Музика Зараз ми поговоримо про такий сезон річного кола, який, мабуть, найактивніше наповнений співом. Це кінець весни і літня пора до того часу, поки вже треба збирати врожай і, власне, сам збір врожаю. Сучасна людина добре зауважує, коли закінчилась зима і почалася весна, але може геть не зауважити, коли ж власне кінчилась весна і почалося літо. Це наступлення літа, це не та дата, яку нам сповіщають синоптики про синоптичне літо, чи просто дата в календарі, а це таке спостереження, яке зробили люди, які працюють на землі.
Така важлива переміна в розвитку. Рослин і тварин, яка дійсно свідчила про те, що починається літо. Для рослин це закінчення вегітації.
Тобто ті рослини, які вирощували, вони вигнали своє стебло, листячко, і от вони починають цвісти і колоситися. Тобто вегітація переходить в плодоношення. Виявляється, це два різні етапи.
Також різні речі відбуваються з різними тваринами. Зокрема, зозуля перестає кувати в певний час, жаби перестають квакати, як виявляється. Так от, цей час вважався перехідним, тобто закінчується весна, починається літо. Звичайно, в нього не було певного дня, він не залежав від солярного культу, але, як і всякий перехідний час, він вважався в народній міфології кризовим. Тобто період переходу і коли криза, що робили наші предки, зазивали.
Предки живі зазивали предків ще своїх, вже тих неживих, щоб знову їм допомогли. Пізніше цей сезон більше став чітко триматися календарної дати. Після того, як система християнських церковних свят по-своєму потрактувала свята народні і створила свою сітку свят, це стало приурочуватися до трійці. Як відомо, трійця свято пересувний, вона рухається від кінця травня до середини червня.
Більш-менш це перехід весна-літо, але конкретно дати в нього немає. Так само і в'явищ природи цих немає дати, тому що холодніший рік це все наступає пізніше, втепліший рік раніше. Але все рівно трійця ходить своїми шляхами, а клімат ходить своїми шляхами. Умовно це троєцький цикл.
Традиції наших предків, найважніший компонент, який зберігся кругом по цілій Україні, незалежно, чи святкуються там широко, чи співають пісні, це принесення зелені, так зване кличання. Клен ніс в собі свою символіку, її по-різному також пояснюють, але найчастіше це все-таки листя клену. Які їх зараз відомо навіть приносять і в церкву. Це абсолютно традиція, не була не християнська, народна традиція, яку просто церква собі прийняла. Оскільки прийнято було заклечувати хати і навіть на полісі це роблять настільки рязно, що це не просто там розкидають зелень, а виробують цілі маленькі деревця і всаджують від… Власне, від паркану до хати, якби таку маленьку алейку.
На полісці зелень росте дуже швидко, там багато душів і цих молодих клиночків сильно не шкода було, вони виростали знову. Так от, фактично по всій Україні вшановування це зелені є, також дуже популярна річ це аїр, або має різні назви ця рослина. Звертаю вашу увагу, що ця рослина пов'язана з водою, вона росте тільки на болоті. Ну і навіть зараз в Києві легко завжди на трійцю можна купити ці букетики.
Також складову цих букетиків наші сучасні продавці, от там, мабуть, в мене на метро дорогожичах, вкладають завжди ще й пучечок м'яти. І все це дуже важливо. Це не видумка цих продавців. Вони просто, очевидно, засвоїли це традиційно так робили десь там в них в селі, вони стали сюди перенесли.
Тим більше, які входять в зону полістя, то це нормальне збереження якихось таких речей в сучасному такому міському побуті. І що це все означало? Етнологи нам підказують таку річ, що за дуже складними дослідженнями, зіставленнями різної регументації, зелень була такою річю, де було зручно перебувати духом предків. І те, коли принесення цієї зелені до оселі, тобто зелень нормально їй рости в лісі, а коли це приноситься до хати, то це запрошення предків.
І фактично тільки так це і пояснюють, тому можна сказати, що... Навіть не розуміючи, що це приносять зелень до хати, ми запрошуємо своїх колишніх бабусів, дідусів, хто там був, хто жив у цій хаті, ми їх запрошуємо нас відвідати. Але в троїцький сезон є таке ще спеціальне поминання предків.
Всі знають, що напередодні, ввечері перед трійцею, троїцькою неділею, є знов діди, поминання предків. Це нормальна вечеря, дуже подібна на... Різдвяну вечерю, там, де дотримується цього звичаю.
Але виявляється, що окрім цих дідів приходять ще інші предки, яких поминають не кілька разів на роки. Ви бачите, дідів пригадують на Різдво, також відомо після Великодня Радуниця, або по-інакшому називається Проводна неділя, приходять на Бунавський Великдень, приходять предки знов, і також є осінні діди. А отут на трійцю запрошують ще таких людей, які отримали назву русалки, але це ніяк не пов'язано з європейськими уявленнями про русалок, як якихось там цих рибоховостих, якихось таких створінь чудернацьких, це зовсім до нас не має відношення.
Це покійники, які з різних причин не дожили свого життя, померли молодими. Поліщуки розповідають, що русалки це… Такі люди, які частіше померли на троїцькому тижні, або також народились на троїцькому тижні. Але частіше, коли починають конкретні приклади наводити, все-таки більш ясно, що вони більше виглядають як дівчата. Тобто, пріоритет тут у дівчат, які померли молодими.
Хоча теоретично це просто будь-яка людина, яку захопив цей сезон. Також сюди відбувається... Сюди належать все люди, которые по какой-то причине прожили свою жизнь.
Это потопленники, самогубцы и такой ряд покойников, которые российская этнолингвистичная литература называет заложными покойниками. Ци разряды покойников принято в этнографической литературе называть заложными покойниками. Наши люди сельские их не называют, это термин науковый, а просто вот кажут, ну, это там. Такі, такі всі, кого я перерахувала.
І от вважається, що якраз цей сезон, Троїцький тиждень, це пора, коли приходять самі отакі покійники, приходять навідати своїх родичів. І їх стали називати русалками, і весь цей тиждень має назву Русальний. Хоча ще також називають Зелена неділя. Оці вся зелень, яку приносять, це і поєднано з цією назвою. Або ще називають Зелені святки.
Що підказує нам, що це в річному колі є протилежність з зимовим святкам. І очевидно, колись вони були чітко узгоджені як сонячні дати, дні поворотів сонця. Там святки і тут святки.
Тільки зимові два тижні, а тут один тиждень це розтягнулося. Назва русалки, вона є римського походження. Там було свято поминання предків Розалії, коли там з квітами пов'язано.
Є багата література, можна почитати, але коли це словечко потихеньку дійшло сюди, воно змішалось тут з культурою вшанування оцих заложних покійників. Так що це таке дуже цікаве штучне поєднання, і тому слово, яке в Європі стало позначати таких певних образів цих дівчат з рибячими хвостами, у нас це позначає заложних покійників. Тобто під цим зовсім слово одне, реалії абсолютно різні. І ясно, що і поведінка цих об'єктів абсолютно різна.
І коли говорити, що це заложні покійники, це там дуже-дуже багато різних їх видів, але насправді, коли починають розповідати про русельні обряди, то видно, що більше все-таки говорять про дівчат. Як ведуть себе русалки, де вони живуть, де їх бачили. Русалки, виходить, що це такий розряд, як би такої, ну, нижчих.
розряд демонології. Тобто коли в лісі є лісовики, польовики, болотяники, нявки, мавки, багато дуже різних цих різновидів, кожній місцевості вони трошечки свої, тільки різниця в тому, що ті всі мають походження абсолютно фантастичне, то тут це ніби все-таки колишні люди, які потім перетворилися в такі фантастичні істоти. І відрізняє від тих інших їх те, що, наприклад, вони виглядають, коли їх бачать, ніби нормально, все-таки, як дівчата собі з довгим волоссям.
А мавки і всякі різні істоти, вони страшні. Ну і відомо, що коли вони повертаються спиною, виявляється, що спини в них нема, а відомо всі внутрішні. Про русалок такого ніби не розповідають, вони якось все-таки людськішу подобу мають. Коли в Троїцький тиждень русалки і дівчата приходять додому, в них є дві. ...потреби поїсти і перевдягнутися.
Вважається, що за рік своїх блукань по тому світі русалка зносила сорочку, і їй потрібна нова сорочка. І русалки приходять зазвичай в той дом, в ту хату, де вона і жила. І от якщо матері померла молода дочка, то вона вивішує таку сорочку на паркан, і русалка має її забрати.
Вважається, що русалка приходить в хату... і сидить цілий тиждень тут і дихає парами з їжі, залишали просто їжу, з якої йде пар, і вона цим годувалася. І цілий тиждень намагалася не ходити в поля, бо, власне, русалка жила в житті, не в лісі, не в воді, а вона жила в житті, оце її було місце. Зараз також є такі версії цікаві про те, що русалки, чому саме жито і русалки, що колись в житті. Була така рослина, шкідлива рослина, бур'ян такий, який в період свого цвітіння, а це саме припадало десь у так половину червня, він давав такий запах, який наркотично діяв на людей.
Я, жаль, забула назву цієї рослини, але у нас була така доповідь навіть на нашій конференції, це можна буде підняти ці матеріали. І от люди просто нанюхувалися цього і починалися їм видіння, і вони через то бачили русалок. Навести приклади, що до того, як почалися колгоспи, ті ще старші люди просто часто можуть було зустріти старі описи, що реально бачили її.
Моя баба бачила, той бачив, цей бачив, це воно таке, отак вона вела, оце казала, ото ходила. А потім раптом ці розповіді перестали. Ну, кажуть, що ніби коли почалися трактори, там обробка якась там полів, просто ця рослина зникла з такого. широкого такого проїзростання і перестали оці видіння бути Ну є така концепція чи вона правдива Я не знаю розповіді про русалок можна почути по всьому поліссю можна і в інших частинах України особливо коли стати читати старішу літературу етнографи 19 століття фіксують це ширше коли ми вже стали їздити це записувати виявилося що полісся просто втримало це а більше там більше приступила цивілізація і про русалок там вже не чують Але ще є певна зона, де про русалок не тільки розповідають і бачать, а ще про них співають. І є цілий обряд випроваджання русалок для того, щоб вони чітко в певний момент, коли кінчається русальний тиждень, вони мають покинути землю і знову повернутися до себе на кладовище.
І така територія, де так відбувається, це територія, яка лежить між Нижньою Прип'яттю. прилеглою частиною Дніпра, потім річка Снов на схід від неї і Десна. Оце такий, навіть не можна це охарактеризувати ніяким одним словом, такий от спектр річок. Але також ще від Прип'яті, очевидно, це пізніше так виглядає переселення, це трошечки нижче від Прип'яті, ще спускаємося далі річка Уж, ну і ще нижче, по-моєму, трошки до Тетерева доходить, але на Ужі більшою мірою.
Ну, нас це називають, як би, Київське полісся. Ці назви з частин полісся за сучасними областями, ну якось треба називати, щоб окреслити якийсь сегмент. Насправді до традиції це не має відношення, це такі умовності.
Ну, можна Чорнобильська зона, яка на сьогодні є пустинна, оце зона русалок, але не тільки вона. Я сказала, що русалки були, ці ходіння русалок і пісні про них йшли аж туди, власне, за сновом десь вони закінчуються. Але також цікаво, що така яскрава річ, і я не знаю такої спеціальної літератури, де б хтось гарно описав чи намалював ареологію цих обрядів. І фактично ми знаємо про них більше всього, дякуючи тому, що це записували в цьому сегменті, от Чорнобильській зоні, це записував Євген Ефремов, і потім експедиції.
Мінчорнобиля зараз складно називається ця організація, вона існує під проводом Ростислава Миляшка. І вони потім пізніше зробили фільм про русалок, якось він досить труднодоступний, в вільному доступі його немає. Але, очевидно, можна пробувати якось знайти, як це, і подивитися цей фільм.
Про води відбувається, от закінчується Троїцький тиждень, який весь русалки тут перебувають. І... Понеділок після Русального тижня, називається цей день розігри або розирги, вживається така форма, в цей день треба проводжати Русалок.
Робиться це пізно під вечір, оскільки в день, як і всі духи, вони не показуються. Тобто завжди, можна навіть, якщо вам кажуть, що якийсь обряд робиться ввечері, то просто навіть тільки через цю... Це обряд пов'язаний з предками.
Вони в день не могли показуватися, їхній час вечірній. І от русалок проводжали ввечері. В той мій єдиний випадок, коли ми поїхали подивитися, як це діло робиться, уже це була переселенська традиція.
Ну, хлюпнув такий дощ, що русалки дійшли до першого перехрести, під пересольками красочно поспівалися ці чудові пісні, і ми почули цю так звану пісенну барону. Зараз трошки ще раз уточню, що це таке. І, власне, побачити такого живого обряду мені не вдалося.
Потім, через деякий час, відновлював, пробував відновити цей обряд Олексій Заяць, вже в Макарівському районі, на місці переселені. Там я подивилась, власне, цю ходу жінок, співи, це все було чутно, і обхід кладовища. Цю частину можна переказати з того, що я бачила, а решту це також фіксація Єфремова, ну і в цьому фільмі.
Хоча ясно, що фільм також знятий вже як реконструкція. Традиція ця була настільки жива і так сильно в це діло вірили, що навіть коли трапилася Чорнобильська трагедія і повністю виселили ту всю зону, просто стерли цю традицію. Люди, яких перевезли і відносно хоч компактно поселили в інших регіонах, і це, допустимо, частина, кажу, Макарівський район Київської області, здавалось би, це одна область, а це кардинально інші світи.
Це вже межа Полісся, це вже не Поліщуки, це така перехідна зона. І ці мешканці, як тільки стали помирати тут їхні люди і з'явилися могили, тобто їхня частина кладовища, і в той же рік пішли русалки на цьому новому переселеному місці. Це абсолютно феноменальна річ, бо зазвичай, коли людину з коренем виривають і кудись перевозять, це дуже просто перериває все.
Тобто нема твоєї тої могили, не та хата, нема ж тут предків, нема кому сюди прийти. Як тільки у них з'явилися умовно їхні вже тут люди, перейшли в той світ і стали їхніми предками вже тут, закорінили їх тут, пішов русальний обряд. Причому їх не злякало те, що поруч… Пів села ж переселенців, а пів села місцевих. І вони дуже дивно дивились, що це за дивина, чому це раптом треба кудись ходити. І це ж ви розумієте, обряд якийсь такий немаленький, це ціле село Соне.
Це дуже всі такі речі дуже сильні. І вони відбувалися аж до того часу, поки не просто померли ці вже останні бабусі, які могли, те вже їхні діти цього не робили. Але ті, що робили там, довели його до своїх останніх днів.
Наскільки я чую, зараз є молоді люди, які беруться відновлювати цей обряд і щось пробують. І ця тема дуже всіх якось хвилює і вона виявилася дуже актуальна. Бо дуже багато тут фантастичного і людей, очевидно, до фантастики просто тягне. Ну і тепер ще ось про що.
Як виглядає конкретніше обряд і що там співається. Це, який тут іде. Збираються жінки.
У всіх віків, тут уже неважливо, молоді чи старі, жінки, беруться по підруків такі широкі шеренги, обов'язково плетуть собі вінки на голови. Вінки з усього, найбільше з зелені. Тобто це не вінки з кульбабок, які в моєму поколінні діти забавлялися, і ми в дитячому садочку це на собі надам десь галявинці плели.
А це вінки з такої рісної зелені. Більше беруть з дерев. Тобто це рясний вінок, обличчя то видно, але він такий гарний, ефектний.
І от йдуть ці бабці в вінках, це вже сама по собі дуже красиво так виглядає, взявшись під руки, ще з собою беруть всю цю зелень. Шеренгами широко йдуть по вулиці. Я думаю, що ця хода шеренгами вона також не випадкова, тобто вони займають весь простір.
Вони йдуть випроваджати русалок. Тобто ці русалки, які десь прийшли в свої двори і сховались, вони мусять цими вулицями. вийти за межі села і вони чітко приводять їх на кладовище. За бабцями йдуть хлопці, йде все село.
Так от як накопало, так йдуть роселки. І хлопці дудять, несуть вогні, стукають, шумові ефекти всі роблять. Тобто всі засоби налякати духів і випровадити їх звідси.
По дорозі співаються пісні. Кожен гурт зі своєї вулиці співає свою пісню. Коли вони десь збираються на перетині доріг, Тут виходить така абсолютно фантастична річ, коли кожен гурт горлопанить голосно свою пісню. І це може бути у них одна пісня, у других друга, ті почали трохи вище, ті нижче.
Це все сходиться в таку кластерну, таке звучання. І вони прекрасно утримують тональність, ніхто не збивається, і це все діло звучить. Оцей епізод я якраз чула під парасольками.
Але я також можу сказати, що це не поодинока тільки традиція цієї місцевості. Ця традиція в деяких місцях вона є на Білорусі. І також я подібне щось чула на купальському обряді в Погорині.
Такий от якби стиснутий час. Вона часом має назву Барана. Це традиція цього одночасного накладання кількох пісень цього сезону. Співають всі веснянки, які співали протягом весни. Закривають сезон одночасним накладанням цих пісень.
Надзвичайно ефектно це все діло звучить. І з цим всім співом вони підходять до кладовища. Ритуальний обхід кладовища. Всілякий обхід це замикання кола. Так само, я можливо не сказала, в колядній лекції колядники обходили все, щоб замкнути все коло.
Так само відомі обряди з колом це коли нема дощу, тягають барону навколо села, просто окреслюють як би магічне коло. В голі жінки тягають барону. Дуже класний обряд. Це вже описи 19 століття, тут такого не було. І потім ще на воротах кладовища запалюють вогні, заходять на кладовище, водять хороводи над могилами русалок.
Вони знають, де лежать русалки, тобто ці всі дівчата чи люди померли, водять над ними хороводи. І нормальні святські пісні співають всі весняночки, тобто подоляна б в голову не прийшло над могилкою водити танки, а от для поліщуків це абсолютно норма. І потім діти, а навіть і дорослі хто що може.
Качаються через могили. Вони таким чилом беруть силу від цих предків. Тобто вірять, це не ворожі сили, це їхні помічники, це ж родичі.
Ну хто буде тобі краще опікуватися, як твоя баба чи твій діду, який десь там з неба дивиться на своїх потомків і дає їм сили. Вони просто набиралися цієї сили. Але вже відспівали це все, залякали, завели їх тих, і на цьому як би обряд закінчується.
Крім веснянок, які тут звучали, обов'язкова пісня, яка йшла на Чорнобильському полісі, також вона йшла вище по Прип'яті, принаймні відомий такий Хойницький район близько до нас, в сторону Мозеря, це більше відоме місце, хоча вже під Мозером русалок ніби матеріали не показують. В ту сторону обов'язкова була пісня про веду русалки, в щирий бор, сама вернуся в татковий двор. Пісня звучить дуже ефектно, її всі люблять і роблять на неї мільйон аранжувань. Ми записували в селі Ораному і також видали на диску, і також до нас пристали французи, що їм не терпілося зробити на неї аранжування. Просто нагадаю, як це звучить.
Так само гукають, як і до веснянок. І ще дуже подобається мені оцей куплет. Вам росолочки в землі спать, а нам молодим вже теж. Так само, тобто, чітко провели, зафіксували закінчення цієї історії.
Дуже цікаво в цих русальних речах, трошечки у нас у цю історію з цим чорнобильським русалками, я вже вам кажу, що багато є досить звернень, я наскільки знаю, зараз навіть готується ціла опера з цього приводу про чорнобильських русалок, але якось менше в безвісність пішли інші русалки, які більше водилися по річці Снов. Фактично, зараз же там записати русальних пісень неможливо і навіть з трудом можна пригадати, видушити пригадання, хоч і було там. Але все-таки ще в 70-х роках, коли їздили люди, вони записали русальні пісні, їх там називають грянеє пісні.
Я би сказала, що все-таки це зона домінування вже білоруської мови, хоча дехто сперечається. Там дуже цікаві такі діалекти, тобто це акавічі діалекти. Не є такі чисті ознаки білоруської мови, але не чисті ознаки української мови.
І там десь мають розійтися ареали з русалками і ареал обряду водіння стріли. Це якби інший обряд, але все-таки на межі України роблять цей обряд. Фактично там мета обряду охорона від блискавки.
Література пише, що той обряд був подвійний, тобто на Великдень несли в поле, закопували якусь певну ритуальну річ, яка ніби позначала блискавку. Це могла бути лялька і різні речі. Тобто це дуже легко замінюється в обрядах. Це якби закопали блискавку, а на трійцю йшли всі разом і відкопували, і співали пісню «Літєла стріла». Пісня зовсім про інше, забила молодця і всяка історія, але стріла як символ цієї блискавки.
то там сходяться близько ці... І ритуали, і пісні. І стріла ніби не згадує про русалку, але тут же поруч співають на гріної неділі, русалки сиділи. І також тексти про те, що русалочки також мають піти.
Текст є, а інформація про обряд, можливо, я не знаю, можливо, я не так глибоко копала спеціальну ту літературу. Ми знаємо цю частину чорнобильських русалок, але наскільки розумію, це тільки околиця ритуалу. Часто досить так буває, що якогось великого явища, він в ядерній частині чимось витіснений, а отак на окраїчку, на маргінесі він зберігся. Тобто для того великого, можливо, білоруськомовного масиву це була їхня окраїна, а для тут якихось людей біля Києва, то була окраїна.
Що такому там не було діла до полістя. Поки, власне, почав туди Єфремов їздити і відкрив цей взагалі фантастичний світ, збережений, вони жили просто як в другій посі. Вони жили в 19 столітті. Навіть в цей раз, коли ми записували в ураному цих людей, перед тим, як вони нам... Це звичайний сеанс був, не русальний, просто переспівували.
І от жінка згадує, тобто 96-й рік, жінці років 70. Значить, вона народження виходить 20-х років. І коли вона була дівчиною, вона розповідає, що в них довго не було дощу. Русалки, до речі, з водою дуже пов'язані з цими закликаннями дощів, води, і там дуже багато в різноманітних формах. То їм матері пояснили, що як прикликати до що.
Треба, щоб дівчата молоді пішли на могилу русалки, роздяглися, лягли там і вилити з колодязя на неї 7 чи 9 ритуально відер води. Вилили, потім запалення легенів, лікарня, ну, ясно, що це. Але отак от вони вірили, що дійсно це допомагає.
От що та русалка, їй налити воду, це якось її сигнал, що дай сюди води цим живим. І от вони це все робили, значить, виходить, що це десь... Ще згадую, що це було після війни навіть. Тобто після всіх цих страшних подій ця обрядовість ще жила в них в голові, вони цим всім переймалися. А от ця чернігівська історія, якась вона також була маргінальна і можливо не дійшли туди так, як би, руки.
І от обряд стріли його гарно описали. Пітерські, по-моєму, найбільші московські дослідники, вони туди їздили. Вони вважають, що Брянська область це їхня, а це просто абсолютно вся область до самого Брянська це білоруська мова.
Тому сміло кажу, що западно-русська традиція. Читайте, дуже багато такі статті, де написано «западно-русська традиція». Западно-русська традиція це білоруська традиція, виходить, східно-білоруська. Вони дуже гарно працювали.
В гарні часи збереженості традиції зібрали золоті фонди. Вони зберігаються і в Пітерській консерваторії, і в Московській, в Гнесінки, від Гомеля і там далі. Все це збережено і на ціле щастя вони працюють дуже ретельно. Трудоголіки просто сумашедші.
Але коли починаються трактовки, гарно описують, поки все красиво. Крім того, що це западноросська територія, що вони не чують. білоруської мови взагалі.
Вони кажуть, що вона існує взагалі. Тобто, от реально хороші вчені, от такі кажуть слова. Вони цього не чують.
Ну, але принаймні їм подяка за те, що вони описали про стрілу, як вона є, все це відомо. І досі існує місто Вєтка, от Вєткавський куст, такі водіння стріли. Виявляється, у нас також на конференції доповідав чоловік з Семенівського району Чернігівської області.
Є там, була стріла, і тексти, і пісні. Він вважає, що це також дотичне до української культури, між культурами. Але коли від цієї стріли трошечки спуститися вниз, виявляється, що там дуже багато русальних пісень.
А от що русалки, як, про них гетнографії мало, і обряду проводів русалок я там не знаю. Але яка сила заставила тих русалок співати на зовсім інший мотивчик? Очевидно, це було просто інше плем'я, десь в районі річки Снов. Зараз я спробую пригадати ту русальну пісню.
Не грянули, не оділи, русалки сиділи, русалки сиділи. Мені важко відтворювати цю традицію, я нею спеціально не займалася, але ви чуєте, що я хоч трошки пробувала поміняти звукоподачу, мову діалект, це звичайно пародійно дуже виглядає, але це мусило бути ще вищі, тонкими, визгливими голосами. І тут не йшлося про естетику співу, це ж розмова з потусторонніми силами, до них треба було головне сигнал їм посилати. Тому люди, які беруться співати традицію, зразу мусять поміняти, переключити в собі естетику почуттів.
Для співообрядових пісень, це дуже важливо розуміти, для чого вона, хто її адресат. Не зі сцени рафінований київський слухач, а це зовсім інші слухачі. І коли до них звертатися, то потім виявляється, що ще не було такого випадку, щоб виконування зі сцени русальні пісні не доходили до публіки. І завжди всі в захваті. не дуже вдало заспівано.
І я думаю, що тут оця закладена, випрацьована манера, навіть якщо ми реконструктори і співаємо, пісня спрацьовує все одно. Просто звернула ще раз вашу увагу, що характер пісні у цієї Чернігівської геть відрізняється від тієї поліської. Вони по ритміці різні, хіба би складаються сподібно з трьох нот. І така традиція продовжується ще від річки Снов, таку пісню співати.
Втягнеться вона десь на Новгородській вершину і ще за річку, за Десну переходить і десь, ну, останнє місто, яке стоїть на нашому кордоні, це середину Буди, от у всьому районі ще можна зустріти подібні пісні. Але там є якраз в тексті цих пісень прекрасний цей мотив. Сіділа русалка на кривой бірьозі, просіла русалка ні хлєба, ні солі, а просіла сорочку.
От, власне, цей мотив, що їй потрібно перевдягнутися, але вони зберегли в цій пісні. Русальний... комплекс оцей, виходить він такий Деснянсько-нижньоприп'ятський, він так плавно переходить в зону по Десні, якщо уявляти собі карту наших головних річок, переходить в верхньодеснянську традицію, верхньодніпровську, взагалі різних святкувань третій.
Це якби Східна Білорусь і весь цей комплекс у них дуже розвинений, там дуже багато пісень, які мають різні назви, різні мелодії, частково... І частково, що цікаво, вони перетинаються з цими чернігівськими і навіть трошечки оця, що під Чорнобилем, вона йде аж до верхівів річки Сож. Тобто, очевидно, якесь населення туди пересунулося. Важко сказати, хто звідки прийшов, але взагалі всі рухи відомо були десь звідси на північ, ніж зворотньо. Можна думати, що це жителі якесь цього київського полістя колись занесли туди ці пісні, але там вони дуже переосмислені.
І, в принципі, хто цікавився народною тематикою, то знає, що тріці Русалки це десь оцей от регіон. Більше ціла Україна, нічого про Русалок знає тільки номінально, що це якийсь такий персонаж, і про них можуть розповідати деякі байки, легенди, але жодних пісень немає. Дякую!