Наприкінці XIX століття в кав'ярніх Монмартру часто з'являвся невеличкий лисий чоловічок із високим сократівським чолом. За скромне частування за столом він декламував вірші та роздавав автографи на серветках. Поряд із ним часто можна було побачити молодих поетів та художників. Цей чоловік, чимось схожий на Фавна, був королем поетів, полим верленом. Обиватель надзвичайно дивувався, купував королю поетів чергову чарку, не забувши взяти при цьому серветку з автографом.
А незабаром діти цього обивателя продавали ці серветки на аукціонах із великим зиском для себе, а діти дітей за його віршами вчилися читати. Підбулася чарівна метаморфоза. Із проклятого поета він перетворився на хрестоматійного.
відомого як співець занепаду і смутку Поля Верлена. Поль Марія Верлен народився в місті Мец у Франції, в сім'ї із середніми статками. Його появи батьки чекали 13 років, за що були вони вдячні діві Марії, яка й дала йому друге ім'я Марія.
Батько, військовий інженер, вважав себе невдахою. і для сина прагнув іншої долі. Цього хотів і Полі. Тільки для батька ця інша доля асоціювалася з кар'єрою адвоката чи банкіра. А хлопець прагнув якнайшвидше поринути в мистецьке життя.
Він закінчив ліцей Бонапарта у Парижі, вчився у школі права, служив дрібним чиновником у страховій компанії та мерії. Полі не цікавила кар'єра, а тільки богемне життя поета. Його захоплювали вірші парнастів, хоча насправді великим він вважав лише Шарля Бодлера. Його цікавлять і літературні зібрання поетів, і прекрасне бездомішок корисливості, як говорили парнасті. Він захоплюється віршами Бодлера зі збірки «Квіти зла» і продовжує напрямок символізму у своїх поезіях, які пише у вільний від роботи час.
Верлен заперечує реалізм, натуралізм. І все, що вбиває свободу, і вітає елітарність мистецтва. Забуденними явищами символісти вміли бачити загадкове і невимовне. Важливу роль у долі Верлена відіграло те, що він народився під знаком, як він вважав, лиховісного Сатурна, планети, яка нібито позбавляє людей розуму, а натомість наділяє неспокійною бендешною уявою. У непререченні навічне страждання та смерть у муках.
Свою першу збірку поет так і назвав «Сатурнічні поезії» 1866 рік. Збірка написана під впливом кохання до його кузини Елізи. Тут багато наслідування, тужливі інтонації Бодлера, але оригінальною є музикальність вірша.
Еліза незабаром померла, а сум від втрати він забував, прагнув забувати під час дружніх бенкетів. і сварок поетів на них. Однак уже в ранніх творах проявляється інтуїтивне осягнення того, що співає всередині.
Вгадується прагнення поета злити враження від дійсності з образами душевних станів. Виникає неповторна мелодія верленівської строфи. Безтурботне і безладне життя турбувала матір поета.
Вона мала надій на одруження, яке принесе сину спокій і захистить від спокус. Це одруження відбулося з 16-річною Матильдою Моте, яка була молодша на 10 років за Верлена і стала його палкою-прихильницею як поета. Кохання до неї зробила Верлена красеним.
Верлен тоді був не лише пристойною. А й вигідною партією. Мав певні кошти, почав друкуватися у різних виданнях, обіцяв стати знаменитим.
Він навіть отримав підвищення на посаді у мерії. Поетесам на хвильку повірив у можливість сімейного щастя. Народився син, вийшла друком поетична збірка «Добре пісня» 1870 рік, яку Віктор Гюго назвав «Квіткою в бомбі».
Ця бомба нарешті вибухнула, коли в домі Верленів з'явився юний поет Артюр Римбо, якого він запросив до себе, отримавши листа з провінції з віршем «П'яний корабель» від надзвичайно талановитого 17-літнього поета-підлітка. Колись у 14 років Верлен написав так само листа Віктору Юго, щоб той його визнав. Після революційних подій 1871 року, коли Верлен підтримав революцію, це був ще один вид шаленості. Син Сонця, тобто юний Артюр Рембо, нагадував Матильді Вернака, колишнього каторжанина.
Вона як могла намагалася врятувати сімейне вогнище, та з того нічого не вийшло. Світ розколовся, і тріщина прийшла крізь Верленеве серце. Римбо мав нестерпний характер і робив все, щоб витягнути Верлена із ситого буржуазного життя. Верлен навіть утримує Римбо.
Настали фатальні події. Верленові теж захотілося стати сином сонця, досягти внутрішньої свободи і незалежності від обивательського оточення. А що може бути кращим, ніж незалежне життя мандрівника?
Дворічна подорож з Римбо, Бельгією та Англією стала чи не найпродуктивнішим періодом становлення верлена поета. Саме в цей час формується кістяк верленової поетики пісні без слів. Проте, напружене інтелектуальне життя верлена вельно контрастувало з блоканнями по пивницях. Поета не полишала почуття провини перед дружиною, яку він покинув із маленькою дитиною. А неприйняття Римбо того, чим жив Верлен, постійні погрози покинути його, призвели до сварки і морального виснаження.
І під час сварки захмелілий Верлен вистрелив у приятеля і поранив його. Ця агресія була викликана і алкоголем. Куля потрапила у руку.
Два роки Верлен провів у брюссельській в'язниці. З 1873 року... по 1875 рік.
Збірка «Роман Сибислів» 1874 року стала його кращим витвором у ці роки ув'язнення. Вона складалася з віршів, які не стільки змальовували картини природи, скільки відтворювали внутрішній стан поета, пейзаж його душі. Вірші перетворюються на своєрідні емоційні ескізи, етюди, замальовки, фрагменти, які не зв'язані ані єдиною темою, ані логікою розвитку.
Надзвичайна музичність, на якій так наполягав Верлен, досягається за допомогою повторів, елітерації, внутрішнього римування, особливим сполученням французьких голосних, приголосних і носових звуків. Тоді ж написаний знаменитий вірш поетичне мистецтво, який став своєрідним поетичним маніфестом одразу двох літературних напрямів символізму та імпресіонізму. Його девізом стало «Найперше музика у слові». Ще у в'язниці Поль Верлен звернувся до Бога. Навіть спробував не вернути до католицизму Римбо.
Тож після повернення до Парижа він намагався відновити стосунки з дружиною, але Матильда його не вибачила. Прагнучи розпочати нове життя, Верлен переїхав до Лондона і викладає там у коледжі. Головні його правила тепер це мудрість і віра. Після повернення до Парижу Довго не міг знайти роботи, зрештою він стає учителем. Він намагався знайти себе в селянській праці, купив ферму, жив у передмісті Парижа разом з матір'ю.
Але все закінчилося крахом і злиднями. Він знову повертається до столиці, де його сприймали як колишнього в'язня, а не поета. У 1884 році Верлен надрукував книжку літературно-критичних статей «Прокляті поети».
У ній він створив низку портретів поетів-символістів, назвавши їх проклятими. Він дав їм характеристику як найновішої школи, визнавшим геніями зовсім невідомих тоді широкій публіці людей. Їх не визнавали критики через незрозумілість їхньої поезії, можливо, через геніальність, а також через стиль життя.
який так засучувався обивателями. Хто ж ці прокляті поети? Шарль Бодлер, Едгар По, Стефан Маларме, Артюр Римбо та інші.
Тайсен Верлен, вразливий і неврівноважений поет, мав відношення до плеяди проклятих поетів, про що він написав у нарисі. Успіх проклятих поетів викликав цікавість публіки і до Верлена. Тож він почав видавати свої твори та одержувати за них гонорари. Але далі його твори почали друкувати великими накладами, про нього писали статті, вилечали вже не Волицюгою і вбогим завсідникам Шинків, а главою школи декадентів, проголосили королем поетів у 1894 році. Декаданс став останньою хворобливою квіткою романтизму.
Але не всі зрозуміли, чому ж він більше звертає увагу не на зміст, а на мелодіку поезій. Матеріальне скрути тим не менш продовжувалося. Іноді лікарня ставала його єдиним прихистком.
Коли поет помер, на його поховання прийшли тисячі парижан, а статуя поезії, яка була на театрі Гранд-Опера, втратила свою руку з золотою лірою. Це оцінили як символічну подію. Особливості лірики Поля Верлена це інтуїтивність, філософічність трагічного існування і душевного болю, відсутність раціоналізму, музикальність, алітерації та асонанси, сповідальність, меланхолійність і тужливість поезій, використання натяків, асоціацій. Незавершеність образів, заглибленість у власні переживання та спогади, зображення найпотаємніших закутків свідомості, напівтонів, відтінків та настроїв.
Суластивність, тобто навіювання, злиття стану природи з душевними переживаннями, а також щирість та наївність. Це верленівський шедевр. який вимагає неабиякої перекладацької майстерності.
Його неодноразово відтворювали українською мовою. Осіння пісня входить до першої збірки поета «Сатурнічні поезії». Тема вірша глибокий біль ліричного героя, суголосний сумним пейзажам осені, які стали своєрідним символом уособленням людської душі. Ідея вірша. Поет і його мрії дитинства стали жовтлим листям.
Тож, пейзажні мініатюри поля Верлена почали називати пейзажами душі. Ціла палітра символів дощ, вітер, поле, похмурі кольори, осінь, смуток, самотність, тривога та безнадія. Навіюється настрій читачеві.
який викличе власні асоціації, образи та переживання. Монотонний ритм і повторювання ось магія Верлена. Він знаходить несподівані рими.
Тут суміжна рима і кільцева. Наприклад, надвір вир, млистім листям. Людина із перечуттям вічою в центрі уваги поета. Це заворожує як магія.
Це не визначеність, сумнів, меланхолія. Саме ця мить найцікавіша і в картинах художників-імпресіоністів Клода Моне і Огюста Ренуара. Поезія Верелена суб'єктивна і егоцентрична. Поет вмів бачити красу у простому і звичайному, передавши невимовний зв'язок людини та природи. Ця поетична мініатюра складається з трьох шестирядкових стров.
Віртуозна мелодичність цього вірша досягається за допомогою алітерацій та асонансу. Сини, мили і... Саме звукопис є найскладнішим у перекладі поетичної мініатюри. В оригіналі центральним образом твору є метафора струн осінніх у перекладі Григорія Кочура.
Це може бути і нескінченний осінній дощ, і монотонне завивання листопадового вітру, і тужливе ридання серця. Саме ця осіння пісня стискає серце ліричного героя. потопивши його в журбі.
Спогади про минуле, давні роки мрій дитинних, контрастують із трагічним світові чуттям і примушують ліричного героя йти в морок ночі, де його крутить і жине вихровий вир. Символом неприкаюності і приреченості ліричного героя став жовтий листок, зірваний злим осіннім вітром. Ритм вірша не наче повторює, Повторює рух осіннього листка, який, кружляючи, падає додолу. Осіння пісня Поль Верлен. Неголосні, млосні пісні, струн осінніх, серце тобі топлять в журбі.
В голосіннях, блідно, коли чую земли. Б'є годинник, линуть думки, В давні роки мрій дитинних. Вийду на двір, вихровий вир, В полім листім крутить, Жене носить мене з жовклим листям. Прекрасний переклад Григорія Кочура.
Клод Дебюсі. Видатний французький композитор-імпресіоніст вперше почув ім'я Верлена, коли був десятилітнім хлопчиком і брав приватні уроки музики у мадам Моте, тещі Поля Верлена, адже саме тоді Верлен із дружиною мешкали в будинку її батьків на Монмартрі. Дебюсі створив низку вокальних мініатюр на вірші Верлена, серед яких цикл «Забуті рієкти». Поль Верлен закликав хребет риториці скрутити, виступаючи проти будь-якого добре продуманого, завчасно розрахованого красномовства та навченої майстерності.
Він виступає за природну музичність вірша, за недомовленість, натяк і відтінки, за порив та натхнення, бо лише вони можуть з'єднати. непоєднуване сурму і флейту, мрію і сон. Саме в цьому полягає завдання справжньої поезії, якій протистоїть література, тобто поезія, що має, бодай, натяк на якийсь розгорнутий сюжет.
А от розгорну того сюжету у віршах Польверлен терпіти не міг. До такої поезії він ставився іронічно. Максим Рильський у 1959 році написав «Ні, рядком розпачливим Верлена я не хочу вечір свій зустріть.
Але вам, шановні десятикласники, придеться не один вечір зустрічати разом із віршами Поля Верлена. Вивчіть, будь ласка, вірш». Де са, де ла, парей а ла фею мор. Нам треба спробувати тебе напечатати.
Чому? Чому? Тому що всі писачі так роблять.
Найбільше мене волнує, напечатують мене або ні. Тільки процес творчості має значення. Все інше так, література.
Твоя остання книга... Що? Була не дуже хороша.
Ти так вважаєш? Предсвадібний мусор. Ні, любовні стихи.
Багато зочли їх красивими. Вони лгали. Вони не лгали. Я люблю її. Любов?
Так. Її не існує. Що ти маєш вважати?
Все, що з'єднує сім'ї і жінки, це не любов. Це так, глупості, або егоїзм, або страх. А любов не існує.
Ти не прав. Личний інтерес існує. Пров'язаність, основана на власному вигляді, теж існує.
Самодовольство існує. Але не любов. Любов треба придумати знову.
Чому він так хоче втратитися від реальності? Ніколи у людині не було такої цілі. Можливо, він знає секрет того, як можна змінити життя.