекать. Буду жити, та робити, нею захищати, та ворога проклятого близьком карати. Заживемо, браті і сестри, з вільним Україною.
Буде щастя в нашому країні. Слава Україні! Слава! Сановні учні, сьогодні у нас урок по запасному читанню «Поїздя народжена в окопах».
Прошу записати число тим уроком і епіграф нашого уроку. Борітеся, поборете, вам Бог допомагає. За вас правда, за вас сила і воля святая. Дорогі учні, сьогодні ми на лавуці підсумовуємо те, над чим працювали вже більше місяць.
Сьогодні у нас творчий проєкт спільний разом з вами. Поезія народжена в Охофах. Сьогодні ми будемо читати поезію наших захисників, розвивати ваші творчі здібності, говорити про нашу талановиту молодь, пишатися у...
Україною, Тарасом Григоручим Шевченком і нашим захисникам. Одне із завдань вам було підготувати, що ж говорить Тарас Шевченко, ще дуже-дуже давно проїхав на сьогодення. Якщо хтось підготував, то я прошу вас зачитати рядки Шевченка, як він тоді вже говорив. Мож лапах брати на руку. Хто візнайшов цю інформацію?
Йо, Адісу! Кохайтеся, чорнобрийки, та не змаскаляйте, бо маскалі чужі люди роблять віки з вами. Отак подивишся здаля на маскаля, і ні без праві він людина, і де собі мав сиротина, очі маблим, губа мабля. З'являється хвилина, і глупує навіть жаль, А ближче підійде скопина. Ще посів?
Ну, тоді я ще віднайшла. Ляпки були, усе взяли, кров повиливали, А москалі і світ Божий тут закували. І на омовленій землі врага не буде супостата, А буде син, і буде мати, і будуть люди на землі. Ну, і ще таке звернення, це більш сучасне вже. Поглянь, Тарасе, батько, подивись, що москалі зробили з Україною.
Ти їх не набудуй, так люто і колись, бо де вони, там скрізь, одні. проїнів. Читання готувалися таким чином. Вибирали тематику досліджень. Заповіді Шевченка, їх актуальність, події в домочасній і сучасній реальність, начальні Шевченка, поширші в окопах, дослідження гарячих точок, де з'явилася поезія, ЗСУ має талант власна творчість.
Коли на МОП обговорили проблеми, працювали в групах, в парах, індивідуальні завдання обговорювали. Передувавцем у бібліотечний урок пояснюється завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі. Збирали інформацію навіть в крипті.
Створювали монтальну карту гарячої точки Донеччини. Використовували індивідуальні завдання, обробляли інформацію, оформляли результати пошуку, підготувалися до проєкту і сьогодні відбудеться захист проєкту. 9 березня 209 річ це з дня народження Тараса Шевченка.
Поезія Великого Кобзаря це гімн любові і донюства, гімн боротьби за свободу і світку долю всіх народів. Борітеся, поборете, вам Бог помагає, за вас правда, за вас слава і воля святає. Бажаю усім успіхів на виробці.
Дякую, Сніжані. Ну і приступимо саме до наших досліджень. Справжнім для всіх відкриттян і, мабуть, здивуванням, стала інформація... про одного із наших командирів відділення ЗСУ 68-ї єврівської бригади імені Олексія Донбуша. Це Алло Мишевала.
Він народився в Романторську, і що крім того, що він пише ліщі, служить в ЗСУ, захищає нас, він ще й музикант, і дуже-дуже багато в нього є титулів. Хто працював на діографії, хто віднайшов якусь інформацію про чоловіна? Будь ласка, захар.
Павло Лушибава, поет-командир відділення 68-ї окремої єгівської бригади імені Олексія Долуша. Візьмуть. і здивував свою аудиторію новим віршем.
Проникливий твір, що має назву «Замість поник». Вишобаба ще й автором вірша «Тільки напиши про війну», який був написаний у травні і вже через тиждень став вірусним у мережі. «Тільки напиши про війну» вірш-відповідь на лист доньки Вишобаби, яка на той момент перебувала в евакуації за кордоном.
Дівчинка питала тата про що йому розповісти. У відповідь бав. а він написав поезію, щоб просити тим не говорити про війну, не розказувати, як вона тікала від ракети.
Цей вірш присвятований вже перекладено англійською, французькою, польською та 12 маєм іншими мовами. А в морежі можна знайти кілька десятків кліпів на поезію. Так от у нього позивний капелан. Цю історію він сам розповідає так. У нас в бригаді не було капелана військового по професії, бо тільки по позивному.
А він був дуже схожий. Дуже подібний, хоч трішки нижчий. І їх почали плутати. До Павла приходили сповідуватись, а саме до Капелана приходили повільші.
Одного разу його Капелана цього справжнього трішки поранило внову. Павло говорить, мені почали всі телеграмувати, що Капелана підстрілили. І він говорить, що це ж не я. І так його прозвали Капеланом. Саме цим стосункам і присвячений, дружним стосункам, присвячений вірш замість сповідів.
Сережа Асфальт. Отже, я лише вірю на якийсь день. Вірю в прагнув і не буду припевненіся.
Я на всяк такого рівня самот их, що сповідуватись певно, що не знаю. Не готуйся відпускати без гріхів. Моя совість не нерухується більше.
Відсадим до підховання чітко. Не молитву я зачитував, а більші. Холь ти посланець від Бога безобраз, Капелами я тобі кажу як братля, Як же хочеться пожити інші рази, Якщо інколи не хочеться вмирати. Не хрий миза молодушністю на страх, Я до смерті з не більшого став байдужим. Ти побачиш тих хвилей в малий морях, Випадковий виплеск неба у калюжі, Як віковий дельтуман, як мов паротяг.
І подумавши, що могли ще пожити, хоч простити то складне життя, Пару місяців не вкриваю в житті, я люблю себе в обманінням, але то, Отже, прочитаю, доктор, буду спати. Дай мені благословіння на любов, обіцяю, що ми ще зможемо похати. Як ви знаєте, Павло є сестрижбінаю Донеччині і він навчався у Краматорській школі №3. На жаль, зараз там йдуть бої і Павло передає в своїх віршах... Він розповідає, що ті відчуття, коли ти будував життя, кохав, дружив, просто жив, окуповують негли.
І ти бачиш, як все це нищить на очах, то слів більше нема. ми бачили, як маленько стекли зліця землі. Все, цього міста більше немає. Я бачив його живим, успіш ним, повним життям. Зараз це груда каміння, яке залишили росіяни, каже Павло.
Діти ви досліджували і робили, працювали над ментальною картою Донеччини, там, де відбуваються зараз загорячі точки. Хоч і п'ятим написали, що Донецьк це Україна. Ще не дороблена в нас ментальна парта. Я прошу, Бладик, працював над цим проєктом, Максимом Тимовим, бажаю, познать нам стрілочками, де відбуваються на Венеччині бої. І саме в цих місцях народилася поезія наша.
Буває цяла мій солідарність, у бахмуті, у лимані. У Азовстані, Маріуполі, Краматорську. Дякую.
Прошу вістати. Як ви бачите, майже вся Донецька у нас червона, це гарячі точки, це батьківщина самого Павла Зашеваби. Тут народилися ще і раніше, і Сосюра, як ви знаєте, і ще у нас Ева Дієвська, і вже багато письменників, і учасників, і зараз.
І бачите, у нас є зерої Азовсталі, хто це такий, хто знає? Морська піхотинка, студія. Хто це в нас? Пташка. Я хотіла вам сказати, що Павло вишивла багато варішею зараз з пташкою.
І він говорить, що його дуже часто просили написати про неї, про її героїзм. Але він надовго не наважився, не міг, дуже тяжко було це писати. Але він зроб ив це.
І зараз зі своїми віршами... І з пташкою зростали. Вони поїхали в 19-денний тур по Україні, десь в Західну Україну. Штаб ЗСУ сказав мені, Павло, треба їхати.
Я кажу, давайте після війни, після перемоги. А раптом війна триватиме довше. Ми маємо аналізувати, відчувати все, що відбувається прямо зараз.
І передавати нашим дітям. Я, військовослужбовець, виконую цей наказ з великою радістю. Дякую. Так і вирушили вони. Пташка співає, а Павло читає вірші.
Але я хотіла, щоб ви прочитали вірш самоприсвячений пташці Азустаї. Тільки ворог тікатний в постепах, струмонійкий спів про маневр стяжки. Насправді до кожного, хто упав, прилітає пташка.
Її пісня то насліджний крик «Вставай! » То симфонія люті, то свист надійний. І мені, моя пташка, співай, співай пролом надії. Вгортай своїм голосом кожен шрам на одоленому тілі.
Напийся гнівом, якщо вічна душа, І її жити там, у твоєму співі, моя пташка. Тихить, як неяк геть сталь тривка, І крило перебите, і пір'я злепте. Та якщо ми не встанемо, не змовкай, То бувай до смерті. Ці степи будуть спани ще не раз, і бетон розлатися над ними пилом. До цього лишається.
Та тік пісні про нас, да їм пташко крило. Звідси ж гурті тікатиме птах, та не ми. Хай лунає багатоголоса кота. Моя пташко, лети, нехай слухає світні ми, як звучить свобода. Ну, як вже говорилося раніше, Павло ще й музикант, тому що вони прийняли колись у музичне училище, але він грає на багатьох інструментах.
Ну, а, до речі, його річі були багато показані на... І до вашої уваги у виконанні самого Павла Лишабади на простих, не барабанах, а тих, що було під руками, його вірш «Моє покоління». Історія в книгах довга, Наживо втмінає стрілку.
Моє покоління пише Сльозами вогнем сторіну, До після маневрів списан... Дивіться, яким ми вперті, дивіться, як сміємося, прямо в обличчя смерті. Дивіться на наші танці, звинувач, пусті, поклопі, подхови.
Бо ламки з під дів вилітають проти, Контейнери і перевали, Треба перед тих, хто лахує вдачі, Моє покоління плаче, Так, щоб ніхто не плаче. Якщо б я все цілі зробив, Можна бути в стражданні світу, Та більшість би розчинилась У наших рахах без сили. Бо з кожним життям навколо Не то ля і то ля спільна.
Присунувайтесь у молоні морожену, Чуло свіли, Залить як п'ятири в алтарі. Ми молимося про спасіння. Дякую. Бо Бог і є, Він носить форму Богового покоління.
Чи приймає нас? Хто знає? Святих зараз нас немає.
Дивіться, як ми літують, Як приїзд нас до миї кухань. Велика чорна тінь повстала Від лавіка до глибини. Ви вбилися як постанні, так краще з нас померли.
Якщо як і ви у голосі, і в веселі непохитно, чи знаєш це Українську, значить ви вбилися іми. Поезія Павла Івашевича «Баби-домці» я про яку говорила вже запереду раніше, написана історією, ви знаєте її, що на початку війни жінка із дитиною вийхала до Швейцарії. Він сам усумував за своєю родиною, але вони вже повернулися на той час.
І коли вона запитувала, про що тобі написати, то він сказав таку фразу, тільки не пиши мені про війну. Вірш доньці я навіть не налажила сама прочитати, дітати вам, тому що краще, ніж виконає сам автор, де ще своїми побратимами вони підтримали цей флешмоб. Я хочу, щоб ви почули зараз. Дівчина, пиши мені про ріку.
Розкажи, чи є для тебе сад? Чи там ползають равними по віну? Чи ти чуєш? Порть і цигар, як йому кличуть свої котів.
Далек, далек, еннаць края, Та чого не більше би я хотів? Чи в другому світку, в своїх херках, Чи свідоцтва вулична та абрикос? Якщо по дороги тобі букет, Розкажи, як добре нам тут жити. Не розказуй, як пігнати від ракет. Лише ж повернутися з чужими, Запроси Україну до нас в гостей.
Ми покажемо кожен, Відповідно, Я думаю, Зачніться збори в своїх дітей. і зовсім не військові по професії. І саме одна така поезія, Янек Іборг, до вашої уваги. Янек Іборг, я житель історії, багато читав про війну, то в таких як я тисячі... Їм дуже хочеться бути вільним.
Я приїхав туди, де ціляться, хоч ніхто мене не просив. Я не кібор, я хлопець із Вінниці. Моє скоро народиться син. Кожен тут був і є, хоч соромляться всі герої.
Я не кібор, вдома я був водієм і ніколи не чистив зброю. Ми затих десь там внизу, бо живілля від напруги. Я не кібор, я плачу, коли несу покалічене тіло друга. Що нам курити осіб і чужих богів? Вся країна із дня в день.
Щиро мовиться, не за кіборів, а за звичайних своїх людей. Юрій Городинський поєднує військову службу і спів. Цей род набрав мільйони парей, як ви знаєте, від YouTube.
Він ще грає на аккордеоні. І він мріє про свою сцену. Але зараз його сцену вбивця і глядачі його солдатів.
Це те, що підтримує його. Він сказав, що на війні статуша тероріум для кожного цей плюс. Коли півбрати або ним декілька днів не виходять на зв'язок, і згодом прилітає один єдиний плюс з СМС. То це означає, що живий. Вірш розум Віталія Громського з чернію щитів у потязі її солдати.
У потязі її солдати, вочасна пекла свійна, У вікнах розбомбані хати, в останньому вагоні трона. Когось зустрічатимуть діти, когось понесуть як вантаж, Комусь будуть дома радіти, для когось звучатиме марш. У потязі її солдати, війна запеклась на руках, Їм цілу країну тримати і битися на кулаках.
Когось дочекаються сім'ї, когось понесуть у троні. Благаю, лишайтеся сильні. Голю, голоні люди, сіними горять бою, Мамо, а я стою, мамо, а я стою, Не-не, я борюсь.
Зараз буде база, вимикаємо білим старі образи Ось моє плече, як поруч браза, ось вона напроти суни зараза Ось заходить слава, нова фаза, працюємо спокійно, як того вчили нас Та наше завтра за нашими спинами, і наші діти, батьки, родини там І ті, що пішли на щиті, побратимем Музика Музика Музика Шановні колеги, зараз 9-та година. Це вшамування пам'яті завидних і хрюмів. І прошу вшамувати разом з усіма на обличчя випускання, яке нам дають посилення.
Сьогодні всі наші ковдри у місті прийдуть до Донеччини. Під вакуумом, солидаром, включаться страшні запитки в улі. Щодня ми прощаємо найкраще.
І ще один ріш, Віталій Олдовський, звідки ми... крові, полю і вогілля Донбасу. Горить бахмут і солдат.
Горить бахмут і солдат, лягає ворог штабеляною, та ми приймаємо удар, бо сам Господь стоїть над нами. Демляк кварталом обчиняє. Десь у кварталах мертві душі, Ще не скилилися орхі, Ще не пили брехні скалючі, Зі Шамів зітканий Донбас, Вогілля змішаний з кров'ю. Тут з неба дивляться на нас, Убиті воїни ордою, Та ми продовжимо йти, Через вогонь, сніги і втрати, Через розвалені мости, Щоб дочекали тварь поїхати. Музика Заживи, розмати, ось свій досинь, Навіть не жорстокий, йовець піванослід.
На колінах ніч, коли розбору тишини, Я в ті місці ночку навіні. На колінах ніч, коли розбору тишини, Я тим існу очі. На хвилях ніч, коли нас збором вишив, ні, Не надбилися вруч.
Ще один вірш, присвячений цій темі, темі любові до матері. «Не кажіть лише мамі». Не кажіть лише мамі, що тут по коліну води.
Не кажіть лише мамі, як холод но тут у окопі. Ви скажіть їй лише, що все нормально, здоровий, живий, український солдат найможнішого війська в Європі. Не кажіть лише мамі, як часто...
Та я згадую дім, теплорідну домівку, І мав мені ягодчний штрудрів. Ви скажіть лише те, що я ситий, Я сплю, я їм, а про решту не треба, Посправді не спав я довго. Не кажіть лише мамі, що я іноді просто боюсь, Що навіть і залишуся тут, у холодній мавпопі. Ви скажіть їй, що вижив, просто скажіть, що молюсь, Український солдат найможнішого війська віру.
Поезія війни це ненавість до ворога і любов до рідних, зброю, спогаду, родомівку. І кожен вірш хранить таке бажання скорішої перемоги, скорішого повернення додому до своєї родини. Андрій Самчук ще один наш юний поет молоде покоління з голови цієї усвоєнно вищої рисунки і відоказує те що він хоче з корішої біблії Ніхто не вариться, Музика Музика Така безстрашна дружня зграя, Солдату важко доказать, Бо вже душа витить до раю.
Він майже лік тримав кордон, Він був життважним і вірним сином, Нехай йому насниться сон, Яка оберна Україна. Ріснився сон мені недавно, Серед козаків я стоїв. Козацька нюнка, пісня славна, Козацька шабра я розумію.
Козак усапий з Озеленця питає, синку розкажи, як там козаки під Донецьком? Чи вже розбиті вороги? Чи вже розбиті вражі води? Чи процвітає вже наш край?
Чи вже дійшли до річки воли? Скоріше, синку, повідає. Я відповів, ще днів цяк батько. Війна страшна в наші часи.
І ворог суне, і багатько. Та б'ємся, батько, б'ємся ми. Народ могутній об'єднався, і геть пан справжній у нас є.
До війська кожен приєднався, і воля знову не вб'є. Ще є відвага і є сила. І вчеби то, що не здамось, не зламність духу дає криво.
Ми за свободу собі мовим. Козак у віччині ніяк погладив гуса і сказав, ось як завжди опав до ягод, як козак десь сам і вправляв. Дурних людей віки не учить. Ігоре, вірні на мене, як жадність з цих, яка ми обидві, і дурість з повдиря царя.
Боріться, обидві, боріться! Ідь, брат, забрати дій, бідь, вам доля скоро посмітнеться. Вернете, брат, яку раду звідь. Це наша міць, наша підтримка, це славні нащадки Шевченка, як ви побачили у мене сьогодні, та воно вики, і спадають вівші, ним захоплюється весь світ, ним випишаємося ми. І коли тяжко, я тільки взайду.
І не в політиків шукаю на підтримку, Лише саму я відео знайду. Буває, опускаються руки, Як зламані крила, і коли важко, діти. Погляньте це, він майже ваш провесник, Але як світиться обличчя, яка жала до життя.
Сьогодні ми говорили про все у слово. Про талант, про майбутнє. І усіх у нас ємрії, і вони, мабуть, усіх у нас сьогодні одні, щоб повернулися наші воїни до того, щоб була перемога. Скажіть, а про що ви ємрієте, що ви зробите після перемоги?
Я вам позвоню сьогодні, запрошую, що ємрієте, не так, чи? Буду щасливий. Звісно, щасливий, так. Тому фарбуюся і буду. Ну що, фарбімо батьки.
А яку ви бачите Україну саме після перемоги? Ну, у вас є отакі жоктюрлокетні сердечка, яку ви хочете бачити в Україні? І підтримуйте її до нашої карти України і до Великого обзоря. Ти сам можеш прийти.
Максим. Ти не помчаєшся? Ні, спустимо.
Держи камеру. І шовсток. Найкращий.
Вільний. Такий втучний. Для термометру.
Зелені. Рівні. Машинка.
Ось і випадок. Сьогодні ми підсумуємо ще і результат нашої роботи. Шевченко, як ви знаєте, був не тільки поетом, а й художником. Так от у нас теж є армейські художники, які представлять зараз свою картинну галерею і скажуть, чому вони намалювали чи написали такі свої портрети Шевченку. Вдарунок Шевченку.
Я наволювала цей портрет, тому що мені дуже сподобалось бачити Тараса Шевченка у формі ЗСУ. Максим, покажи свої зуби. Ось чотири мої роботи. Мені завжди подобались вірші Тараса Шевченка, я завжди на них куплювався, мені подобалось читати. І я в один день захотів нарисувати його, і нарисував чотири його портрети.
Ми ще пробували картину-іллюзію. Трішки вона не вдалася, це на фоні СНСУ, це двозори називають, це Волина Шупляка, ми запозичили це, але ще Максим буде вчитися. Проте, який портрет маму намалював, це взагалі, я їй подаруваю на 8 березня, тому майбутнє України в наших руках. Паспорт здається так.
Сніжана, яка написала «Діти війни». І Алінка у нас ще. Тільки я забула вона свої поїзди. Хоч що пригадала, будь ласка. Вихохи, кров.
Так, це моя Україна. Ми сильні і нас не зламати. Непоборна наша країна і вам її не забрати.
Я вірю у тебе, моя Україна. Я не хочу війни і пролитої крові. Я хочу миру, щастя і волі. Ти рівна і кохана земля.
І стою я на свої коліна, мрюсь Бог, бо ти в мене єдина. Нехай поетів робить не війна, не свистрики, не гум моторів. Нехай не плачуть і двора, не б'ється мати в страшній горі. Нехай поезія звучить лише про похання і про мирів.
І щоб ніхто більше не писав про свою втрачену надію. І все, що заповів Тарас, ми не дмівно збережемо. Бо захищають Україну, нас, найкращі в світі, їм вкладаємося. Дозимно. Захов'яється всі лени, Прочується всяково.
Колись в ньому бачу, Яку чуємо жаль. Я подивлюсь до чистого неба, Ти бий, я бий, сна. Колись в ньому закинеться війна. Я так дуже жалкую, що я не взяла такі автографи, щоб вони тут розписувались. І коли я вже доганяла Павла Борисовича, він сказав, що поленимося, підпишемось, дай Бог, щоб вони всі повернулися.
Дякую!