Музика Музика Був у німців на родинах і у туркових хреслинах. У французів був дружком, та ходив я з рушником. У французів був дружком, та ходив я з рушником. От гадюки, от читаю стару культуру, Деву посватаю, лихоманку зашипчу І злодія проучу Лихоманку зашипчу І злодія проучу Все зроблю я, що вам нужно Ворожий тепер досушно Знаю, знаю, весь обряд Делом все зведу налад Знаю, знаю, весь обряд Делом все зведу налад Аааааааааааааааааааааааа Та он же Олексей. О, слухай, молодець.
Здравствуйте, господа, служивець. Олексей, да ти що, мене не познав? А, звідки ля? Ну, звідки ля, звідки ля, і ви?
Та що тут критись? Осип Скорик є, дядюшка твой. А, так і є! Здорово, дядюшка, вули! Давненько вас не бачив.
Та усі, не піздав відраз. А що, мабуть, годів чотири є? Так, так таки, що і є.
А що ж ти тут у городі? У ремістві яком? Та у кавалях.
Окс, поладь, молодець. А що ж батюшка твій і матюшка, сестриця моя, живенький? Батюшка помер.
А мати дуже старенька. Однак слава Богу, ще жива. Чи в відпуску ви чи я?
Та був у них в алидах, а тепер от чистую получив. Хотів ота тот себе место скать, но советовали мне на заставу до откупщика. Так я, брат, солдат і чесную душу маю, нам туда не рука. А де ви на хватирі, дядюшка?
Я б колись до вас прийшов та послухав. Та я до тебя как-нибудь в кузню зайду. Спить жінка, та й не чує, як мужик її мандрує.
А ти, жінко, спи, спи, собі спи. Я тим часом одягнуся, та й вшино... От я зоберуся, а ти жив та спи, спи, соні, спи. Як волю я нап'юся, чорта й житті не боюся, нехай вона спить.
Сприть, нехай вона сприть. А хто ти вже потяг, Йолоке? Чи що вп'ять до шинку?
Ану вернись лише сюди. А чортова доглядачка, так і вздріла. Ну чого там вертатись ніколи? Вернись, кажу, чи хочеш, щоб знов запатли потягла, вернись. Та вернусь, вернусь.
Ану кажи, куди було помандрував? Та де тобі помандрував? Тільки хотів зайти до шинкаря, до шинця, щоб чобі залатав.
Та яке ж там латання, не дівить. Забув я цей католичечий, вже зовсім з лузду спився. Добрі люди ще з церков не повиходили, а йому б тільки по шинках і швандяти.
Усі! Отак па, а нашу шинок зробили так далеко. Постановили б його тут на нашій вулиці, я випив би й додому потрапив би.
А то піда, ідеш, ідеш, поки до того шинку дійде. А він знає своєї товче, пити, та й пити. А за що ж уже й пити?
Був хазяїн, як хазяїн. Були волики, була й корівка, була й одежа, не наче в якого міщанина. Усе позбував, усе попропивав, звівся ні на що одним, одна сметина, а шапки й пояса катмар.
А? Брешеш! Шапка й досі у тебе цілісенька в скрині, а поясо застанови.
Ну подай, тебе заставляла трясти та болячка. Нащо ж ти заставляв? Це ж я винен, що шинкар напор не дає.
Та нащо ж ти п'єш? А так, па, так шинкар до мене дуже добрий. Та й навіщо ж вигадали горілку, коли її не пити? От якби її в світі не було, я б її не пив би. Ой, моя олівонька бідна.
Коли б не своїми бубликами торгувала, то дослід вже всі... І який мене Гаспет поніс за цього п'яницю? Сіпаньки, сіп, сіп. Де мої молодії літа?
Де моя дівича як краса? А куди, куди? А тривай, Лисень, тривай.
Та вже, та коли честью не слухав. Ну, ну, попусти. Чи я не слухав? Чи я ж тобі не говорила, чи я ж тобі не виріла, щоб ти вдома сидів і нікуди не ходив?
Щоб ти вдома сидів і нікуди не ходив? Ой, ти жіто моя, ти голубка моя, пусти ж мене прогулятися, коли ласка твоя. Пусти ж мене прогулятися, коли ласка твоя. А тут гуляй, мій миленький, як той сусик рівенький, Сиди тут, пропадай і нікуди не втікай!
Сиди тут, пропадай і нікуди не втікай! Та тут же я спочатиму усім людям! Сиди!
О там сиди манкрований цуцик! Нагляди мені хоч ногою вийди, то не побоююсь гріха бити му! Його ж скажу, бити му!
Та сидю, сидю! Дай Боже, день добрий! З неділею будьте здорові!
Спасибі, бувайте здорові самі, заходьте! Заходьте! Як це маєте?
От то якого часу, ще б то і не теє. А... А старий вдома?
Та чи не з силу вдома? Оце тільки з пнила мандрувати. А куди? А ви ж його натуру знаєте.
Йому ж ні празника, ні неділеньки, тільки б йому по шильках і швангяти. Ось знаєте, що я вам посовітую. От така була моя перша жінка.
Ось я її і відвіз до знахара. І він дав їй якоїсь води. Так і побожився, що вше каже більше.
Ось пошліть лише нє ви, познахора. Може, і вам таке щастя випаде. А де ж він тепер?
Та отам заперла. Била жінка-мужика, за цю принувсявши. Бач, де обізвався. Здорові приятелю, а ходи на сюди, ходи. Рада б, душаврой, та грехи не пускайте, як жінка скаже.
Допустіть його, будьте ласкаві. Йди, йди. Маю до вас діло. Дочка у вас є?
Така, що треба готувати. Сина маю? Знаю. Так віддайте.
Та всяк же знає, що вашого сина так лепки не має. Тобто як? Да так, прибитий на світу. Ту-ту, та ще й підхідь. Та ви діло вкажіть, чи віддасте, чи хай ще трохи підросте.
Та як же ж можна і віддати, коли ж він... Гой-гой, так що з того, що зовсім... Турнинь, тут чи ти, я не знаю ти об чим, така цього не візьми, зате ж буде багатий після моєї смерті.
А розумній жінці за ним і добре буде. Ем, я воліюся. Пар може з двадцяти років, коров'ят з п'ятнадцяти років, овечат може сотні дві або й більше. Дорогих дівчат в дому є з десяток.
Буде чим орудувати, перепадати не копійка. Ну то мій же Стицько, то і не зовсім такий дурний. Він собі налихо трохи непам'ятливий та нерозсутливий.
Та дося мами налічує, та не зна що гри, на що рубун. А так він парень друзяка. Ну то що за нужда, що нічого не зна?
Жінка навчить і всьому товк дасть, і буде панею жити. А що ж тут думати, так чи не так? Ну то я піду до других, вже не рано. Ну то як, Прокопе, думаєш?
Та здумай ти, а я за тобою. Тривайте, лишенько. Треба ж ще й дівки спитати, як же ж вона... Та що ж вона у вас не туди?
Та знаєте, трошки виридливенька. То каже не варить салом, а з'яловичиною, а то м'яса не схоче та сало забажає, а то стара язлона, та так собі, знаєте, і виридує. Така вона вже в нас ніжна, щоб не стала жіженихами виридуватися. А що ж вона понянка, а я людей пришлю, а ви вже не робіть бешкету.
Присилайте старості. Ну, спасибі за ласку. На здоров'я. Ждіть від нас людей по закону, а я стиська пришлю, нехай з дівкою. Я ще пак не знаю, як її звуть.
Тауляна ж ідусь. Та ше й Протіпова. А, так-так-так.
Так ви ж її навчіть, щоб вона часом не брикалася. Ну, прощавайте до якого часу. Так будьмо ж сватами. Цілу ми раді самі. Пришлю, пришлю людей, сваточки любезні.
Пришлю, пришлю людей, сваточки любезні. Стицька свого прийшлю, я горілки надкуплю, Стицька свого прийшлю, а я хустку почеплю. Прийшли, прийшли людей, сваті мої любезні, Прийшли, прийшли людей, сваті мої любезні, Стицька свого прийшлю. Я горілки накуплю, штецька свого пришлю, А я й хуфу почеплю, прижив, прижив, людей, Злоті мої любезні.
Здорові, мама, коли? З неділенькою будьте здорові! Спасибі будьте здорові! Десь ти так рано ходила?
Поки я впоралась, дивлюся, тебе вже й нема. Пішла мама на базар та дещо купила. Оце купила шпалерів на голуби та на квіти. Оце скандячки у коси. Ой!
А оце за ті гроші, що по п'ятинках заробляла та відкладала, купила собі платок. Негарний, скажете? Великий та модний, з квітами. Ну, а що ж було втрачатися?
Мабуть, чижий дорогий. Дала я за нього сім кіт та золотого з п'ятаком. Та я вже торгувалась, торгувалась.
Перекупка ж забожили, що не може дешевше. Ой, мама, сміху було, коли вона пов'язала на мене цю гостку. Тут якраз якийсь пан іде. Ось тут у нього хрест, тут кавалерія, справжній пан.
Подивився на мене та й каже, ось дівушка, так дівушка, ось славна, так славна. Я вже не знала, куди мені очі подісти. Потурай, потурай, панам, чого вони не набрешуть.
То він глизував над тобою. Мало вони на гончарівці дівчат з ума позводили. Ой, мама, так ти вже підтоптаний. Такий, що більш лихо нарубить, ніж молодий. А скажи ж ти мені, на що тобі платок?
Так нащо? Лучиться чоловік, а в мене хустки немає. Грушники є, а хустки не було.
Тепер піду йому на хустку. А як займеш, вийду. Буду сама пов'язуватися. Добре зробила, що купила хустку. Увечері жди старостів, казали, прийдуть.
Ой, яких то старостів? Від кого це? Не знаєш, Захаркова, Павла Канцюбу, що чумакує. От того старого талисого? Дурна, за його сина Стицька, коли знаєш.
От того божевільного? Ой, мама, так він же дурний, зовсім дурний. Дурний?
Багатий? Та цор йому з його багатим, коли в нього глузду немає. Глузду немає, так багатий.
Коли по вулиці йде, то з нього всі діти сміються. Нехай сміються, а він собі багатий. О, все вже побило лега година. Коли за такого дурня треба йти? Не наче всі люди повмирають.
Та кажу ж тобі, що багатий. Скільки ж пар болів чи всякої худоби. Та в нього ж у золоті будеш ходити.
А помре старий, то всьому добру будеш, господиня. Немає лучшого щастя у світі, як за дурнем жити. Кажіть, що хочете, мамо. А я за такого дурня, за такого бецмена не піду, та й не піду.
За такого багато, та не підеш. То за кош тебе тоді віддати. Ніхто ж не трапляється, де ж ті люди?
Мамо, мамо, я б вам щось сказала. А ну, кажи. А чи ви знаєте Олексія? Якого ж це?
Коваля. От чи в пам'ятку вам, що кочергу доварив, а оце недавно чи плію зробив? Еге, Коваля знай.
А що, чи не думав він? А то ж? Нехай собі й в голову не покладе, хіба він тобі що казав?
Еге. А ти що, не плюнула йому межі очі? Отак-пак.
А за що? Щоб не сікався за нерівню. Чи не думаєш і ти за нього? А то ж?
Слухай, Юляно, що це ти собі в голову взяла? Та ць він же тобі рівня! Правда, він парень добрий, коваль мудрий, уся чину зробить, не п'є, з бурлаками не гуляє, проти мене звичайний. Це все правда.
Але ж Крипак! Що, ну жди, мама, що Крипак? Ну, знаєш, Улясю, ти вже ж тобі що хоч, а я тобі одно скажу. Швидше в мене на долоні волосся виросте, ніж я дам тебе за ликві.
Мамо! Та вже нічого потякати, я старому кандюбі сказала, щоб сьогодні старостів присадити. Мамо! Сицько прийде, побалакає з ним, Любенько. Не безумствуй!
Будь до нього приєдна! Мамо! Пісочка ж моя, чина теж я заробляю.
Пусточка ж моя, шалка моя, обід три мої слізаньки, а я... Нехай вже відність кріта. Кінець відео. Та й патлата ж! А що у вас варили?
Нічого. А курі у вас несуться? Ні. Ну!
А тепер же що? Що? Що-що, нічого. Е, брешеш без нічого! Батько казав, розпитай його по всім.
А чорт він знав, чим його розпитувати. Я уже позабував. Так піди до батька та й розпитай, коли позабував. Ух!
Так він би добре казав. Не йди, каже, йдей, поки обо всім не домовишся. Ні об чим нам домовлятися. Як ні об чим?
Коли ж ти за мене йдеш? Ні, голубчик, цього ніколи не буде. А чому не буде?
А тим, що я не піду за тебе. А чому не піду? А тим, що не хочу? А чому не хочеш? А не хочу тим, що не хочу.
А батько казав, що ти підеш. Не потурає і каже, боже, нехайся та пісеньку заспівай. То вона й піде. От і я заспіваю. На курці пір'є, старя боє, Відтім, ася сервенька обоє.
Дип-дип на силок і вор на нього, Я не кимка його, я не пінь за нього. Все, це хороша моя пісенька. Така точнішенька, як і ти, що нічого не торопиш. Послухай, я на вітрешній заспіваю.
А ну давай. Не думка літа того, Щоб пішла я за стецька. Стецько гибке, Стецько брикві, Цурто, піві, чіпися, Тех, хто ж і не в'яжися, Боже, і не в'їж. Цурто, бурна?
Не дурна я і не п'яна, Щоб пішла я за Степана. Стецько гибкий, стецько бриткий, цур тобі, вічі пися, Теп тобі не в'яжися, божевільний. Луче впасти мені з дубу, чим ти заміж за кандзюбу.
Стецько гибкий, стецько бриткий, цур тобі, вічі пися, Теп тобі не в'яжися, божевільний. Ну що, Стецю, чи хороша моя пісня? Хон!
Дуже погано! Який тебе начисто навчив таку? І зачем ти її співаєш? Та я ж тобі її співаю і кажу, що не люблю тебе і не піду за тебе! Наша свата нішчавила, ми по воді писане!
Писане, писане! Ей, Пріську! Що?
Чи думахо, чи як тебе? Послухай, та йди! Ось коли б ти вже була моєю жінкою, так я б тобі пику побив, як мені батько часом б'є! А то ж тепер не можна!
Батько казав, що після весілля жінку можна бить скільки хоч! А поки що ласка! Будь ласкою, просю, піди за мене. Оце ж із старостів прийшли, мов. Чи присилати?
А як же, присилай, присилай. Побачиш, якого облазі піймають. А підеш, колупатимеш.
Ось так усі повикли. Бач, яка жартівлива. Але трохи банюк не виколупала. Ну, зачем так робити?
За тим, що я тебе шаную, як ту собаку родую. А ну кажи ж мені, як ми поженемось, то що будемо робити? Га, кажи.
Ти знаєш, а я не знаю. Пожалуй, я знаю, а чи ти знаєш? Та ну тебе зовсім. Еге, так я тобі все розкажу.
Ні, де правди діти, мене батько навчив. Чи сказати? Ну, скажи, скажи. Ммм, напечемо коржів, зомнемо маку та намішаємо з медом, то посідаємо та їстимемо.
І не мудро скажеш. Я ще з роду не женився. То-то десь гарно жона тому, що усі, що, усі, які є на світі люди, усі женяться. Буде же мені головеньку бити і голубити.
Змию, змию, що тобі чорти ділянки. Олексій, куди ти возявся? Нині ще й прийшов. Здорово, Степане. Поздравляю тебе за сватовщицю.
Спасибі. Оце увечері до Уляни зі рушниками прийшлеш? Прийшлю.
Боже ж вам, помагай. Спасибі. Прощай, Уляна.
Іди, здорово. Олексійечко. Нехай покритий. Але всі його. Чого б ти тут стертися?
Чи це правда, що ти йдеш за стиська, що у поспіх на весь город? За невіжену, за дурню. Брешеш, брешеш, брешеш. Оце вже, голубчику, брешеш. Тривай лишень, я ж не зовсім і дурний.
Батько каже, що в мене не всі вдома. Та дарма, колись посходяться. А хоч бить дурний, то хіба, хіба не можу жинитись?
Тут не розуму треба, я вже знаю. А вмієш ти що робити, а? Робити, пожалуй, вмію. Так талану щось нема. А через що тебе не прийняли у солдат?
Та-та, біда сталася. Не зумів пальців перелічити. Та добійся ж їх на руках. Станеш їх лічити, так один одного і попереджа. А яко госпіталь Багачко-Панці?
Ага, а я знаю! Ось бачу, Ляна! Як би ти з одним пальцем та зложила собі дулю? Ну можна? Хоч як то не можна?
А тако! Уляно! Уляно, а йди обідати!
А коли Стецко там, то кличи його! Обідати зараз! Що ти я вже люблю обідати?
Я би вдень обідав би, і вночі обідав би, і вставав би обідав би, і піднімався б обідав би, і вбіг би обідав би, і лежав би обідав би, і спав би обідав би! Чи все ж таки правда, що ти йдеш за ньою? Не моя воля, мати силує.
А ти ж казала їй, що любиш мене. Казала, що коли не за тебе, то ні за кого не піду. Олексійечку, мій голубчику, приголубши мене останній разочок.
Ай, псію серце ж моє, не покинь ти мене. Ай, псію серце ж моє, не покинь ти мене. Не вивайсь моя Уляно, будем вік любити, бо ніяк мені не можна без тебе прожити.
О, ніяк мені не можна без тебе прожити. О, рели, за тебе, о, і всі. Бачиш, ким вона?
Мати не збрехала, казала, що вона з Олексієм розмовляє. А вона добре розмовляє, що ж не хається. Йди, а не йди!
Уже й борщ поїли, яловчину покрещили, а вона не йде. Казала мати, що коли кея честью не послухає, то вже не її впотили. Олексієчко, Олексієчко, не йди звідси, я швидко вийду.
Ти! А ти чого тут пробишав? Чого?
А я до Уляни приходив. До Уляни? А зараз не знаєш до Уляни? Ще син на мене гримати став. Одарка казала про жених.
Це ти мене проженеш? Вражи сину! Задушоно, хтим скобіру! Пробі!
Рятуйте пробі! Пробі! Ти!
Я дурний, що з дурним зв'язався. Все то гроші, все то гроші, це вони на світі орудують. Згрішми турня шанують краще, ніж доброго, розумного та роботящого. Згрішмо не Стицько шанується, мов чоловік, а він по правді сказати що?
Стицько, обіцяла Уляна Вилька. Музика Ой, хожу я і блукаю, і сьошку серце втул. Олексій!
Дядюшка! Спасибі щас за вітання! І що за приємний от цей Харків. Є істина, і за кордон такого не відаєш. Здрастуйте!
І так і що не господар, то добрий людина. Тобто тебе запрошують обідати, другий на компанію. та все сподчуванням та з ласковим словом, а то всю Туреччину, Францію, Німець її обходив.
Ну, нету ти такого приятного города. То-то Харковська Русь матушка. От вже думаю походили по світу, то повидали усячі. А я то не походил.
Та єстлі така сторона, гдеб я не побувал. От ви живете тут у глуши, та й думаєте, шо толькі отой свєт ушел над вами. Е, нет, брат. Набачились, мабуть, усякого дива.
Та є що послушать про чужі землі. Толькі. Брат, усяк, хто розказує, усяк бреше.
Бреше? Бреше. Я у них там до всього придивився. У них, брат, там усьо, усьо не так, як у нас. Не так?
От, примєром, прийдеш ти у Хранцію. Так там усьо хранцуз такий на голову. А от у Німеції там уже другий народ. Німці усе до єдиного. Нашого так просто і не спрашують.
Ах, у Туреччину прийди, так там усе турки, турки, турки. Аж сумно. Турки? Та от такі от, от, от. Маленькі ж такі.
Вже турок. А во всякої землі... Говорять, не по-нашому. Не по-нашому? А как?
От видіш, я тебе і ето сейчас розтолкую. От узять, приміром, сказать хлєб. Ну от і ти, і я, і усяк знаєш, що хлєб, то хлєб. Хлєб?
А у них же ж воно іначе зовється. А як же в них зовється? Булкенброд. Ну альби скажем вода. У нас мала дитина і та ж називеть воду водою.
Водою. Ну, а вони ж так не умеють назвать. А як же?
Зейтерквасер. Та ні, ти у них там умного нічого не спрашуй. Там, братусю, по-своєму. І все совсем не так, как у нас.
Аго. Господи милостиві, яких тут людей на світі нема? Дядюшка, так де ж ви живете? Та я то одного приятеля поживу, то у другого. Так і йде, чим промишляю.
Спасибу Харковцям, полюбили меня. І де Христини, де сватання, то вже без Осі Паскорика не обойдеться. А то, потому шо я закон знаю. Де, у якому случію, який порядок дать, а де, яке слово приставить, а де й поприхеньку випустіть.
От от того хлебушко і перепадає. Ух! От і сілий вечір, прахала дім приятелі, сина його висватать.
Та хоч он і дурачок, та я знаю, как ето діло повернуть. Взять грехано душу та побольше брехать, як обнаковенно на сватанні. А також це ви дитя старості. Де?
Топроку пошкурата поєм! Ох, девка, брат, важна! Та що це ви зі мною робите? Це ви мене, тятюшка, путім живого ріжете? Це ви мені смерть заподіваєте?
Що ти говориш? Да не, што девка і тебе приглянулась. Та не ти, що приглянулась! А ми вже з нею більше як півгоди любимось! Не йдіть сватить за ститька!
Ви таки сі... ...повідали, знаєте, і хрансюзське, і турецьке слово. Зробіть так, щоб Уляну за мене віддали. Олексійечко! Уляну?
Бачите, яка ходить. Гайди до сюди, Улясь. Та йди, моя галочка.
Йди, не соромся. Це мій рідний дядюшка. Вернувся з походу.
Ось розкажи йому, як ти мене любиш. Ділити милості, уступити за мене бідною, нещасною. Хочуть мені світ зав'язати, хочуть мене силою віддати за Стецька, за того дурного.
Ах ти, дівушка, дівушка, от повіси тебе у хранцію, там би тебе називали. А в Туреччині Марушка, а в Росії Девушка Зазнавушка. Я усі їх язики знаю. Ну, як же ж тебе віддати за стрицька, коли ти любиш мого племінника?
Ой, батечку, а як ви собі вгадали, що я його люблю? А неспроста, неспроста. Ходили по походах, видали світу, і так і дещо і знаємо.
Ну, а ти ж його любиш. Стидно мені сказати, адже ви знаєте про себе. Ну, а він, Олексій, любить тебе.
О, про його я скажу вам. Він мене так любить, так любить, що про себе не можна сказати. Я би про себе розказала вам, як я його люблю.
Так не годиться про себе розказувати. Я тільки матері сказала, що дуже його люблю. А вам не скажу про себе. Так, а що ж матушка, какого ж чорта вона ретирується? Каже, що кріпак.
Сиротині, сиротині, я мої тих живаю, з Олексієм розлучають, не дають пожити. Лучше смерть я заподів, коли не любити. Лучше смерть я заподів, коли не любити. Нєп. І цього зробити не можу.
Та я ж людина присяжна. Обіцяв Павлу Кондзю бійтись за рушниками. І слово своє зробить ворог. Тільки, от що. На сваток, в половину буду брехати.
І розхвалювати дурного стечка. А там, з воєнного артикулу всю справу, зверну я, брук пальцем обведу. А завтра прийду штурмувати старушів. Я знаю, у ній вся сила.
Може завтра мене на столі побачите. Як тільки здумаю, що Уля начепляє хускутому невіженому стицькові, так мене отак от трясє і трусить. От що, через час місто. Жди мене на вулиці. На Лопанському мосту.
Я тобі новий пароль скажу. Ну, ну! Нам зазвичай добре лад.
Бо дядечко! Жалко мені вас, діточки. Я на то присягу приймав, щоб на слові і ділі стоять і назад не посуватся. Ну а по другої команді, ну не тільки свєту, що в окні, ну поискай собі другої дівки, коли сяя не наша.
От тепер ще пойду товариша у старости іскать. Ну, на потерпіти до вечора! А вось...
Шолих, пічку! Що ж нам тепер робити? Хто його знає?
Щось дядька став не туди гнути. Все за багатим тягне. Що то, якби я панем був?
Я взяв би, вкрав би тебе і оженився, як пане робить. А потім би кинув мене, як пане робить. Так хоча б я був над панами пан, хоча б самий офіцер.
Та й то б тебе любив так, як тепер. Хоча б мені там одежі давали на весь год, чи пару волів, чи хоча б наставляли самим атаманом, я б нічого не захотів. Опріч тебе однім. А от за мене хай би сватився не ти, що Стецько, а сам Хватальний. Та давав мені кілька разків на миста з дукатами.
Та справив мені баїву юбку та каламайкову спідницю шовковою запаскою. От, їй-богу, плюнула б їм у межі очі і пішла б тільки за тебе. Бач, де вона? А я сидів, сидів, аж спад закотілося. І що робити, не знаю, чи стій додому, чи тут.
Старостив дуже далі. Додому, додому. Ану, Могляно, цято ти. Ану, кажи, чи сідь, чи лишка.
От у руці держу. Іди собі геть. Сідь, тільки відчіпись від нерей.
Так відгадала. Отже, один, два їх, три, п'ять, десять, три, усі. Бач, який!
Лічити не вміє, отакий козак. А ти чого тут пробишасо? Чого ти з моєю дівчиною стоїш?
Чого дивишся на неї? Та ще може, і говори з нею. Гляди, щоб я не дав тобі щипки. Геть відсіляв, кажу.
Цюр тобі не займай мене, а то знаєш, що я тобі зроблю. А ну, що ж ти мені зробиш? Що зроблю? Ось стільки хоч пальцем доторкнись, то як сказе, не закричу проб.
Ще душі не студіли. Сорт дурний та масла грудка. Кажу тобі не в'яжись до людей, то і я тебе не займатиму. А до яких же людей в'яжусь? А кажи, кажи.
А чого ти в'яжешся до Уляни? Гайол, вона ж не хоче за тебе. Дарма. Вона каже, що краще із мосту та в воду. Дарма.
Вона каже, що буде пропащею за тобою. Дарма. Вона каже, божевільний, нові жени, католичний, вузовірний. Дарма, дарма, дарма.
Хоч ти мені що хочеш, кажи, а я тобі все казати не буду. Хоча вона і не хоче, хоча вона і плакатиме, і вбиватиметься, хоч здохне, то мені дурно, аби тільки пішла за мене. Ну що ти будеш з дурнем робити?
Що йому не кажи, він все своє товче. Та шукай собі іншої дівчини, вона вже не твоя і не хоче. Хочу за тебе.
Та де їх у врагу матері візьмеш? Ми вже розходили старостами. Ходили по всьому за Харкову. Усю за їхню маскалівку виходили. Де хоч паненька дівка була, усюди заходили.
Так нікото не йде, як за тіли. Там чого вони за такого парубка? Та не йду.
Кажуть, що дурний. Дурний цурюмося, кажуть. Ну це вже урагова мода стала, що все за розумних хочуть. Так і люди на світі переведуться.
За дурних не хочуть, а розумних... Ніхто не буде взяти розумних! От усі люди повиздихають, а нових людей ніхто не буде взяти!
Та я ж тим за тебе не хочу, що ти дурний, тобі увічі кажу! Тю на твою голову! Ти тільки сама кажеш, а мати каже, що я зовсім не дурний! Так хто у вас знає, хто з вас бреше? А там і батько каже, і мати каже, і брати кажуть, і сестри кажуть, що будь тима дурний!
Так ніхто діти не... Ходи, стечу, тебе і до вечора не переслухають! Я тебе вже ласкою просив, так ти не відкидаєшся!
Також слухай! Нас двоє, Уляна третя. А я четвертий. Та ні, нас двоє, Уляна третя. Ну, я четвертий.
Я й ти двоє, Уляна третя. А ясь маленький четвертий. Та що з дурнем говорити?
Та слухай ти! Ось тільки побереш рушники, та побачу тебе з хузкою, та тільки тобі на світі жити. Лиха матері, а я з хузкою, та заховаюсь аж у солому.
Я тебе і в соломі знайду, та й задушу. Ось я й за душі, а я батькою скажу. Гуп! А-а-а! Батько.
Дякую за перегля Еее! Тату! Тату! А куди ти, тату, мандруєте?
Верніть це лишеньки! Їжі, бо його не пущу! Та мені є діло до чоловіка!
О, так припало діло! Без шапки йдете! А ти винеси, а я почекаю! А, після що від матері достанеться?
Та збігай прип'ятку! Ну, бачи, як його кортить. Хоч би й до жінки пішов, так тобі що за діло?
Чи так і мужика не будеш слухати? Ну-ну, мене гляди! Не буду твоєї жінки і не буду тебе слухати.
Ну, бачи, як то не буде. Старий, а ну, старий, скажи, чи буде вона? Чому вона моєю жінкою? Чи не буде? Я б тобі що сказав, та тутечки не можна.
Ходімо зі мною прогуляємось гень туди, на лису горло. Ну якої я там чорта не бачу, не хочу. Стицюк, Стицюк, а чи є в тебе гроші, га? Ось повна кишення, батько дав на схватання. То пробігайся з ним до шинку, та постав йому четвертим.
То він буде до тебе ласкавий, присилий дочку. Йди, йди, істець, йди. Ой. Не рушуй. Ходімо взяти в зеркальну.
Залізок, там новий стогаїть шинок Горілочка лепська, шинкарочка хлеська Тьо-тьо, дурний, відчепися, пий горілку, подавися Там горілка є і пиво, і шинкарка чорнобрива Шинкарочка почастує, шинкарочка поцілує Кажу, сам пий, подавися, на шинкарку подивися Шинкарочка наливає, шинкарочка, знай, моргає Подім, подім, шинкаркою стоїть Горілочка Шинкарочка лепська, шинкарочка квеська, шинкарочка почастує, шинкарочка потілує. Буде мені тепер від матері, Зачем батька не остерегла? Олексічко, побіг би та вернув їх, а? Та не рушь його, не рушь!
Нехай йде, Нехай стисько заведе його аж до шинку. Та може й сам зайде хоч до завтря. То скім до вас страсти прийде? І якось без батька буде, га?
Ну, нехай собі як знається, я не винуват. Я такі шапки не дала йому. Усе ж тобі, дівко, звичайно. Серед дороги з парубком на вулиці стояти.
Не вміла собі десь у куточку постояти, щоб ніхто не бачив. Що люди скажуть? Та й тобі, Олексічку, нічого тут ханьки.
Вона вже, мов просватана, відрізана скибка. Шукай собі друга, а її не обдурюй. Мамо!
Пань матко, пань матко, та ніколи ж нікого я не обдурю. Не моя синатура, а її так полюбив, що коли не віддасте, то не знає, як на світі жити. Постовхай же, Олексійечко, що я тобі скажу. Я й сама тебе люблю, мов ріднесенького сина.
Ну як же за тебе віддати, коли ти собі налихо крипав. Мамо! Нехай же Олексію воно буде так, як є.
Ти з Уляною розійдись та приходь на весілля, будь цим чинним. Пацієнтам то нічого і не було. Пацієнт!
Коли нема у вас жалю, то піду до барина, паду в ноги, попрошу, щоб віддали мене в солдата. Та підвожу в Туреччину, на край світа, де дядька був. О, Лісічко, тоді, мамо, тільки ти мене й бачила.
У Льосю, у Льосю. Не пити нашої крові, не розривати крові, Ту добу всю мою візьми, без неї будемо щасливі ми. І нема журби, де щира я, любов моя.
Дощі радість, дощі щастя, нам дір моя. ...щастя нам вірно я... Моя донечко, не розривай мого серця, іди додому та збирайся.
Вечір близько старости прийдуть. Тривай, пані матко. Поки Уляна ще не заручилась, поки не гріх мені назвати її своєю, нехай ми попрощаємось, як долг не лені.
Серденько, бачить Бог, як тяжко на душі Казати тобі, як надривається моє серце Прощаю, Лясю Олексійечку, мій лебедику, мій соколику Та хустка, що я придбала для тебе, нікому не дістанеться Прощай, Олексійечку, прощай Я була і буду твоєю. Ході, мамо, робіть зо мною що хочете. Я уже не тут. Світ уж не бачу за ворючими слідоньками.
Я ж кажу, коли б мені не кадзювала гудоба, то я б і не подумала за тоститко та бриткоститька віддати таке золото, як боя уляна. Йду до дядька, нехай вчить муштри, хото йду в солдати. Буля, сюдушко, не варийся! Уже скоро люди прийдуть, та як же ж нам без батька бути?
Тож був свій, хоч поганенький. Де він шляється? Диви!
Свят, свят, свят! Прочумайся, новіжений! Така жінка, де це ти йшов?
Він у цьому втратив. Ой, ой мені лихо, злізуй, злізуй! Все ти, Олексій! Дай Божий вечір добрий! Помагай бі на все добре!
Спасибі! Ти так і прийшов до нас! Прийшов, тітка! Коли не вижените.
Знаєте, що я вам скажу? Ось я ходив по вулиці і ось що змарокувало. Не віддайте уля.
Так і вийде Бог з вами. Дядька каже, не тільки світу, що у вікні. Не вогнів, ось є слово, не вогнів. Є дівчата по всьому світу. Не вдалося жінитися на уляні, найду собі другу.
А мені подозвольте подивитися, як люди сватуються. Почусь собі. Добре, що ти вигадав, Олексій, що перестав за уляною побиватися.
Тепер, очки, і вона, побачивши твоє роздум'я, схаменеться і полюбить тебе. А де вона? Я б з нею поговорив та навчив би її розум.
О, там у кімнаті вбирається. Глянь! Уляно! Уляно!
Ой, мені лихо. Це вже, мабуть, і старости. Сідай же ти, Олексійчику, окроме, а там біля дверей. А ми з старим, як голуб, з голубкою.
Уляно! Уляно! Ви йдеш мене в чашку лупати!
Олексійчику! Отут стій! Та соромся! Та почервоній, почервоній!
Бач, яка бліда! Та ні на кого не дивишся, все колупаєш. Колупай, колупай!
Давай, прям нарушники, а з кускою підожди, поки дядька солдат навчить. Ну, тепер уже зовсім, починай, старий. Коли добрі люди та з добрим словом просимо до Господи.
А коли так собі? А коли так собі, вибачайте. Ти ж, ти, товариш, як у походах не бував, світу не вітав і нічого не знаєш, так ти несуся в речах заумілими. А уже дай команду, да тільки подакуй.
Так, так і так. От тебе і вишпал. А що ви за люди, звідки ля Бог приліз?
Прежде всего, позвольте во фронт встать и без темпов вам честь отдать. А просто поклониться и добрым словом прислужиться. Прежде вы послушайте нас, а потом уже будет от вас приказ. Когда будет те, так мы и о ней.
А коли наше слово не в прийом, так ми одректируємося і проч пойдем. А що ми не тезертьори і не мародьори, і без худої науки, так от вам хліб святой у руки. Пожалуйте. Так, так і так. Та знімі шапку, новобранець.
Вперво й раз в опрунці. Хліб святий приймаємо, а вас послухаємо. Коли наша річ не до діла, так не треба вас і вашого хліба.
Сідайте, люди добрі. Не здалеку йдете? А звідки ви, панове?
З якої землі? О, ми з землі дальної. Коли слихали, аж з Франції.
Вже й відомо, скаля, зараз із Брехавка. Ми прийдьмо за Харкова. А що ж то за земля?
Чи далеко вона звідсі ля? Та не близько ще, за Москвою будуть аж верстов сто. Так, так і так. Укрій Боже, як далеко. А, чи ж хороша сторона?
Та сторона важна. Туди за всього світу господство з'їжджається. Пожить, погулять.
А горілка дешева? Та ні по чому. Там горілчані колодязя.
От сторона! Це каші нашої косолапівки. От нам би жінко з тобою там пожити та скупатись хоч раз у тих колодязях.
А, виж у нас як, постою чи що? Нє, ми проходяща партійонна команда. А от, яка з нами історія, просимо послухать. Раз у прошлому годі були ми у поході у дикому народі.
70 городов розрили, 30 полонили, а один траншеями осадили. А у Євтом городі сидів якраз ось цей дякий князь. Військо його штурмує, а він, знає, себе бунтує. Поднімаю гору плечі і говорять такі речі.
З городом ободамся зовсім, тільки потяжте мене тим, от дайте мені алі птицю, алі куницю, алі красну дівицю, яку я у вас і зберу, і до себе приведу. Генерал нас позвав і такі речі сказав. Ти, Йосип Скорик, з небогів Німецію зайди. Такого діва шукайте, коли знайдете йому, отдавайте.
От ми шли, шли, шли, тридцять государств пройшли, а такого діва не знайшли. Тут разом пала нам Пороша. Бау, бау, бау, бау!
Це по москалеві брехні дзвонять. Яка літом Порош? Ну, молчи, шпійон.
Ну, не дай законного слова сповніть. Тут разом пала нам Пороша. Ми на Пороша сліду видали і по ньому слідіть стали.
Шли, шли, шли, і от до вашої хати прийшли. Тут ми себе так розмішляємо, що певно наша ні птиця, ні куниця, а красна дівиця, певно тут у вас у хаті, ми це знаємо, її отримати бажаємо. А поєхто й мове, бувайте усі здорові. Нашому дєлу конєць, а ви значить дайте усьому дєлу вєнєць. Так, так і так.
Що воно за напастака? Звідкиля ви, панове, у французі таку? Біду на нас накликаєте і якось дикого князя нам поставляєте.
Що воно є, так і кажіть, щоб нам нашої дитяти не втопити. Те-є-є, наш князь хоч і дикой, однакі он, ах, штукар великой. Ну, хода на світ народілся, іще ні разу сам собою не білся.
У компанії знає честь, свече і сало не єсть. Із худоби таки дещо має, кода обідаєть, зубов не позичаєть, а от своїми собственними кусаєть. Ум і разум за ним остался і вже до нього більш не повертався. Нє.
Ну от, тепер ви ділом розмышляйте і нам відповідь давайте. Так, так і так. Колупай, святець, колупай. Ось що ми зробимо. Хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємось, а щоб нас не порочили, будь-яким ми передержуємо куницю або красну девицю, ми вас пов'яжемо.
Чи так, жінко? Роби, як знаєш. Ти батько нам усім голова, як скажеш, так воно йде.
Ну, годі, дочко, пічку лупати. Давай чимсь оціх французів пов'язати. Ну, йди ж, бо йди.
Чуєш, що батько вели? Може, нічого не придбала, то вже й соромиться. Не вміла матері слухать, не навчилася прясти, не заробила рушників, то в'яжеш хоч валом.
Ану, Келишень, що там у тебе є? Ну йди ж, бо йди! Ще не опинається! Постой! Ділаєш тєпи без флігель манту.
Кода не знаєш порядку, спрашую бувалих. От що, садись, мать. А ти, дівка, подойди к батюшці-матушці. Поклонісь по троєча, дякуй за хлєб-соль, за науку і проси благословення на добре дєло.
От, как усюди дєлається. Ланіся у ноги, без темпов, по слову. Раз! Трой, тридьой, та буде вже, буде годой, швидше по чарті.
Тепер, матушці, раз. Ненецька моя ріднесенька! Останній раз прошу тебе, не тупи свого дитяти. Дай мені на світі пожити. Молоді жуля, сьогодні моя донечко устань, кажу тобі.
Давай, що там є. Так кажу ж тобі, що давай. Тільки не винесеш, я тебе зроду не била, а тут запахли потягну.
Так, так і так. Боже мій, минулосердний. Прощай, Олексійчку, на мій ківіч!
Ой, дурна, дурна! Отак і я за свого Прокопа не хотіла, на стінку лізла, а далі нічоїсенько! Е, воно так! Спершу не хоче, а далі й сама захоче! Дякую батьку і матусі, що своє дитинство рано будили і доброму ділу вчили.
Дякую і молодій, що рано вставала, тонко пряла і хорошенькі рушнички придбала. Так, так і так. Ну, а тепер, товариш, пов'яжи ти мене, а я тебе, щоб не возводили на людей напрасливих.
От, вперед наука! Козак, в цьому? Ну що ж, ми не статні винуваті, ми приведені. Дякую, дядько. Дякую, дядько.
Дякую, дядько. А князя забули, хоч би чим-небудь на сміх облудили. ...влясю густку молодому.
А ну, воно вумирщить, пора частувати. Вже, Масенко, хоч що роби зі мною. Лай, бий, хоч до смерті вбий. А не дам я нелюбу густку. Та що?
Чи на тебе біс напав чи що, кінчай, йока ж в тобі! Хоч вийти мене, з місця не піду! Та що ти юпику дивишся, запаснито в потилицю? Та шо це за дума?
Це ж можна хустки не давати, на якогось гаспіда ти рушники подавала! Я з тебе душ виб'ю, не хай дивлюсь, що ти молода! Твою мать! Є то не просто. Ну!
Наслано, так, так і так. Наслано кажу, говорю тебе. Та нічого не побоїмся насилки, зуміємо отослать.
У мене ето недовго. Скажу тільки французькоє слово, какую хочеш насилку отошлем. Пойдем со мною в куток.
Наспині, што подходить до нас! Ой, мені лихо. Наслаб же то рослав.
Не врага ваша сюрчиха. Так і є! Колись сполаялася з нею на базарі, так похвалялася, я каже тобі віддячу!
Оце ж і віддячила! Хворі їм у цьому сватанні, як і були! Коли б швидше спати? Зараз, дядьку!
Зараз! Зараз! От! Вибрикуючи, побігла.
Зараз усе принесеть. Я то хто-то наслав, та не уміючи. Ми з тих, де по походах ходили, так до нас же ще приходили учиться. Усіх за пояс затикали. А що, пане староста, як би я вас попросила?
Чи не можна ще подіяти мому Прокопові? Є ж не просипуще. Я б вам спасибі сказала.
Дану! Одразу вижив, бачив, що Дану. Та я то такий з умом йому хто-то не дав.
Сюсюрчиха! Ох, багато мене буде морокісних. Ми от що і зробимо. Тож чекаємо молодика, і будемо його, як яструба, три дів'ять зорей вивозити. І по-французьки, що знаємо і що не знаємо говорити.
А потім напоїмо. Юк, мусю. Юк, так-так. Ну, от і добре, коли так. Нічого, потім будеш дякувати.
Спасибі матері, шо учила батька спати та будила прясти. Що це? Гарбуз!
Тіба тобі повелазило? Ось бач, хоч покуштуй. Тепер ти моя навіки вічі. Не покину тебе до смерті.
Що це таке? Та це ж нас обморочило! Ні, матусенька, це не морок. Це правда свята, я хоч перехрістись. Моє щастя, мені дісталась хустка, а врагу маму гарбуз.
Так поміняємось, ке! Матусенька моя, ріднесенька, воля Божа, щоб я пожила на світі. Благослови ж мене і мого Олексія, щоб я вас благословила.
Та нехай вас цей та той благословить. Не буде цього, не буде. Я вас поблагословлю.
Тебе, волосю, обблагословлю, а тією чаплією шоскова. Ти не випускував мені налихо! Усь цю на тобі потращу!
Та ще впридачу трясцями та вонячками та станадцять купли хорадок! А тобі весь гарбуз зростовчу об голову! Басли тобі повириваю, коси тобі обірву, а таки стицьком обвінчаю стицьком!
А ти пройди світе вон з моєї хати! Подай ви шаньхуску сюди! Хуску, шаньхуску сюди!
Справжній тобі готельний огонь! Ти йдеш поїхати на ці курсу штики! Послухай мене, Машко! Нічого!
Нічого! Не хочу, не хочу нічого слухати! Нехай отдасть Кадзюбинку хустку, а сам війця з моєї хати, щоб під вором я не знав! А що ж ти при мене бувала?
Хай війця! Хай! Хожу, говорю тебе!
А то счас скажу французьке слово по-турецьки! Так одразу кобилою станеш! Ай, Венілиха, не буду, не буду!
А ну, ну, зроби її кобилою! Я ще зараз не бачу, як чоловік з діряхою прикидаєте! Та коли б ще заїжджала, то то б смійку було! Нєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєєє От щас пойду на тебе царим анімальним маршом.
Так що тебе тоді будить? Ой! Послухай командних слів, не бісися, Дарко, поблагослови своїх дітушок. Як собі знаєте, пане старо, з тобі ситись не буду і благословляти не хочу.
Нехай отдасть хуску, бо я йому з горла вийду! Смотріть в грудь четвертого чоловіка! У всіх же землях такий закон, кому дана хустка, то ти жених, а кому піднесли гарбуза, от як скажемо нашому Кондзюбенкові, то відступай вон. І от у цього закону відступити не можна, а хто від нього відступить, тому рек смертельний і наскоріше. Так у нас ні волика, ні коровки, все мій старий попрохував.
Нема чому збихатися. А миру християнського не жалеєш? А що тобі тоді буде, коли по всьому міру повисдихаєть скотина?
то одразу ж тебе на обвактуй під військовий суд. А під суд як підложу, там і повернутися не можна. Правильно, це перше справа. А в другу річ поговорять.
Ну, чому не хочеш віддати дочку за Олексія? Ну, хлопець же ж важливий, розумний, ремісливий. Та до того ж ще й племінник мій. І Крепак! Та що з тобою, як з лекарем розмовляти?
Ти ж військового артикулу не знаєш і все з дорпориш. Варі староста! Так у Кандзюбенка ж худоба!
Серце болить, як згадаю. Ага, є то непросто. Ану! Подайте, ослончик! От сюди!
А ти, мать, принеси мені міску под єтими чотирма пальцями. Ой, мені лихо, чи не думаєте ворожити? Еее, кутаніворожка!
Нужно насилку з тебе снять. щоб ти однією не зачахла. Ой, батечку, голубчику, робіть швидше, що знаєте, бо чую, як уже за плечей хвата. Так миску кажете? Так, якими?
Іменно от якими пальцями. А ти, товариш, подерж, почетний знак. Тільки держи його по-нашому, по-воєльному, під крок, отак.
Не зворачуй, не зворачуй, з'яви милость. А то, щоб мені альби тебе в три погибелі не звернуло. Так, тепер, мать, принеси водянчик з водою, а я кое-що положу.
От вона! Французька корова всесильна безсильна шишечка. От ми її кладемо сюди, лей, мать, воду і приговорюй французьке слово.
Плюх, плюх, плюх. Плюх, плюх, плюх. Так, так і так.
Плюх, плюх, плюх. Плюх. Так, тепер от на тебе.
з турецької церкви свічечка. Запали її і принеси сюди. Не погаси гляди, бо тільки тобі й на світі жити. А ви усі отайдіть на свої іванпости, і ніхто ні пару з вусту.
Мммм, а самого, самого лихорадка так і б'єть, ну нічого, не посилуєш, ну тепер усе зажмуртеся і ніхто не сміле. Шевеліться! Починається наше діло.
А самого лихорадка так і б'єть. О, Дар'я Рожденко! Молитвенна, хрещенна, покрита, венчанна. Як тебе за плечі береть?
За плечі і в очах. Французька, французька. По всьому віжу французька насилка. Чого? Не візьмеш?
У нас у воєнних це не в диковину. Тара-пара-пара. Та варай! Другу, другу, Аккерман, Бендер, Кардаш, Юбейн, Мар'яж, Йок, Пшик, Йок, Пшик, Пшик, Пшик. Бонжур, мадам Одаріє!
Поздоровляю! Снято! От кого пришло, до того і пошло. Ну, а то тепер усє, усє!
Смотрите смелого у воду! Ні коровки, ні якої канцюбінської скотинки! Усє повиплигало геть!
Смотрите, смотрите смелого! Все одно нічого не побачите. Ай справді, хоч би тобі воловий хвіст, нема нічого.
Хоч би тобі одна скотина, тільки одна моя пика й зосталася. Чому ж там і зостатися, коли я бачила, яку сепу виплигнувало. Отак от повиплигують, мадам Адарія, з твоєї пам'яті уся кандзюбина худоба.
Як ти вип'єш єфтую воду, п'ючи її, каждоденно по бездонному наперстку натощака. А наші молоді, як будуть любитися, дружно жити і не лінуючись роботати, так зберуть ще більше, ніж у Кандзюбенка. Тот і я походив по Франції, Росії, Німеції і забрав 50 цілкових.
Заповідаю усе це Олексею. Після моєї смерті він мене і... Поховай. Якби мені гроші віддав, я б тебе урагу у москаля сьогодні буду мовим.
О, спасибі ж тобі, пане старосту, як рукою зняв. Тепер мені не то ж частицька, а всієї його худоби, аж нічоїсенько не жалького. А Олексія ж полюбила, мов ріднесенького сина. Ходіть же, діточки мої, сюди.
Будьте ж здорові, як вода, а багаті, як земля, а красиві. Як весна. Уро!
Наша взяла! Ну, товаришу, давай тепер почетний знак. Нужно закон сполнить і дело кончать.
Панове сватове, посибіж вам за послушаніє і любов. Що ви желали, то ми і зділали. А за сіє речі давайте нам горілки гречі. Бросимо на кріп, на сильне сватання, просимо. Молоди, просимо на посаду.
А князь Остечки сяде... А, ні! Ти не здивуй!
Минулося твоє княжество! Або сідай го там, або, як кажуть у Франції, пошов вон! Спатько з матір'ю отут, щоб зручніше поратись, а ми з тобою товаришу з'єся. Так, так і так.
От. Сідай же з тецю з нами та повечеряєш. Тепер ти, Уляно, ось мене послухай, лач кричи не болагай, потили... Хай це чухать! Ну що ж, тепер по трудах правідних можна і порцію подавати.
Насилу за весь вечір, розумне слово сказано. Призволяйтесь, пари старості. Нє, нєет, пане свати.
Спочатку ви. А то може намішали там якоїсь французької бурдо, що ми й на стіну подіремся. Це вже так і в Туреччині кажуть. У кого в руках, у того й в устах. Будьмо здорові!
Чарочка моя кругленька, з краями налита ровненько, Тим то ти мені і мила, що очінно полна. Не бойся, чарочка, я тебе не струшу. Лейся у горло, веселі солдатською душу, А щоб мене не сухо піть, такі речі буду говорити. Драстуй, батько з маткою, веселіться своєю дитяткою, Драстуй, князь з княгинєю, з молодою господинєю, любитися. Пийте, гуляйте і чоловічество розплажайте.
І, наконец, от пароль мой. Здоров'я усей компанії Чесної. Отак, щоби наші молоді вибрикували.
Кріпачка, кріпачка, кріпачка, кріпачка, нехай виросте усі... Отака болячка! Ах і дружечки! Заспивайте столи, платіть ложечки, Слівні блюдечки, золоті височки, Поглянуть дружечки.
Дай Боже вечір добрий, Помагай вам бі на все добре. Спасибі, спасибі. Просимо ж на хліб, на сіль, на сватання.
Сідайте, дружечки, сюди. А нам при людях їсти не подоба. Краще ми вам заспіваємо і ваших молодих возвеличаємо.
Подєште, подєште нас, девушки, песенками. Музика Ох дружечки, голубочки, сиски, не розривайте мого серця жалобними пісеньками. Комашок, комашок, ой я згадаю та згадаю, як мені без улясі зостану.
Ту світу ж не бачу за дрібними слізоньками. Мать, не треба тут плакать. От сечас тебе й начнеться добро. Ой, де нам уже добра скати? Скати?
А отєто тебе не добро.