Вітаю 10 класного роця з історії України і сьогодні ми з вами спілкуємось про пропаганду воюючих сторін Першої світової війни. В основному ми звернемо увагу на російську та австрогорську, життя на фронті і в тилу, стратегії виживання цивільного населення. Сучасні політичні реалії переконують у тому, що пропаганда є дієвим механізмом не лише холодної інформаційної війни, а й її гарячого аналога. Ефективність поєднання можливостей ЗМІ та пропаганди вперше була опробована та доведена представниками ворогуючих сторін в умовах Першої світової війни. Під час Першої світової війни пропаганда мала два особливих завдання.
Вплив на громадськість іноземних держав, що було пов'язане зі створенням необхідного інформаційного простору в нітральних країнах, державах-союзниках, і здійснення інформаційного впливу на свідомість противника, як на цивільного населення, так і на військового службовця. А друге завдання це вплив на населення власної країни, що був спрямований на роботу з фронтом та спрямування тилових територій. Командувач військового військами Київського військового округу генерал-ад'ютант Іванов видав обов'язкову постанову на початку війни для друкованих органів, згідно з якими заборонялись розміщення в місцевих періодичних виданнях неправдивих і перебільшених звісток і чуток щодо політичної та військової становищі. В Першій світовій війні сторони конфлікту перекладали провину за розв'язання війни на ворог.
Відповідно, одним з головних завдань російської пропаганди було формування думки про оборонну позицію імперії та її учасників в поданні спільно з союзниками Австро-Німецького блоку. Громадськість необхідна була прищепити думку про, що саме ворог готувався до війни. Він її розпочав і порушив існуючий міф мир. Саме тоді і розпочинається цей міф про Велику вітчизняну війну.
Для цього слід знайти докази, що супротивник лише шукав привід для конфлікту. Ось така цитата є в одній із газет. Австро-Угорщина з весни готувалась до війни.
Французькі та англійські газети заявляють, що австрійські резервісти в Африці і Америці були викликані на службу за місяць до вбивства Ерцгерцога Франца Фердинанда. Таким чином війна з Сербією готувалась раніше, ні в якому разі не є результатом вбивства Ерцгерцога. Релігійний аспект використовувався в діяльності російських пропагандистів значно активніше, порівнянні з іншими країнами-учасницями світового конфлікту.
Переважна більшість населення Росії сповідувала православі, і навіть цілі, який мала виправдати участь у війні, Підтвердити її шляхетність завдання це допомога братній Сербії мала релігійний відтінок. Швидко тиражувались факти обстрілу православних церков і знущань над священниками. Щоб підкреслити небезпеку, яку несуть війська супротивника, їх зображають як покидьків, кримінальних злочинців.
Павліцисти в статтях намагалися продемонструвати нібито небажання. населення Кайзерівської Німеччини та Австро-Угорщини знайти правду про війну, обдурювання правлячими колами держав Четвертого Союзу своїх підданих, як було згадка в одному із газет. Уряди Німеччини і Австрії самі викликали війну. Факти цього грандіозного обману добре відомі нам, тобто громадянам країни Антинімецького Союзу.
Але народні маси Німеччини та її союзниць перебувають в невіданні. і досі. Поразка в Галицькій битві змусила австро-угорські війська залишити майже всю Східну Галичину.
Одну з причин невдачі військового командування дуалістичної монархії вбачала в діяльності Москва-Філії. Широко розпочався терор проти галичан, яких підозрювали в симпатіях до Російської імперії, і це активно використовувала російська пропаганда. Поширення прикладів мужності, взаємодопомоги, подвигів та героїчних вчинків на полях битви стало теж завданням пропаганди вже в ході війни. Маючи зразки для наслідування, кожен солдат починав поводитись хоропішно.
Яскравим прикладом цього можна назвати прославлене подвигу російського донського козака Кузьми Ключкова, який нібито знищив в бою 11 солдат противника, хоча насправді було інакше. Його фотографії розміщувались в газетах та журналах, про нього складалися вірші, малювали карикатури про те. як він знищує ворогів. Відносно новим, особливо для армії Російської імперії, видом був пропагандистський вплив за допомогою кіно, фото, фономатеріалів. Емоційність цих засобів на населення і військовослужбовців була досить висою.
Під час війни активно використовували різноманітні плакати із зображенням керівників держав, історичних та героїчних постатей, стенди, гасла, щити із закликами. Особливо значення наочній агітації і пропаганді надавалися під час проведення мобілізаційних загад. Тобто досвід війни довів, що для цілковитого успіху агітаційно-пропагандистської діяльності має бути всіосяжне у свій... у своїх гаслах. Прямо або посередковано вона повинна була звертатися до всього особового складу, незалежно від національних, релігійних уподобань, військового звання чи війни.
Першу світову війну сучасники назвали Великою війною, бо вона спричинила небачені раніше явища та зміни, та стала довгою, смертоносною та тотальною. На цю війну мобілізували чоловіків, цивільне населення, чоловіків та жінок. Проте напередодні війни не було чіткого розуміння ні її перебігу, ні її наслідків. Українські солдати і офіцери обох імперій виконували свій військовий обов'язок і воювали в арміях тих держав, де вони народилися і живі. В обох країнах на початку воєнного протистояння панувало патріотичне піднесення.
Коли ж війна розпочалась, то виявилось відмінною... Виявилася вона відмінною від того, що уявляли про неї цивільне населення та військові. Із першого дня війна безупинно точилася на українських землях. Не маючи власної державності, українці були змушені воювати один проти одного в арміях ворогуючих держав, які ігнорували їхні національні інтереси.
Із Надіпрянської України в роки війни до російської армії було мобілізовано 3,5 мільйонів осіб. Із Західної України до армії Австро-Угорщини понад 250 тисяч. У селянських господарствах України залишилося менше 39% працездатного населення, а на промислових підприємствах близько 70% робітників.
Затяжний характер бойових дій, що породив відому фразу «на фронті без змін», великі людські втрати та активна пропагандистська робота сприяли значному посиленню антивоєнних та антиурядових настроїв. у солдатському середовищі Південно-Західного та Румунського фронтів, дислокованих в Україні. Для більшості солдат, переважно безграмотних або з мінімальним рівнем освіти, все ще залишалася незрозумілим мета страшної бійні. На останньому її етапі це обернулося втратою боєздатності армії.
Звичним явищем стали відмови солдатів виконувати команди начальства. Поширювались братання на фронті між солдатами воюючих сторін, як вияв стихійного протесту проти продовження війни. Потребам фронту підпорядковувались промислові підприємства України та залізничний транспорт.
У тилу не вбивали, але на жителів тилових районів припав тягар постачання, розквартикування військ та розміщення біженців і евакуйованих. Різко зменшилось забезпечення товарами народного споживання через скорочення виробництва підприємствами легкої та харчової промисловості. У сільському господарстві на початок 1917 року чисельність працездатних чоловіків зменшилась на 60% від довоєнної кількості. Дрібні і середні господарства потерпали від систематичних конфіскацій на потреби війська.
Сільське населення при фронтової смуги. відривалися від сільськогосподарських робіт на укріплення ліній фронту, зокрема спорудження шансів. Як наслідок у містах імперії відчували нестачу харчів і запроваджували карткову систему розподілу продуктів. З іншого боку, дефіцит дав селянам змогу продавати продукцію за вигіднішими цінами, особливо коли родини мобілізованих почали отримувати допомогу від казників. Крім того, їх звільняли від плати за квартиру.
воду електрику та життєвий рівень більшості верст населення змінився величезні збитки війна завдала населенню прикордонних територій України так в деяких повітах Волині в 1915-му 1916-му роках господарське життя майже припинилося відбулися постійні відбувалися постійні реквізиції зерна та хлодови військова та цивільна влада часто використовували селянство при профунті прифронтових районів для примусового риття окопів, будівництва оборонних укріплень, спорудження мостів, відновлення шляхів сполучень. Серед населення України набуло поширення таке явище як біженство. Наприкінці 1915 року у столиці Австрії було вже 137 тисяч осіб, що тікали із Західної України. Масштаби переселенських процесів змусили австрійських урядовців організувати спеціальні табори для українських біженців, потік яких, за словами сучасників, зростав як повінь постійно і нагально. В Австрії для них створили табори в Ольсмін, Гумюнді та Гретіку.
У них люди жили в досить непоганих умовах, бараки мали опалення, електричне освітлення, каналізацію, водогін. Існували лікарні. централізовані кухні, їдальні, банно-пральні споруди, школи та церкви. Таким чином система таборів для воєнних біженців стала добре організованим кроком австрійської влади, який, незважаючи на певні незручності, забезпечив гарантований державою захист для українства із прифронтових регіонів.
Проблема переміщених осіб стала великим лихом і для населення прифронтових територій України, що перебували в підлосі російської влади. При цьому ставлення добіженців з боку вищого російського командування було вкрай жорстким. Після прориву в травні 1915 року німецько-австрійськими військами фронту між Горліце та Громником, російські війська отримали наказ, що залишена територія має бути перетворена на пустель, тобто звільнена як від населення, так і від усього, що могло становити для ворога певну цінність. Потім розпочалось масове виселення із цих земель. Шимало людей залишили свої оселі, вони рухалися залізницями, возами та пішо.
Нестача харчів, одягу, взуття і епідемій спричиняли значну смерть, особливо серед людей похилого віку та дітей. В Києві, Харкові та інших великих містах на Дніпрянщині діяли комітети допомоги біженцям. Таборів для переселенців влада не створила.
Основні потоки осіб, що тікали від війни, спрямували до центральних губерній Росії. І в січні 1916 року там було зареєстровано 2,7 мільйонів осіб. Ставлення населення до війни змінилося. І якщо на початку панували патріотичні настрої, то із часом люди втрачали розуміння сенсу війни.
На початку 1917 року в соціально-економічному житті країни учасниць війни Посилюється кризові явища. Численні страждання, які принесла в українські землі війна, дало поштовх до сплеску громадської доброчесності та виникнення розгалудженої мережі товариств для допомоги як воїнам, так і цивільному населню. В кожному українському губернському та повітовому центрі були створені комітети із збору пожертвувань, попечительства з опіки постраждалих на фронтах воїнів і їхніх родин, дітей-сиріт.
Скаліччя. Провідною громадсько-військово-медичною організацією в роки Першої світової війни було Товариство Червоного Христа. Воно надавало допомогу біженцям і військовополоненим, боролись з голодом та епідеміями. Одним з найважливіших його завдань тоді було реевакуація, тобто повернення на колишнє місце проживання військовополонених усіх армій, що воювали на території України.
На громадські кошти засновували шпиталі, притулки. Облаштовували санітарні поїзди, виготовляли ліки. Люди жертвували гроші, одяг, продукти харчування.
Багато громадян насамперед молодь безоплатно працювало в різних лікувальних та благодійних закладах. В університетах, гімназіях і училищах великих міст облаштовували лазарети для поранених солдат. Істотною була і участь церкви в допомозі жертвам війни. В парафіях створювалися ради з питань допомоги сім'ям тих, хто знаходився на фронті.
При монастирях і релігійних братствах відкривалися лазерет. Займаючись доброчинністю, представники української інтелігенції, студентства, буржуазії прилучилися до громадської діяльності. Набували навичок безкорисливої спільної роботи задля громадського добра.
У підсумку це призвело до зростання українського впливу в громадському житті. У керівних органах найбільших благодійних громадських організацій, які діяли на території України в цей період, працювало багато майбутніх діячів Української Революції. Велика війна була не лише чоловічою справою.
В умовах воєнного часу змінився статус жінки в суспільстві. Держави, що воювали від жінок, очікували особливого патріотизму. Вони мали віддавати вітчизні синів і чоловіків, надихати їх мужністю. і відряжати на фронт.
Для жінок повсякденний патріотизм означав вистояти, вижити, виказуючи жертовність і милосерд. У роки війни вони перестали носити коштовності, уникали розкоші та дотримувались помірності у щоденному хоботі. Стало популярним відмовлятися від дотримання моди.
Досвід жінок у роки війни був дуже різним, залежно від віку, національності, суспільного та матеріального становища. На їхні плечі лягла турбота про забезпечення сім'ї. Жінки замінили чоловіків там, де було можливо.
Вони не лише працювали листоношами, водіями трамваю, а й освоювали раніше суточоловічі професії, зокрема у важкій і воєнній промисловості. Ставали шахтарками, лихварницями, вантажницями. В край важкі та небезпечні умови праці 11-12 годин робочої зміни не зупиняли жінок, які швидко опанували нові спеціальності і забезпечували високу продуктивність праці. На промислових підприємствах численність жінок зросла з 15 тисяч у 1914 році до 133 тисяч у 1917. Їм також доводилось виконувати всю роботу в сільському господарстві заготовляти дрова, обробляти поля і інші.
У діючих арміях Російської і Австро-Угорської імперії жінок було небагато. Практика залучення їх до військової служби базувалась на добровільності. Стихійно утворювалися жіночі військові підрозділи в Києві, Одесі, Маріуполі та інших містах.
В червні 1917 року російська влада затвердила офіційний документ положення про формування військових частин із жінок добровольно. А у легіоні українських січових стрільців була жіноча сотня УСС-2. До неї з-поміж інших належали Олена Степанівна, Софія Галечко. Ірина Кузь, Павлина Михайлишина.
І цей підрозділ брав участь у боях під Маківкою, після якого Олена Степанів та Софія Галечко були відзначені урядовими нагородами. Жінки служили також на фронтах з сестрами Мелосердя і санітарки. На воєнних плакатах того часу з'явилися новий жіночий образ медсестри Білого Ангела, яка турбується про поранення.
Відтак, піклування пропоранених, облаштування лазеретів стало переважно жіночою справою. Труднощі воєнного часу легли на плечі жінок. Але разом з тим нові обов'язки ввели до зміни їхнього світового. Вдавали їм впевненості і виявлялися одним із важливих кроків до встановлення рівноправності чоловіків та жінок в майбутнє.
Воєнні дії, голод. інфекційні хвороби спричинили зростання численності дітей з сиріт та безпритуль. Незважаючи на свій юний вік, деякі діти поряд із дорослими працювали в медичних закладах і навіть брали участь у бойових тілях.
Вони підносили патрони, передавали команди і повідомлення по окопах, ходили в штикові атаки, виносили поранених, гинули і потрапляли в пологи. Війна принесла цим дітям не лише поранення і нагороди. Вона завдала їм тяжких психологічних травм, про що треба теж зазначати. Таким чином, ви бачите, що Перша світова війна породила таке нове явище, явище активної пропаганди на фронті, яка робила свої справи.
Також Перша світова війна призвела до величезних змін, особливо в ролі чоловіка та жінки. На жаль, нашому підручнику матеріалу дуже замало. Тому ви можете прочитати про жінок в арміях з 26 по 28 сторінку, а все інше користуйтесь уроком. І за допомогою інтернету підтвердіть або спростуйте думку, надійні ли запорука успіхів на фронтах, але на основі Першої світової війни.
Дякую вам за увагу і до зустрічі на наступних уроках.