Слава Україні! Сьогодні наш ген присвячений особі мало відомий. Я би дуже хотіла цього чоловіка, який називається Святослав Караванський, вивезти із філологічного гетто.
Що таке філологічне гетто? Філологічне гетто це коли видатна постать, яка за своїм значенням обіймає усю країну, відома лише у якомусь вузькому середовищі. Чи то філологічному, чи історичному.
Святослав Караванський народився 24 грудня 1920 року. Ми студію, власне, пишемо у передвечір'я католицького Різдва. Тобто ця людина народилася 100 років тому. Але, як каже видатна наша сучасниця Ліна Костенко, наші українські проблеми такі дивні, що можна на них заснути, прокинутися за 100 років. І проблема залишиться тою самою.
Святослав Караванський прожив 96 років, майже століття. Тобто людина з колосальним життєвим досвідом, яка залишила для нас, українців сьогоднішніх, дивовижну, не просто мовознавчу спадщину, про яку вже говорять філологи. Він залишив для нас колосальну екзистеційну спадщину.
Колосальне надбання, яке... подивовує, як ця людина могла витримати 31 рік сталінських концентраційних таборів. За що?
За те, що був націоналістом, за те, що захищав свою мову, за те, що сповідував націоналістичний світогляд. І родом він був не з Львівської області, і не з Франківської, звідки родом Бандера Чешухевич. А народився він...
на нашому славному українському півдні народився в Одесі. Як Одеса виплакала українського націоналіста, який був найтісніше пов'язаний з організацією українських націоналістів і за це двічі отримував свій термін ув'язнення і заслання. Отже, шановне панство, заходячи в долю Святослава Караванського, ми насправді заходимо у долю нашої нації. Заходимо у долю нашої держави. І не треба казати, що це минуло.
Нема минулого часу. Є тільки оця мить, яка відбувається зараз. А вона є наслідком героїчного життя попередніх поколінь.
Наслідком того, що були такі пасіонарні особистості, які через свій світогляд і через сповідування націоналістичних ідей готові були сидіти в тюрмі 30 років. Отже, як формувався світогляд Святослава Караванського? Хто були його батьки? З особливим трепетом розкрию вам сьогодні тільки трошечки життєвий шлях цього чоловіка, ім'я якого, на превелике щастя, заведено до постанови Верховної Ради як відзначення особливої дати 100 років.
І я думаю, що аналізуючи життєвий шлях, ми побачимо, як все те, що він робив, тоді накладається на сьогоднішню проблематику. Отже, це не минуло. Це і сьогодні все відбувається.
Святослав Караванський каже, що батьки його з Києва, що поїхали до Одеси як на еміграцію. Тобто там думали, що краще убезпечать собі життя, бо у Києві були вже репресії. Зокрема, каже так.
Очевидно, в Києві... Мова моїх батьків схилялася до української. У 20-ті роки батько не раз говорив до мами по-українськи, а в розмовах з іншими закидав українські слова.
Але в Одесі моєю рідною мовою треба вважати російську. Якщо мати Києво-Одеську російську мову аборигенів із геканням та рядом українських елементів, у мові закондово-русською. Так саркастично висловився Святослав Караванський про своє мовне обличчя. А ще, як казав Святослав Караванський, у таких так званих наших російських родинах в Одесі були незмінно присутні українські книжки.
І саме ці українські книжки формували світогляд тих самодостатніх особистостей. на плечах яких ми стоїмо і сьогодні. Зокрема, Кобзар Тараса Шевченка згадує Святослав Караванський. Звідки він вивчив мову, як, звісно, вже згадував батько, вживав українську лексику чи часом розмовляв з мамою?
Українську мову чув і вивчив з малку, від оточення, від батьків. Це раз. Та від старшого покоління одеситів. Увага, шановне панство! Саме так!
Від старшого покоління одеситів, яке було абсолютно українське, яке ще на початку 20-х років, наголошує Караванський, не було цілком русифіковане. Одесі родину Караванських, звісно, що називали петлюрівцями. Одесі родина Караванських, звісно, що весь час була під загрозою. За іронією долі, будинок Караванських був неподалік від Одеського обласного ГПУ. І щовечора вони бачили, як вантажна машина, накрита брезентом, когось вивозила з того ГПУ, залишаючи після себе кривавий слід.
Жити поряд із таким будинком і спостерігати щоденні сліди крови це мало не аби який вплив на мовний вибір. Тому Святослав Караванський каже, у таких обставинах годі дивуватися. що батьки схилялися до російськомовності. Але ця мова жила у серці, ця мова жила в гені, ця мова жила у підсвідомості.
Тому технічно обдарований хлопчик, бо батько закінчив політехніку київську, був дуже обдарованим інженерно, і цей технічно обдарований хлопчик міг продовжити шлях батька. Але його покликала інша. царина життя українців філологія, зокрема, українська філологія. Тому закінчує він філологічний відділ Одеського університету.
Дуже приємно це мені згадувати, особливо з огляду на мої тісні контакти із катедрою української мови Одеського університету імені Мечникова. І саме зараз там, в Одеському університеті, готують доведання. першу працю про Святослава Караванського, базовану на вперше у доступних архівних матеріалах.
Ми вам її покажемо. Йдеться, зокрема, про слідчу справу Караванського. При нагоді хочу подякувати тим авторам, які зараз працюють над цією працею, зокрема, історик і керезнавець Олександр Бабич, який працював, власне, і з тими матеріалами, Наталя Кондратенко.
моя колега-філологиня, і Ганна Купрій, краєзнавець і журналіст. Я думаю, найближчим часом ми цю працю про Караванського із слідчими матеріалами зможемо придбати і прочитати. Чи все було так добре в родині?
Ні. І Караванський оголено про це згадує. І мені здається, що кожен з нас у своїй родині також може щось подібне згадати. А це лише підкреслює силу. того чоловіка.
Бо, як каже Святослав Караванський, сестра Ірина абсолютно пішла на службу до проімперських сил. А брат Ігор зрікся свого брата Святослава, коли у цього брата Ігоря запитали, чи ви погоджуєтеся з тим, щоб ваш брат виїхав до США, а йшлося вже про той період, коли закінчився термін відбування ув'язнення. У Святослава Караванського і його дружини було дві візи, і ізраїльська, і американська, щоб виїхати. То цей брат його сказав страшну фразу.
Зацитую цю фразу. Якого брата? Я не маю брата.
Отже, як бути зі своїми ідеями і зі своїми принципами, коли тебе зраджують навіть найрідніші? Коли тебе за це судять, коли інших за це убивають? Отже...
що сказав про цей період сам Святослав Караванський, який був студентом Одеського спочатку індустріального інституту, а потім університету. Як я міг бути щирим прихильником деспотичної влади? Процес СВУ, два арешти батька, саме в такий спосіб спливає на поверхню «Правда про батька».
Сотні розстріляних письменників, артистів, мовознавців, сотні невинно засуджених звичайних громадян. Я це вже бачив у тоді, вже тоді це бачив в своєму 10-літньому і 8-літньому віці. То як я міг бути співучасником цього геноциду? Бути радянським студентом і радянським громадянином означало бути співучасником тих злочинів. Караванського було мобілізовано до Червоної армії.
Деякі джерела пишуть, що він пішов туди добровольцем. Ніяким не добровольцем. мобілізований у 1940 році, служив у Білорусі, і там під час служби в Білорусі його і застала Перша світова війна, війна, у якій зійшлися два абсолютно однакових вороги для Караванського, що німець, що московит, що той фашист, що інший фашист.
Інакше кажучи, один нацист, а інший фашист. І саме про цей фашизм Росії... Караванський згодом говоритиме, що існує сьогодні у світі фашистська держава. І ця фашистська держава називається Росія. Він повернувся до Одеси після того, коли відбув полон і відразу ж вийшов на зв'язок в Одесі із Організацією українських націоналістів.
Чи це були похідні групи із Західної України? питомці на одеських землях. Про це мені зараз не йдеться. А йдеться передусім про те, що це були саме представники організації українських націоналістів. У березні 1942 року він знайомиться з ними і потім згадує про це так.
Це знайомство скінчилося судом Одеського військового трибуналу і 25-літнім вироком у лютому 1946 року. Ви зараз у нас на екрані побачите його слідчу справу. Це був той перший вирок, який він, який охопив, ось він, Одеса, 5 августа 1946 року. Ви можете вперше бачити цю постанову, публічно її ще не оглядали. Це надала мені моя...
колега Наталя Кондратенко з Удеського університету, щоб ми це всі побачили. І в цій справі чітко зазначено, що Святослава Караванського, власне, арештовують через його зв'язок з Організацією Українських Націоналістів. Караванський, говорячи про цей зв'язок з ОУН, вжив дуже цікаве слово, яке для нас галичан є звичне. Участь в акціях ОУН, у яких я пописався. Правда, як гарно?
у яких я пописався, тобто показався, тобто сьогодні, би сказали, засвітився, була найтяжчим гріхом в імперії Сири-Сири. Отже, тюрма. Що ж робив цей присвітлий чоловік у тюрмі і на засланні?
Саме там він розпочав свій колосальний мовознавчо-літературознавчий проєкт, в якому нема аналогів в Україні. А якщо є аналоги в світі, то скажіть, навчіть мене. бо я не знаю. Там він почав працювати над своїм грандіозним словником Рим. Тобто, якщо комусь з вас римується, а Рима йде тяжко, то треба дістати словник Святослава Караванського, який вийшов у Львові у давництві Бак, і там ви побачите зібрані усі слова, які римуються між собою.
Цю працю він присвятив своїй родині і своїй дружині. яка вслід за чоловіком пішла на заслання. Так, як на заслання вслід з Зелемиком пішла його дружина. Так, як на заслання вслід за Миколою Руденком пішла також його дружина. Це я нагадую вам наші попередні студії.
Згадує Караванський і те, як йому вдавалося вижити під час другого ув'язнення. Бо перше ув'язнення він відсидів. А друге ув'язнення було вже без жодного суду і слідства, бо тут було якесь слідство від 44 до 46 року.
І то слідство вислідило, що він націоналіст і що він оунівець. Я апелюю до наших чарівно-казково-прекрасних філологів, наголошуйте на тому світоглядовому переконанні Святослава Караманського. Він не просто мовознавець, він націоналіст, він політичний діяч.
І до кінця таким був. Друге заслання і друге ув'язнення за сам видавну статтю з промовистою назвою про одну політичну помилку. Це 1965 рік.
Ішлося про нещадну критику зросіщення вищої освіти. Це приблизно щось таке, як зараз відбувається у нас з вищою освітою, тільки в нас це краще би тепер назвати абсолютно влучно денаціоналізацією вищої освіти. І вищої, і середньої, і початкової.
Отже, без суду і без слідства 13 листопада того ж року арешт, 8 років, 7 місяців таборів, суворого режиму. Знаєте, панство, коли я намагалася організувати зустріч зі Святославом Караванським через скайп зі студентами львівської політехніки, то я списувалася зі Святославом Караванським. І просила його, вийдіть на скайп, ви класик, ви борець, ви націоналіст, ви той, який даєте майстер-клас сучасної української культури мовлення.
А він мені пише, пані Ірину, то я такий страшний, то я такий худий і такий високлий. що ваші студенти налякаються мене, як мене побачать. Отже, цитую. Я багато голодував у таборах.
Бувало і по місяцю, це коли вже було друге ув'язнення. Вишилася шкіра і кості. А тоді наростало нове тіло, нові клітини, а далі просто приголомшливе.
Коли прийшла старість, а вона прийде до всіх, якщо ми заслужимо її перед Богом. Коли прийшла старість... ці молоді клітини не хочуть вмирати, не хочуть вмирати.
І не дають вмирати старшим клітинам. Молоде тримає коло себе старше, чи не так? Ось вони, закони екзистенції біології. Тому живу. І, мабуть, ще довго буду жити.
І таки довго прожив. 96 років. І покинув цей світ 17 грудня 2016 року. Ми ще мали можливість листуватися з ним, ми ще мали можливість видавати його праці за його згодою. В 1969 році його засудили в таборі ще на 10 років таборів суворого режиму.
Він про це згадував так. Зараз ви побачите цю його думку на екрані. Мене засуджено за поширення правди про Катинь.
На 10 років. У самих таборах уже. І за совєтською системою сполучення двох вироків мені додано 6 років до мого першого строку.
Того першого строку, який почався у 44-му році. Уявляєте усю макабричність цієї ситуації. 1972 року засуджують і його знамениту дружину.
на дію строкату на 4 роки. За що? Та за антирадянську пропаганду. І ось в 1979 році, коли вони двоє відсиділи свої терміни, ось ці ангели української сили, ось ці святі люди, то приходить їм з Америки віза, а потім з Ізраїлю, з чого Караванський дуже дивується. Чого це американці?
Чого це ізраїльтяни? запрошують їх їхати у ці країни. А знаєте чого?
Тому що Караванський і його дружина мали таке велике серце, що захищали всі поневолені народи. Захищали поляків, захищали литишів. А Караванський навіть написав статтю про те, що була квота на вступ гебреїв, як він їх називав, до вищих навчальних закладів.
Ця стаття... про обмежений вступ до гебреїв-довишів була опублікована в одному американському виданні. І в Америці вирішили, що Караванський Гебрей.
Та ще, як потім саркастично вказує Караванський, моє прізвище начебто їм про це вказувало, бо вони вважали, якщо прізвище Наський, то тоді Гебрей. Ось так СУВ за національною ознакою посприяв тому, що Святослав Караванський і його дружина в 1979 році після відбуття отих тортур покинули Україну. Покинули її лише фізично, але ніколи не покидали у своїх розмислах, ніколи не покидали своєю працею, а завжди служили на її соборність і на її свідомість. Чому мене і дружину витурили?
Він так гарно висловлюється. Його мова така багата, така проста, така невагома і легка. Чому мене витурили? Сири-сири, каже Караванський. Було для мене самого загадкою.
Поки збір подальших фактів... не дозволив зробити висновок. Постійно через дружину передавав я заяви, що лунали з радіостанцій «Свобода» та «Голос Америки».
Він знаходив найрізноманітніші способи, щоб говорити про те, про правду. У заявах йшлося проти національних утисків поляків, прибалтів, українців, гебреїв. І тут з Нью-Йорку надходить виклик на виїзд до Америки.
Ось так буквально те, що я переповіла перед цим. цією його цитатою. А тепер, шановне панство, я хотіла би наголосити на його грандіозних мовознавчих працях, які для нас стали доступні тільки з 90-х років ХХ століття. Коли я вперше взяла до рук його грандіозну працю, яка називається «Секрети української мови 1993 рік», навіть пригадую, де я її купила, я зрозуміла, що я не знаю української мови. Не знаю взагалі.
Я була в стані шокової. Я прийшла тоді на катедру української мови і показується нашому завідувачу Геннадію Леонідовичу Вознюку і кажу, ви про це знаєте? Чого ми вчимо студентів? Подивіться, що зробили з нашою мовою.
Хто такий Караванський? Для чого я це згадую? Я згадую це для того, щоб ми розуміли, як від нас закривають правду, як від нас закривають лідерів думок.
А нам кажуть, шукайте лідера, а він є. Він у тебе перед носом. Тільки тобі закрили його, і ти його не бачиш. Отже, ось ця геніальна праця «Секрети української мови» переведена у розширеному варіанті 2009 року. Разом зі словничком, увага, репресованої лексики.
І, як красиво зауважує Караванський, зі словником занедбаної лексики. Тобто хочете почистити свою мову, і зокрема від англізмів, дурнуватих локдаунів, хайпів. Луки, усієї іншої англійської зарази. Читайте оці секрети української мови караванського.
Він зберіг чистоту цієї мови не лише в Одесі. Він зберіг її не лише в таборі і в тюрмах 31 рік. Він зберіг її в Америці.
Перекладав з англійської і української не одного автора. Але розумів, що мови не змішують, тому що кожна мова живе своє життя. Я не буду мішано жити зі своїм сусідом.
В мене є свій дім і... ключі від моєї хати. Отже, що казав Караванський у цій своїй знаменитій праці «Секрети української мови» це друге видання, ви бачите перед собою, 2009 рік.
Перед усім треба повернути українські обличчя самій українській мові. Я не маю часу вам переповідати тих чарів з тої книжки, то реально чари. Лише наголошую, там ви знайдете слово «довкілля» замість от...
оточуюче середовище. Там ви знайдете слово осідок замість місця перебування, а тепер офіс. Там ви знайдете руханку замість фізкультури, ту руханку, яку так зберігають школи на Франківщині.
Там ви знайдете несплячу красуню під ялиночкою, наприклад. Там ви знайдете приспану красуню. Боже, там ви знайдете слово підсоння замість ось цього грецького... Тому що те, що під сонцем це підсоння, те, що під вікном це підвіконня, те, що під дахом це піддаща. Розумієте, яка глибина мови людини, яка була на засланні 31 рік і жила в Америці.
Далі він слушно звертається до того племені сьогоднішнього Ботокуди, яке з головою залізло в англоварваризацію. Чи можна без запозичень? Запитує Караванський. Запозичення не повинні бути єдиним і виключним джерелом збагачення лексики.
Мова має розвивати свої внутрішні словотворчі можливості. Інакше вона перестає бути, зверніть увагу на слово, самовистачальною мовою. Стає мовою сателітом, стає приреченою кінець кінцем на зникнення.
І далі він знущається ось цього безглуздого англізма. Отепер у нас ще крутіше є, особливо локдаун. Англійське слово «імідж», наголошуючи на ньому, що це слово прийшло до нас через Росію, головна база нової лексики вури-сири. Доцільність вживання слова «імідж» дуже сумнівна. А чому сумнівна?
Послухайте аргумент Караванського. Чи збагатило б нашу мову? Вживання слова «бред» замість «хліб».
І Караванський відповідає, ну ні. Так само не збагачує українську мову слово «локдаун» замість українського слова «закриття». Який діагноз тому всьому ставить цей святий чоловік, який народився у передвечір'я католицького різдва?
А діагноз такий? Для хизування вченістю? Це хвороба.
І хвороба не така вже й невинна. Вона є породженням і заразом призвідцем знаєте чого? Національного нігілізму. А що таке національний нігілізм?
Національний нігілізм це національне самозаперечення. Це національна зневага. Це національна авторинність.
Це те, про що каже дружина Лемека. Це відсутність національної гордости. Друга праця, на яку я би хотіла звернути увагу, бо їх є багато, це пошук українського слова або боротьба за національне «Я». 2001 рік, шукайте, можливо, знайдете цю працю. Ми знаємо, що в нашому світі має вартість, увага, почуйте це, що в нашому світі має вартість усе самобутнє, оригінальне і первородне.
Я не хочу мати в хаті копії картин Катерини Білокур, я хочу мати її оригінали, я не хочу мати копії Івана Труша, я хочу мати його оригінали. В світі цінується... первородність, каже Караванський. Коли геолог розглядає пробу гірської породи, він будь-що хоче очистити її від домішок і дістати чисту породу. Шукач золота відмиває породу і дошукується щирого золота.
Оце щире золото. Накопав Караванський у надрах нашої мови репресованої, пресованої, забетонованої, нищуваної, сплюгавленої. Московськими словами, а тепер англійськими. І ще одна праця, на якій наголошую, промовиста назва аналізувати не буду, звідки пішла, є Московська мова, або шила у мішку не сховаєш. Це для тих, які кажуть, що русський язик це русський, що вони мають якийсь стосунок до руси, жодного стосунку не мають, це орда і крапка.
Він залишив нам заповідь. Який заповідь? Сьогоднішня Україна бачиться як рана. Велика кровоточива рана. Сили України підточує.
Що? Почуйте це. Підточує егоцентризм, підточує вождизм, підточує заздрість.
Заздрість до успіхів однокашників. Невміння орієнтуватися оце найважливіше. Невміння орієнтуватися в людях.
Невміння реально оцінювати, хто є хто, не на підставі слів. А на підставі вивчення біографії кожної особи спам'ятаємося українці, послухаємо класика і цю небесну людину. З чого починати сьогодні українцям вивчати українську мову? Це ж треба 30 років держави, а в нас знаходяться ті, які кажуть, що вони не знають української мови.
Карабанський рекомендує, читайте класиків, почавши з Шевченка, Котляревського, Марка Овчка, що вилучена з навчальної програми, Ганну Барвінок, не чує Левицького. Караванський вважав українізацію, що українізацію, жорстку, наступальну українізацію слід розпочинати з армії і з освіти. На екрані ви побачите зараз його заповідь. Заповідь, який він зреалізував абсолютно. Що було його ремеслом?
Кинути слово, щоб бомбою стало. Кинути слово, щоб душі трясло. Кинути слово, щоб всіх хвилювало.
Кинути слово моє ремесло, тому його творчість була закрита від нас. Думку подати, щоб совість будила, Троїла мужність, скородила зло, Щоб маяком невгасущим світила. Думку подати моє ремесло.
Кинути слово і думку подати, Гостру, як бритва, прозору, як скло, Муку страшну і жорстоку зазнати. зазнав світ оновити, моє ремесло. Ми готові до оновлення цього світу.
Якщо ми маємо таких геніїв в нашій українській культури, то хіба ми можемо сумніватися у наших можливостях і в нашій перемозі? З ювілеєм, учителі!