Вибухово кількість міст на нашій території зростає у 15-му першій половині 16-го століття. А яке ж було самоврядування у Києві? Надзвичайний вибух ідей, культур, які роблять міста унікальними.
Традиційно самоврядування містам надається за певним зразком. На жаль, українські міста не зберегли свої міські архіви. Хто був?
не правий в цій конфліктній ситуації. Ми так і не знайдемо мурів Києва, що робить місто містом. Кількість міст на території українських воєводств дорівнювала кількості міст Англії.
Вітаю. Наступний аспект, про який важливо говорити в контексті нашої історії, це місто. Нам може здатися, що... Чому ми виділяємо міський аспект нашої історії в 14-16 століття? Адже ми з певністю можемо казати, що міста на території українських земель або в межах сучасних кордонів української держави існували, мабуть, зі століття 8-го до нашої ери.
Так, звісно, ви маєте рацію, адже грецькі міста-колонії північного Причорномор'я у нас з'являються з 8-го-7-го століття до... нашої ери. Натомість, якщо ми говоримо в контексті населення, яке проживало в лісостеповій, степовій зоні, то вже, власне, з 10-го століття ми можемо говорити про місто як якесь певне соціокультурне явище, яке отримало свій розвиток в межах тої форми державності, яка була притаманна для цього часу.
Натомість, важливим аспектом, що робить поселення містом, є його статус, який вирішується в межах правових норм. Якщо в документах або в законодавстві написано, що ознакою міста є те-то, те-то, те-то, ми можемо говорити, від того часу це поселення є містом. Якщо володар дає привілей комусь на заснування нового поселення і одразу вказує, що засновується не село, а місто, ми теж можемо говорити. про місто. Власне, ось ці документи, які дозволяють нам чіткіше назвати населені пункти містами, від 14 століття стають масовим явищем нашої історії.
Власне, тоді ми зустрічаємо в латинській термінології цих документів слова «урбс», які нам дозволяють говорити про інший статус, не село. Натомість місто... є ще важливим соціокультурним явищем, в якому творяться абсолютно інші культурні феномени, які пов'язані не тільки з розвитком ремесла, але й з розвитком освіти, з розвитком адміністрації, управління, з розвитком торгівлі і концентрація на невеликому просторі давнього міста людей, які займаються абсолютно різними речами, не пов'язаними з землеробством і скотарством, створюють зміст унікальні території, де поєднання усіх цих явищ, а якщо ми на додачу до цього додамо ще й мультикультурний, мультиетнічний простір середньовічного і ранньомодерного міста в Європі, ми отримуємо надзвичайний вибух ідей, культур, які роблять...
міста унікальними. Отже, міста на території українських земель, власне, в 14-те століття починають входити як території, де з'являються представники інших етносів. Дослідники, які вивчають міський аспект нашої історії, звісно, апелюють до першого відомого нам привілею, який, на жаль, зберігся не в оригіналі, а в копії, яким Юрій Болеслав Тройдинович, останній володар Руського королівства, в 1339 році надає провінційному місту Сянік Магдебурське право і дозволяє місцевій, насамперед, німецькомовній громаді переселенців Саксонії користуватися звичним для уже німецьких земель інститутом самоврядування. Натомість, якщо глибше подивитися на цю проблему, то ми можемо припустити, що німецькі громади виникали набагато раніше в таких містах, як Володимир.
в таких містах, як Холм, в таких містах, як Перемишель, і, звісно, в такому місті, як Львів. Львів в цьому аспекті у нас буде унікальним містом. Бо якщо ми відштовхуємося від часу надання Магдебургського права місту Львову, а це 1356 рік, то з подивом у привілеї ми можемо прочитати, що щось нам вказує на те, що самоврядування, адже...
Існує згадка про колишнього Війта, який є ознакою першої людини, яка очолює, мабуть, міське самоврядування за Махдебургським правом. Було і до 1356 року. Отже, приклад Львова, приклад Сянока, припущення про те, що у перемишлі це могло бути взагалі на межі 13-14 столітті, приклад Володимира, приклад Холма, нам дозволяють...
показати, що міста на території українських земель отримують певний інструмент, певний правовий механізм для самоорганізації. Адже традиційно, якщо місто хоче бути самоврядним, воно має у своласного володаря викупити це право, навіть маючи привілей на це самоврядування. І відповідно викуп цього права робить взагалі місто вільне.
З іншого боку, ми маємо трошечки інші приклади запровадження міського самоврядування навіть вже в 14 столітті, який показує, що процес для досягнення самоврядних функцій міській громаді може бути тривалий. Для прикладу, чи не перша згадка про місто Кам'янець, столицю Поділля, стосується 1374 року, коли два брати Коріатович і Юрій Олександр дають місту право на самоврядування, Який зразок цього самоврядування? Адже традиційно самоврядування містам надається за певним зразком.
Тобто за тим, який уже функціонує і який можна скопіювати для власної громади. Для прикладу, Львів брав за зразок, скоріш за все, краківський варіант. Як і до 1356 року, так і чітко це ми розуміємо від привілею 1356 року.
І користувався... повною формою міського самоврядування. Завдяки кращій і, я б сказав, ідеальній збереженості Львівського міського архіву, ми можемо абсолютно всі деталі цього самоврядування в містах прослідкувати до найменших дрібниць з різними аспектами і з різними функціями, як це все розкладалося.
Натомість Львів стає певним зразком і донором для більшості міст насамперед Руського, і Подільського, і Белського воєводств. які вже не мають тої повноти в силу свого статусу, розміру, впливовості, заможності. Та й потреби, мабуть, такої не було, аби організовувати усі наявні у Львові міські інституції в містах, які не могли дорівнятися ні заможністю, ні розміром, ні демографічним потенціалом.
Натомість Кам'янецький приклад розтягується аж на добрих 50 років, і лише там в 1432 році місто Кам'янець отримає нарешті Магдебурське право за львівським зразком. Якщо ми подивимося на міста в орбіті Великого князівства Литовського, то ці міста будуть тягнутися до іншого зразка, до столиці Великого князівства Литовського вільно, і, власне, з цим пов'язаний... та проблема, яку мають дослідники з визначенням, а яке ж було самоврядування у Києві? Адже ми не маємо того комфортного моменту, не має привілею на надання Києву самоврядування за віленським зразком, і ми можемо лише гадати, що до цього часу приблизно немає.
Але від цього часу приблизно ми можемо говорити. Це межа ееее... 15-16 століття, якщо більш точніше говорити, це 90-ті роки 15-го століття.
Власне, ось ця двоїстість, звідки самоврядні інституції і практики потрапляють до українських міст, одна частинка це Польське королівство, друга частинка це Велике князівство литовське. Вони розтягують ось наше уявлення про міські практики і ділять їх між двома державами. Натомість, якщо ми звернемося до прикладів, то приклади, які ми побачимо, як і чим живуть міста, вони, на жаль, будуть обмежуватися невеликою кількістю міст. На жаль, українські міста не зберегли свої міські архіви.
І вже згадуваний Львів це радше виняток, який дозволяє досліджувати місто від… другої половини 14-го століття і аж плавно переходити до цілком модерних часів. Львівський міський архів цілий і збережений. Натомість Київському міському архіву абсолютно не пощастило кілька великих пожеж 16-го, 17-го, 18-го і навіть початку 19-го століття нищили міські документи і ми маємо лише невеличкі залишки того всього. Я лише просто на... одному прикладі можу показати цю різницю.
Коли дослідники спробували дослідити життя міщан у Києві і шукали лише один специфічний вид документу заповідь міщан Києва, то виявилося, що за другу половину 16-го, першу половину 17-го століття таких заповідів не назбирається і 15. Натомість, коли ми звертаємо увагу до заповітів львівських міщан, то таких заповітів, наприклад, за століття 18-те назбиралося кілька сотень. І якщо ми ретельно почнемо розглядати життя міщан через цей специфічний документ, ми побачимо абсолютно унікальні речі, яких ви не прочитаєте в жодному підручнику. Власне, той дотик до живої людини.
через специфічні міські документи, специфічні юридичні документи, які відклалися в міських архівах, нам дозволяють побачити, як, чим жили мешканці тогочасних міст від 14 по 16 століття. Інший приклад, який, можливо, найкраще побачити в нашій історії про мультикультурність, мультиетнічність, якраз стосується саме міського життя. Бо переважно сільське населення Території українських земель було здебільшого моноетнічним. Власник міг бути не руського родоводу, але переважна більшість мешканців села все ж таки були місцевими, які проживали з покоління в покоління тут.
Натомість міста дозволяли нам, дозволяли і дозволяють побачити нам цілком іншу мультикультурну спільноту. яка походить не тільки з Заходу, але й походить зі Сходу. І в даному випадку цей мікс, який ми бачимо, мікс, який призводить не тільки до культурного розмаїття, але й вносить в життя міст різні правові норми та звичаї, а ще більше робить релігійне життя в містах виразно множинним.
Адже в таких містах, як Львів, Луцьк, Перемишль, Холм, Та й навіть Київ існували по два єпископи православний і католицький. В таких містах, як Кам'янець і Львів, існували єпископські кафедри вірменські. Отже, ми бачимо не тільки на прикладі протиставлення православної і католицької церкви і їхнії взаємодії або ворожнечі. Ми бачимо ще інший елемент вірменський, теж християнської апостольської церкви.
міста поволі від XVI століття починають приймати чималі єврейські громади, а це приносить абсолютно інший вимір до міського світу, міської культури і міської релігії. Якщо спробувати огорнути це в межах якихось уявлень, яким є місто в XIV столітті, то ми можемо сказати, що німецькі переселенці формують і задають тон для пошуку і боротьби за міське самоврядування. Руська частина намагається адаптуватися до цього і намагається відстояти власну якусь самоврядність, але не в кожному місті це видається можливим.
Власне, брак матеріалу руських громад, міст на території України нам не дозволяє показати, як вони жили, в який спосіб вони взаємодіяли. у цьому місті, яке прагнуло отримати самоврядування, і як вони себе знаходили. Чи вони хотіли приєднатися до цього, чи вони хотіли створити власну окрему структуру.
Чи вони намагалися зрозуміти, що шляху для окремого життя уже немає, і нас чекає або приєднання до магдебургських структур. які спочатку здоміновані німецькими переселенцями, чи ми будемо жити окремо. Власне, прикладів є багато. І ці приклади показують, що жити в умовному Львові, Луцьку, Кам'янці, Києві, Перемишлі в 14, 15, 16 століттях було доволі складно. Адже в першу чергу треба було знати своє місце не тільки як мешканця цього міста, Але якої юрисдикції ти підпорядковуєшся?
Власне, і тут починається такий маленький казус, що всі люди, які живуть в тогочасних містах, є міщани. Але не всі міщани є громадянами конкретного міста. І тут теж залежить, якщо навіть ти належиш до певної юрисдикції. Магдебурської, ти навряд чи будеш громадянином цього міста. Щоб стати громадянином, треба було ще виконати цілу низку умов.
Треба бути закононародженим в законному шлюбі, мати про це довідку, якщо ти народився не в цьому місті. Це має бути посвідчено. Повинен мати певний майновий ценз, мати майно, але належність до міського громадянства дозволяла тобі претендувати на участь у виборах до керівних органів цього самоврядного міста. І, власне, ця особливість, що ти можеш бути міщанином, але не можеш не бути громадянином цього міста, власне, створювала широчезне поле для діяльності мешканців тогочасних міст на території українських земель.
Продовження нашої розмови про міста на території українських земель можна оформити таким цікавим казусом. От уявіть собі ситуацію у Львові чи у Кам'янці середини 16 століття. Десь в одній частині міста, яка знаходиться, припустимо, там під юрисдикцією магістрату, зустрічаються люди, які належать до різних юрисдикцій. Між ними може виникнути конфлікт або якась суперечка. Як її вирішити?
Формально це відбувається на території магістратської юрисдикції. Але люди, які беруть участь, не всі належать до цієї юрисдикції. Відповідно, нам потрібно знайти компроміс. Компроміс знаходиться вирішенням зібранням спільної комісії з представників різних юрисдикцій для того, щоб вирішити, хто був. неправий в цій конфліктній ситуації.
І, власне, ось ця складність, ця множинність правових норм і множинність юрисдикцій на невеликому просторі міста. Але пригадайте, скільки вам часу треба пройти від пам'ятника королю Данилу у Львові вулицею Галицькою, Ринком, і потім вулицею Краківською, аби пройти найдовшу частину середньовічного Львова. Мені здається, хвилин 15. Якщо ми спробуємо пройти...
Весь кам'янець від вежі Баторія до, припустімо, Вірменського ринку, це займе нам трошечки більше часу, на хвилин 5, але виняток кам'янеця полягає в тому, що природою створена величезна територія міста, майже 125 гектарів, яку не треба огортати в мури. Мури, власне, є тою обмежувальною структурою, яка робить міста. невеликими.
Адже збудувати якісні оборонні споруди, що було такою хрестоматійною ознакою пізньосередньовічного і ранньомодерного міста, доволі складно і коштовно. Чим більше місто, тим, здається, мали би бути більші мури. Але натомість, чи місто може собі дозволити це?
Чи є достатньо матеріалу, чи є достатньо кваліфікованих майстрів? Ми так і не знайдемо мурів Києва, адже... скоріш за все щось оборонне існувало лише у вигляді дерев'яних конструкцій.
Що ще раз показує, що чим далі ми йдемо на схід, тим наші міста стають не кам'яними, а дерев'яними. Наявність достатнього матеріалу, достатньої кількості ремісників, достатніх коштів говорить про заможність цього міста. Якщо Львів після пожежі 1528 року стає поволі кам'яним і перестає бути дерев'яним, Київ до... Великої пожежі навіть початку 19 століття залишається містом, збудованим з дерева. Отже, ці крайнощі, які ми бачимо...
Від західних меж до східних українських земель в містах вони показують, що розвиток міста залежить від залучених майстрів, залучених технологій і коштів, які місто може інвестувати у своє будівництво. Львів в даному випадку як головний торговий центр на українських землях у 14-16 столітті мав одну особливу перевагу. Користуючись правом складу на усі східні товари, це дозволяло Львову бути головним містом, куди стікалися купці, стікалися товари, які потім розподілялися по величезній території Центрально-Східної Європи. Всі шляхи, якщо говорити мовою 14-16 століття, на цій території Європи вели до Львова. Адже...
Шлях Віа Тартаріка, чи великий шлях, який проходив від Львова до Чорноморського узбережжя, був головною транспортною і торговою артерією, яка насичувала коштовними східними товарами Львів. І далі вони йшли до території країн Центральної Європи. Отже, маючи цю економічну перевагу, Львів...
міг собі дозволити збудувати мури, стати містом збудованим з каменю. Київ, маючи лише певні права і напевні товари, не міг конкурувати тривалий час зі Львовом, адже місцеве купецтво не мало тої економічної, юридичної основи для того, щоб місто багатіло. Загалом, якщо спробувати оцінити міста на території українських земель, можна сказати, що їхня кількість експонційно зростала від другої половини 14-го століття.
Якщо ми подивимося на статистику, то вибухово кількість міст на нашій території зростає у 15-му, першій половині 16-го століття. Можемо побачити, що ці міста з'являються скрізь. Там, де була можливість організувати якусь економічну діяльність. Але зовні ці міста мало чим відрізнялися від навколишніх сіл. І тут, в даному випадку, ми вертаємося до того, що робить місто містом.
В першу чергу, статус, який надається йому привілеєм власника. Якщо власник, чи король, чи церква, чи приватний землевласник вирішив зробити зі свого... населеного пункту, яким він володіє місто, він в привілеї це зазначає. Але це не робить одразу це поселення містом Мура. Але воно отримує економічні переваги на ведення торгів.
Власне, економічний аспект, який потім пізніше буде притягувати ремісників і всю сферу обслуговування, робить це поселення містом, на відміну від нашої уяви, що Раз місто, то мають бути кам'яні мури, якісь оборонні вежі, гарні і прямокутні квартали всеред місті, велика ринкова площа, яка є ознакою, ну і, звісно, центр міської влади, якась ратуша. Ні. На жаль, українські міста нам не дають цих прикладів у зазначений хронологічний час. Здивлячись на середмістя сучасного Львова, ми повинні розуміти, що ми бачимо радче Львів другої половини 18-го, початку 19-го століття. Йдучи Києвом, ми практично не знайдемо проявів середньовічного і ранньомодерного Києва, адже вулиці Подолу були переплановані під прямим кутом після пожежі початку 19-го століття.
В Кам'янці ми можемо побачити навіть більше, ніж один ринок, що є винятком для міських структур загалом Європі. Але ми не побачимо міської забудови, яка би була притаманна пізньосередньовічному і ранньомодерному Кам'янцю. В цьому наша слабкість наших міст, які візуально погано корелюються з тими зразками, які ми можемо побачити. на Захід або на Південь в Європейському континенті.
Але ми маємо свої унікальні якісь виміри наших міст. Наші міста не є... моноетнічними.
Наші міста є культурно розмаїтними. Можливо, їм бракує того візуального ефекту, який справляють міста Центральної, Західної, Південної Європи. І нашим містам вкрай бракує того, що жодне з міст на території України, на жаль, не отримало в часи пізнього середньовіччя університету. Але поява університету, яка б зробила би...
Приміром, зі Львова, чи з Кам'янця, чи з Києва, чи з Луцька. Ще й освітній центр можлива була лише тоді, коли це місто виконувало би столичні функції держави, яка знаходилася би на цій території. І останній аспект, який варто сказати про міста на території України.
Ті приклади, які в нас є з містами Північного Причерномор'я, генетично виросли з грецьких міст-колоній, але у пізньому середньовіччі, в 14-15 століттях, були опановані італійськими містами-республіками Венецію, але не сам перед Геною. Нам демонструють приклади, як можна перенести середземноморські практики і середземноморські уявлення на узбережжя Чорного моря і створити певний... зразочок, який би нагадував тогочасним генуестям-венеціанцям, що ось вони живуть певною мірою в зрозумілих для себе координатах. Але ці винятки радше показують те загальне правило, що чим далі на схід образ міста і міське самоврядування було вкрай обмеженим.
Чим далі ми йдемо від Львова, який користується повним магдебургським правом на схід, ми отримуємо зменшення форм міського самоврядування і міських інституцій, аж до повного їх розмивання, де лише статус і наявність ярмарку роблять це поселення містом. Ми можемо казати, що на початок XVII чи першій половині XVII століття кількість міст на території українських воєводств дорівнювала кількості міст Англії чи Англійського королівства. Але давайте подивимося на якість цих міст і той образ, який ми можемо побачити. Ми маємо свої переваги насамперед в багатокультурності міст на території українських земель. І, власне, це є тою родзинкою, яка нас виділяє з загальноєвропейського контексту і робить нас такими ж, як більшість європейських міст.
14-16 століття.