Історія Львова та князя Лева Даниловича

Музика Музика Стосовно Львова, ви знаєте, виступаю завжди за те, що отой нонсенс, що ніби Данило заснував Львів, цей нонсенс ви не знайдете жодного джерела, в якому би то було написано. 16 джерел, я їх всіх перелічував, і вони різні, вони європейські, вони пізніші, говорять про те, що Лев заснував Львів. Звідки взялася версія про Данила? Версія про Данила взялася від Карамзіна. Перші галицькі історики, великі всі були москвофіром, і для них Карамзін був іконом. Пане Леонтію, доброго дня. Доброго дня. Дякую, що ви з нами. Сьогодні будемо говорити про княжу Дубу, період, в якому ви найкращий спеціаліст і фахівець в Україні. Але в нас так завжди складається, що коли ми говоримо про галицькі чи волинські землі... Більшість людей, що фахівців, що пересічних людей, акцентуються все ж на добі короля Данила. А водночас, що було після Данила, ми знаємо надто мало. І після Данила ми знаємо Лева Даниловича його сина, який з сторінок літописів постає як князь, не надто вдалий державотворець, не надто, скажімо так, приємний персонаж. От наскільки Лев Данилович, так, по смерті свого батька, був хорошим політиком і хорошим провідником для цього королівства Руського. Про Львова Даниловича я скажу словами Дар'юша Домбровського, що це фігура не менша, ніж Данил. При ньому територія Гаврицько-Волинської держави виявилася найбільшою у такому географічному плані. Ну і політик він був, і політик, і полководець. Він тримав то королівство Русі. Цікавий факт, що на Заході він сприймався як король Русі. І сидів за столом на різних бенкетах, як серед королів. А на Сході, в силу, знову ж таки, специфіки, що було прийняття корони Данилом Романовичем? Це було порушення виховних прав Бату, якому він присягнув. Тому він так довго і відкладав свою коронацію. Він хотів, щоб Бату помер. Згідно з тим середньовічним правом помер мій Сузерен, я новому не присягав, я нічого не порушував. Але вийшло так, що події розвивалися досить стрімко. Готували коаліцію проти монголів. Папа розіслав листи, в тому числі листи ті попали до Олександра Невського. Олександр Невський виходив з цього питання так, що якщо виграє Данило, далі Данило буде головним на Росії. А його брат Олександр Андрій буде другим, як зять Данила, а він залишиться рядовим князем. Він собі подумав, що краще поїхав до Сартака, розказав йому про ті всі речі. Осійські історики якийсь час спробували доказувати, що то не Олександр, але іншого Юрій Курича в той момент, до якого би папа міг написати листа, просто в природі не існувало. Ну, в результаті появилася рація Нев'юя. Андрій Ярославович був розгромлений, мусив тікати в Швецію. Там цілий детектив є в літописі, як рятували дочку Данила від монголів з Володимира на Клязьмі. Тобто, ну і монголи одночасно атакували, почалося то і з Кременця, так, от і атакували територію Галицького-Лулинського. Вже не було сенсу щось зараз виривати в папірці. І то він приймав коронацію в Дорогичині не тому, що там були розбиті хрестоності, а в Дорогичині, щоб монголи як можна пізніше довідалися про сам факт коронації. Але використав, був один із перших, хто використав в своїй політиці, повністю використав монгольське військо і ставив на монголів. В який спосіб? Чорноморський у Узбек Ногай виявився найстарший у гілці Джучі і він ставив фактично хай. Ногаєм і Левом становилися добрі контакти, і в усіх начинаннях Лева і в боротьбі за польську спадщину, і в боротьбі за Литовську, і в інших походах проти Угорщини і так далі використовувалися монгольські війська. Але для того йому треба було зберегти, не афішувати те, що він сюжерен, хоча по смерті Данила ця… Держава сприймалася в Європі аж до 1434 року як королівство Русі. До речі, ставши потім воєводством руським, звідки пішла назва руське воєводство? Та від королівства Русі. А от наскільки королівство Русі по смерті Данила було державою централізованою? Наскільки Лев Данилович мав владу? Бо знаємо, що був Василько, брат Данила, був Мстислав Данилович. Данило Романович після походу Болондаєв у 1260 році мусив емігрувати. Це була остання його еміграція в ОГОЩ. Повернувся він у 1262 році, коли Беркі зав'яз у боротьбі з Газибажан з кологоїдами, він повернувся назад. Він думав... Відновити коаліцію проти Монголії і продовжувати боротьбу. Василько і Лев, як реалісти, Лев тримав Галицьке-Перемишинське князівство, а Волинь тримав Василько. Вони були проти. З Данилом вернулися Мстислав і Швар. Почалася між ними внутрішня боротьба. Данило вернувся вже хворий, через два роки він помер. Через два роки він помер, фактично королівство розсипалося в той момент. І номінальним зверкником залишався Лосинько. Але у Шварна була та перевага, батько, він залишився у ховмі, фактично в центрі. І так, крім того, батько хотів забрати Галич у Лева, просто Лева не віддав його Шварну. А батько, кавовська воля була. Ну і крім того, Шварн був зяттям. литовського короля Міндовга. От і після загибелі Міндовга Войшов дуже швидко, син Міндовга, з віки влади, вернувся в монастир і великим князем литовським став шланг. Це була ситуація дуже складна. Ну, ви напевне пам'ятаєте, що Василько організував Василько, я думаю, що Котляр покійний мав рацію і Василько був тінню Данила, який там десь крутився коло нього. От, бо він навіть не зміг відстояти своєму сину Володимиру, коли вернувся брат у Луцьке князівство. Воно потрапило в руки Мстислава Даниловича. Ну, у будь-якому випадку Василько організував ту зустріч між... між Лером Даниловичем і Войшовком. Зустріч та закінчилася п'яною потасовкою. Ну, я не хочу виправдовувати, хоча мене звинувачують, що я виправдовую Лера Даниловича, але скоріше було так, що людина, яка виснажила себе постами, монах, і воїн, який в описах міг в'язатися в рукопашну битву один проти трьох, ну, напевне, вдарю. Той відлетів кудись, тому що у сенсу вбивати Войшевка не було. Як би там не було, Войшевк загинув. Але Шварн не зміг утримати великого князя Устави Толстого. Вже в 1269 році помирає, а богини Шварн. Ну, після розкопок холму, ту княжу могилу, яку ми знайшли, церква княжей, він міг належати як Роману? Так міг належати і Шварн, тому що вони в одному віці померли. І різниця в віці була, і так різниця в загибелі. Той віцар, який там лежав, той князь, у нього була знесена частина голови і розбита грудна клітка. Тобто він десь, ми не знаємо, як Шварн загинув. Тоді же майже відразу, в 1269 році, помер. Василько В 1270 році, ще трохи раніше, на весіллі в одного із синів Берева IV сидить вже між королями, і в західних вже титулується як король. В 1270 році він йде на допомогу своєму шлагрові, угорському королю Іствану Стефану V, причому не просто йде, а заставляє тих братів йти теж. Волинські князі в тій боротьбі не мали ніяких інтересів. Їх заставив йти просто Лев Данилович. І всі вони включені були в угоду з Пшемисом Отокаром ІІ. І там був зять наш Лев і його брати Данилович перечислені. Тобто це вже є свідчення того, що Лев з 1270-му році вже відновив ту державу і опанував її. Далі, до кінця, до 128-го, в 89-му році, коли Тулабука або Телебуга, як його називають наші літописи, робив похід, до того часу вони повністю весь час бурчать, весь час не хочуть, але беруть участь в усіх походах Львова Даниловича під його командою. Тобто, та держава на той момент була відновлена. Можна було це сприймати в такий спосіб. І якщо брати, що Мстислав Данилович утвердився у Луцьку, це територія Васильковичу, то, очевидно, там не відбулося без допомоги Львова Даниловича. Бо то його рідний брат, а Володимир Василькович двоюрідний брат. Володимир Василькович філософ. Людина, яка, в принципі, не любила військових походів, але не злазив з коня. Це був, як писав Зімирович, винахідник машин для здобування фортець. А в літо писав князь Думин і Хоробор на раті, і так далі. Тобто це лицар-воїн. А це книжник. якому було тяжко, і десь він був поранений, і той і ранений, потім і помер. Тобто для нього це було дуже важко, і звичайно, редагуючи літописи, він там переніс усю свою нелюбов до Лева. Вони йому мішали, коли була боротьба за польську спадщину. Але вже претендував на польську спадщину. По смерті Боліслава Стидливого, так? По смерті Боліслава Стидливого. Боліслав Стидливий, чому його назвали Боліславом Стидливим, цікава особистість. Він був одружений з Конегундою. Конегунда, дочка сестра Констанції, дочка Береви Четвертого, була призначена в монастир. Ну і давав бітницю чистоти. Ну а потім з політичних мотивів відбувся той шлюб, і він дотримався того, бо вони тільки два рази поцілувалися, вона потім вважала, що то великий гріх. Перший раз, коли вона брала шлюб, другий раз, коли він вже лежав мертвий, вона поцілувала його то, чого. Вона проїжджала до Констанції, її життє написане на початку 14 століття, написане з учасниками, там дуже багато сучасних моментів. І там розказується, що вона була у Львові, при дворі Констанції, намовляла Констанцію, ну і зрештою вона намовила свою примінницю Святославу піти в той же самий монастир-проїзок у Новому Сонці. Коли наступали монголи-тетеребуги, вони обоє в тому монастирі сховалися. Союз був, Боліслав Остедривого, політичний союз. Із Вером Даниловичем він був до смерті, і Кунигунда приймала в тому дуже активну участь. Вона просто охвалювала Даниловича. Права по кукуженю в нього були. Підстави були, була допомога монголів, Ногая, але його заховував на своїх братів. От оця битва, де невелике краківське військо розгромило його військо. Ця битва до кінця не зрозуміла. А чому не зрозуміла? Таке враження, що обидва волинські князі просто його кинули. Обидва брати, можна сказати. Рідний і двоюрідний. Рідний і двоюрідний. Подібно вони його кинули під час походу проти Литви. Вони інспірували, так би мовити, війну з Литвою, бо Литва була також союзником. І під час тої війни на війну їх заставили йти знову ж таки монголи. У них не було іншого виходу, але вони так воювали, що Данило плюнув і показав їм монголам. Він разом з Вангором, як треба воювати. Після цього він реанімував хомське князівство Хомсько-Берзки, посадив туди Юрія і ще й організував Слонімське князівство, де посадив Василька Романовича, свого примінника. Це було на кордоні для того, щоб дивитися за тими братами, щоб вони там чогось не творили. А також відомо, що Лев, окрім активної зовнішньо-політичної діяльності, провадив активну внутрішню політику. Зокрема, йдеться про реформування війська княжої дружини на західноєвропейський кшталт. От наскільки ми про це знаємо? Ну, тут важко сказати, хто почав ті реформи. Продовжувалися вони за Лавра, приймав в тому активну участь. Скоріше я би сказав, що використовувалися... Використовувалася система комплектації західноєвропейська, а озброєння більш дешеве і більш зручне монгольське. Монголи були прагматики, вони збиралися з цілого світу. В часи Лева ми можемо спостерігати тільки по фортифікації, по тому, що шли запозичення від Тевтонського ордену. Тевтонський орден був такою лабораторією своєрідною. Там служили молодші сини. З різних династій з цьогої Європи, звичайно, вони приносили новинки. Тому таким важливим був Торон, через який йшли зв'язки з Телтонським орденом, і тому такими важливими були самі ті зв'язки. Звичайно, людина, яка жила тим військом і тим всім, приймала активну участь. Чому, як кажу, в центрі Львова, майже недалеко, около підвальної, Великий майстерній Кушнівський, дуже велика переробка, така централізована шкіра на той період часу, дуже активно використовували монголи різні шкіряні панцири, які підкріплювалися залізними пластинами. Вони були набагато дешевші за європейські і не гірші в обороні. Коли ще Данило Романович перед битвою під кресен Бруном з'явився із своєю дружиною там, то навіть деякі історики писали, що він привів союзних монголів. Не міг він привезти союзних монголів, бо рік перед тим він монголів втік. Це була його дружина, просто перерозборена на монгольський манер. Ну, стосовно військ Лева, що їх часом путали з монголами, очевидно, вони також... по озброєнню були схожі на Монголію. А Лев сидів у Львові? Тобто Львів тоді був столицею королівства Росії? Стосовно Львова. Я, ви знаєте, виступаю завжди за те, що отой нонсенс, що ніби Данило заснував Львів, цей нонсенс, ви не знайдете жодного джерела, в якому би то було написано. 16 джерел, я їх всіх перелічував. І вони різні, вони європейські, вони пізніші, говорять про те, що Лев заснував Люїн. Звідки взялася версія про Данила? Версія про Данила взялася від Карамзіна. Причому Карамзін також не знайшов ніякого джерела, і він це не сверджував. При мітках до своєї історії він написав, що, очевидно, заснований Данилом і названий на честь старшого сина. Він виходив з точки зору нормального монархіста 19 століття. Він знав, що син міг успадкувати владу батька по його смерті. Він знав, коли помер, перша згадка була про Львів. І коли помер Данило. І того йому вистачало. І перші гавецькі історики, великі всі були москвофіроми. Для них Карамзін був іконом. Все. Коли потім пробували заперечувати, воно якось упиралося в всі ті речі. Але подивимося, що таке Львів і коли він міг появитися. Першу згадку ми знаємо. Коли міг його заснувати Лев Данилович, і взагалі коли це могло бути? В 1245 році до того Лев князь Премішинський і Гарцький. Територія Львова на річці Повтри, ріка Повтра це притока Західного Бугу. Це територія Волинська, це Берське князівство. Берське князівство після битви під Ярославом, після 1245 року… переходить до Лера, він тоді володар трьох князів. Зрозуміло, що посередині своїх земель він засновує на гарному місці оту свою фортецю. І причому відразу вона отримує якесь значення велике, тому що коли Борундай перший раз йшов на цей, другий раз, раніше, коли Борундай втрукнувся у Галецьку землю в 59 році, в 1259 році, і в числі міст і фортець, які треба було знести, появляється Львів. Потім він відбудований десь. Ми маємо такого автора, хроніста львівського, як Зімолович, який пише, що в 1270 році проїхав Лев, рік пожив на цьому, на високому замку, там було зимно, і спустився вниз на Нижній замок. Ну, це, звичайно, трошки так весело виглядає, але досить реально. Тому що це є той період, коли він вже відновив державу. Ну і оскільки холм Данилова столиця на той момент ще залишалося, ніби ще, можливо, навіть не опанована, а тут його Львів. Львів відновлений і стоїть на перехрестку якраз до їх. З волеї на Галичину. З Волиніна Галичину і Віра-Легія, спочатку та дорога, яка йшла з переміщення на Галич, також змінюється трохи. Вона раніше проходила через Швець, а тепер проходить вже через Львів. Тобто і Бувштиновий шлях йде через Львів. Львів дуже швидко, на перехрестку тих міжнародних шляхів, дуже швидко стає таким значним містом. Ну і продовжується політика, вона з самого початку була політика, ну з Левом пов'язують і Магдебургське право, ну і запрошення, там написано дуже гарно в літописі, що йшли день і ніч люди, бо певний період часу вважалося, що після монгольського наступу віток населення йшов на північ. Не міг він йти на північ. Звичайно, люди йшли, по-перше, де кращий клімат, ну і, по-друге, де менше зруйнована земля. Монголи не пройшли через Гавритську землю ні в 1240 році, ані пізніше. Так якось складувалося, що походи всі йшли переважно через вороги. Один тулабуга, що тримав Львів дві неділі в обозі. Але це була причина інша. Перше, що ця війна за польську спадщину, вона мала продовження. Склалася польсько-угорська коаліція, і Лев проти тої коаліції з Ногаєм воював. Ногай з однієї сторони, Лев з іншої. Вони організовували різні походи. Коли Ногай посадив на престол золотої юридиту Абгу, Через якийсь час Тулабога хотів позбутися опіки Ногая. Для того йому потрібний був якийсь успіх. Він скористався походом в Угорщину. Похід в Угорщину теж дуже цікаво описаний і в літописах, і в інших джерелах. Він виглядає як повний провал Тулабоги. Але і Лев, і Ногай свої війська світ там вивели. Тулабога лишився один. Якось там блокав, заблудився, купа монголів загинула. Це який рік був? Це був 1285 рік. Ну, і Тулабуган не шукав, виходячи навіть з угорських джерел, виглядає так, що все-таки Лас Локун признав зверхність монголів, і Тулабуган вважав, що він виграв. Наступний найпохід організовувався. проти КАКО. Організовували його нога і продовжувалася боротьба за Краківський престол. Тобто маємо 1287-й і плавно переходить в 88-й рік туди. Тула Буга вирішив сам його очолити. Пішов він дуже цікаво, пішов шляхом Батирі. Спочатку він зустрівся із Мстиславом Даниловичем. Стеслав Данирович з Петям його зустрів, пожалівся налево, сюди-туди, потім вони зустрілися з Володимиром. Стеслав, видно, накапав не тільки налево і на Володимира Васильковича, бо і голинський літописець написав, що он голий, а у Володимирі себе вели як завойовники, там коней забирали і так габували щось і так далі. Монголи, тих, хто визнав їхню зверхність, не чіпали і не грабували. В них не було такої звички, навпаки. Але видно, що там якось було. Ну і після цього він зустрівся з Леро. Після цього, ідучи в Польщу, уже не єдине військо під командуванням Леро йде, а йдуть три корпуси, які мають окремі завдання. Ногай в той час підійшов до Кракова. Коли Ногай побачив, що з його васалами розпоряджається хан, Ногай Кракова завернув і залишив то діло. Туабуга не ризикнув брати ні Краків, ні Сандомир, постояв трохи, розвернувся і пішов на Львів. З ним пішов Володимир Васильович. Його відпустили, бо він був хворий ніби, але пішов Мстислав. Мстислав був участь в тій облозі львова. Лев попередньо, відчуваючи, що таке буде, його там не було. Родину, дружину він відправив разом із Констанцією, разом із швагринєю у той монастир. В Новому Сончі. В Новому Сончі. Причому є ще цікава відомість, що Констанція вчила тих монашок боготворосому співу у монастирі. Такий цікавий підтожиттє Констанції. Не Констанції, а Конегунди. Але то життєє, то початок 14 століття і написано сучасниками, його можна бажати дуже таким надійним джерелом. Ну, він простояв дві неділі, тут порахували втрати, ніби було 12 тисяч втрат, і він пішов геть. Тобто він не здобув Львова. Це говорить про те, що у Кипру були... відновлені. Ну, і з другої сторони це говорить про те, що Тулабуга не був полководцем, як то кажуть, таким-таким. Тому що кілька таких випадків його діяльності показують, що до кінця він не був вишитим. Що було потім? Потім хворий Володимир заповідає Володимирське князівство братові Мстиславу. Мстислав хвалиться до Лева, каже, хан затвердив, хочеш воюй і так далі. Йуй пробував, Лев його зупинив, каже, брат пообіцяв привезти монголів, нам того не треба. Ну, але Ногай на тому не заспокоївся. Через кілький час, коли Теребуга пот��рпів поразку в Азербайджані, вони далі боролися за Азербайджан, він його змістив, посадив тохту. А далі Володимир вже помер, після нього помер Мстислав. На щатці в нього не було легенди про Володимира Мстиславича чи Данила Мстиславича, вона не має таких підтверджень документальних. І бачимо, що вся територія повернулася до Лева. Більше того, є підстави вважати, що разом з тим повернувся Київ ще із приор'ясок. Маємо оцю карту. Та, що заданила до монголів було. Так. Монголи їх давали різним тим, там були намісники різні. Там аж відновлюється княжа династія під час походу Токти в 1299 році. Він садить там дрібних путівських династів. Вони б ніколи в Київ не ризикнули прийти, якщо б їх не привів хан до того. Ну, але там почалася вже війна. почалася війна, почалася велика війна, і тохти із ногами. І тут момент дуже цікавий. Ногай загинув в битві під Куканликом. Це 1300 рік. Куканлик це, скоріше всього, Куянник. В будь-якому разі, це південні степи при Чорноморській. І тут цікавий момент. В той момент Лев Данилович йде в монастир. Чому він пішов в монастир? Ну, ніби легенда, але, ну, як така людина? Ну, йому, правда, вже під 70 років. Я думав спочатку, що він пішов в монастир, розуміючи, що після загибелі Нагая Токта може з усіма князями тими східноруськими вторгнутися в його територію, а так скажуть, що то старий натворив, а тут буде син і сину буде легче. Але син творить один цікавіший момент того, що не сотворив батько. Син у 1301 році не просто приймає королівську корону. А він добивається від Константинополя окремої галицької метрополії. Константинополь не йшов ніякі поділи, перед тим добивалася ціла купа інших тих. В склад тої метрополії входять і ті епископії, тої території. Тобто це повний розрив з Монголами. Ті епископії, які належать якраз до тої території, яка Монголам не платить данину вихід. Це дуже цікавий момент і момент, який... Важко пояснити. Ну, я спочатку думав, що поза гибелі Нагая Токта вернувся і далі воював за Азербайджан. Вишив тут своїх братів. Але брати зав'язували трошки там по Дунаю, Болгарії і так далі. Але не настільки зав'язували. Оця небезпека монгольська існувала все правління Юрія Данилича. І більше того, вона не дозволила йому взяти участь в боротьбі за угорську спадщину. Тут ще один цікавий момент, там цікаві особистості, бо то переплатено і Лев Данилович, і його нащадки всі переплатені з європейськими династіями. І от в Чехії син Пшемесла Отокара. А Пшемислав Токара, який загинув у битві під Юнкуртом, і битву ту виграв Рудольф Габсбург, і династія Габсбургів, так би мовити, вилізла в цьому самому тому. Ну, оцей Вацлав ІІ приблизно десь в 1290-х роках нарешті опановує престол свого батька. коронується в Празі. Найшли вони срібло на Кутній горі. І з 1300 року штампують у тій знаменитій празській гроші. І які добрих 200 з копійками років опановують всю центральну Східну Європу. Але що цікавіше, в 1299 році Шерев Данилович зустрічається із Вацаром ІІ, вони відновлюють союз. Після цього Владислав спокійно коронується король Польщі. Причому коронується, нема королівства польського, там ще князі зі і так далі, коронується за всіма правилами вгнєзно. Тобто відновлене королівство Польщі. І Владислав Рокеток, союзник... ніби Лева Даниловича, під його впливом зобов'язується присягнути тому Вацлаву Духу. Коли стає Юрій, Юрій міняє політику, тому що Владислав в руке такий розшлагер. Він, так би мовити, орієнтується, він навіть віддав Люблінську землю їм, і так для того, щоб було. Але Вацлав звихка нагліє. Він король Польщі і Чехії, так? До того добра третина древних польських княжів вже були чеськими васалами. Тобто він реально не тримає Краківське князівство. А неглі є. Чому? В 1401 році погасне династія Арпель. Юрій Львович має повне право на спадщину в Арпель. Але він не бере участі в боротьбі і його сини, напевне, через загрозу воно. Так виглядає, що монголи висять до мокрих митців. Вони не йдуть тут, бо вони поки що там, але і той ковальовський титул, і все інше, так би мовити, давить на... На них. Ну, а і неаполітанського цього принца Кавла Роберта спочатку підтримує Юрій Данирович, а потім підтримує баварського герцога Отто. Протів. А Вацлав ІІ коронує свого сина як короля Угорщини. Причому коронує теж за всіма правами всякіш фе Герварій. А потім, коли бачиш, що йому триматися в Угорщині важко, вивозить його разом з угорською короною до себе в Чехію. Там дуже цікаве сплетення початок 14-го століття. Треба багато подивитися ще різних західних хронік, бо несподівані абсолютно, можна знайти сюжети, причому будь-де. Наприклад, я чисто випадково Брауншвейн, Люксембург, Люнебург, перепрошую, так, і от ті бранденбургські хроніки. А звідки взялося? Виявляється, Марк Рап Бранденбургов був один час регентом чеської корони при молодому Вацару ІІ, і то їх зацікавило, і далі ті сюжети там йшли. Тобто... Та треба працювати. Так, королівство Росії було надійно так інтегровано в геополітику міжнародної ситуації Центральної і Східної Європи. А по смерті Юрія Львовича, так, знову ж таки, маємо дуже спорадичні згадки у джерелах про його синів Андрія і Лева. Чи вони правили одночасно? Ні, ну, одночасно це про одночасне правління, про... Дум вірати, трим вірати це все є, так би мовити, конструкцією істориків. Середньовічна литератська епоха такого не знає. Бували випадки, що правил слабак, а брат його, так би мовити, сидів збоку і фактично керував ним. І тут пишуть про дум вірати, трим вірати. В тих джерелах, які є бездоганні, тобто в грамотах. Андрій стоїть першим, а Лев стоїть другим. В наших літописах Лев взагалі пов'язаний з Луцьком. І ця конструкція Ярослава Книша, він придумав деякі джерела, які відносяться ще до Лева Даниловича, він відносить до Лева Другого, він великий правитель, відомий всій Європі. Не був він відомий, на жаль, всій Європі і нічого. Там два брати. Звичайно, що старшим був Андрій. Загинули вони одночасно майже в одному році принаймні. Це 1323. Чи то загинули вони на війні, як вважають, з монголами, тому що там вже почалася оця штука і швейцарський… Хроніст пише, що монголи їх ставили, тобто вони, очевидно, поскільки Юрій не ризикнув взяти королівську корону, то там щось було. Ми маємо який період часу. Відроджується ця золота рода, нарешті, в такому плані, і приходить до влади Узбек. Найбільш потужний з усіх золотогородинських ханів. Він втруцяється в ту штуку і хоче повернути контроль над королівством Русі. Бо більше того, Болєслав Троєдинович відмовляється від титулу. От Русь-міноріс, Мала Русь, появляється в часи Болєслава Троєдиновича. Це уступка монгола. Ми Русь, а ви Мала. Ну, а далі все вже фантазії історики. Історики про це знають, але загалом навіть в підручниках шкільних пишеся, що Андрій і Лев загинули, і нібито лінія Романовича обірвалася, і там далі Болеслав Троєдинович розглядається як князь чужий, католик і тому подібне. Так само, як лінія Аподі обривається і так далі, оці всі лінії є ще спадкоємці, спадкоємці по кужелю. Найбільші права мав якраз Любарт Гедемінович, тому що я думаю, що не тільки Мецько знайшов пом'яник і так виходить, що мати Любарта могла бути із династії. що вона Леоніда. З Денасті Романовичу. З Денасті Романовичу. Але навіть, якщо так не було, то тоді Люберт був зятем Лева Даниловича теж. Теж так виходило. Ну, то Люберт. І так само і так само і так само болясов Тройденович, він же внук короля Юрія. Тобто по кужелю він мав абсолютно всі права. А ще був Владислав Замовитович? Ще був Владислав Замовитович Дурий. Його пізніше, після того, як Болєсово-Тройденович, як Юрій Дурий, почав проводити замістійну політику, то Владислав Океаток тягнув як раз у того другого приміння. А загалом, як можемо окреслити політику Юрія Болєслава-Тройденовича? Визнавши, на загал сприймається, що він був. пропольським, прокатолицьким? Те, що він був пропольським, це дуня. Ну, хоча б тому, що він воював проти Польщі і організовував проти Польщі коаліцію. Чому він то робив? Не тому, що він не любив Польщі. От Польща пробувала його використовувати як свого сателіта, але то відпало відразу. Він одружився з Витовською принцесою. Так, він пішов... На союз одинцями, стелтонським орденом і так далі. І то все було диховано. Польща дуже активно зблизилася із угорською, санжурською династією. Воно привело потім до унії навіть. Ну і це зароджувало, звичайно, йому. Це два потужні клієнти, які нависали над його кордонами і були не в його інтересах. Він проводив, взагалі, правителі, така цікава річ, навіть якщо вони нормальні правителі, навіть якщо вони іншої нації, інших релігійних поглядів, ми можемо подивитися, в Польщі були такі королі. Вони стають патріотами місцевими і проводять політику в інтересах місцевих. Так само і він проводив ту політику. В кінці кінців... Перед самою його загибелю, і загибель його була, я абсолютно не сумніваюся в тому, що його, так, утворили, напевне, бояри галицькі, але діяли вони заодно із Казимиром і з його подачі то робилися. Бо це в його інтересах. Абсолютно так. Ну, стосовно Вишеградського цього, ми маємо Дубинську хроніку, яка писалася, так би мовити, за отитичними документами. У Дубинській хроніці є, там якраз той Владислав Лодко, так, приїхав, поляки з нього зробили Болько. До Лодко, до Болько. До Лодко, до Болько. І це одне. Там нігде не написано, що був Юрій або його цей. Та легенда з'явилася в 19 столітті в стінах Львівського університету. У Львівському університеті німецькі позитивісти вимагали у поляків і українців, хлопці, може ви провір, може ви провір, доведіть, доведіть на базі джерел. От і польські взялися за вивчення тих джерел. Кордуба тоді також звернув увагу на ту дубинську хроніку і на підставі не сказав, що то каже Владислав Заболитович. І ніякого тут немає нічого. Але чим небезпечний був Вишеградський з'їзд, так? Що на ньому було ухвалено? На Вишеградському з'їзді була фактично ухвалена на роки наперед політика в Центрально-Східній Європі і її майбутнє. Найважливіше було ухвалено те, що якщо Казимир виглядав отак, не буде мати спадкоємців по мячу, то спадок переходить до Огоцького. короля, який одночасно стане королем Польщі. Ну, це вже небезпека. І велика небезпека в тому самому. А цей Лобко, русський князь, так? Що він там? Ну, водку ніби... Водку вони хотіли замість Болєсова Троїдиновича. Він би тоді... Не суперечив плану. Ну і після цього Полєсов Тодінович з родинцями організує похід на Люблін. Ну не буває таких випадків. Той похід перервався тільки тим, що ординський очільник загинув під сінами Любліна і вони відступили назад. Далі, як це феодальне військо збиралося? Для його збору потрібні були місяці фактично. Люди розкинуті по своїх замках. Там у нього розагін 3-5 чоловік, з того замку їде на інше місце і так далі. Тут буквально за тижні Казимір вже був у цьому у Львові. А крім того, військо угорське вирішилося в Угорщини. Вони навіть знали точно місяць, коли це відбудеться. Дійшло до Карпат, потім повернулося назад. Тоже таких випадковостей не буває. Тобто, чи я правильно розумію, що бояри в змові з поляками і, можливо, уграми утруїли Юрія Болеслава і далі почалися покоритися? Вони просто взяли бояр таких, з якими домовилися. Тобто, пообіцявши їм певні преференції. І все, вони підтримали ту групу. А дивіться, у 1340 році Казимир, який інколи називають Великим, так? Ні, ну для Польщі він Великий. Так, але я говорю про великий історіограф. Взагалі, коли кажемо про Великий, українська історіографія дуже багато, як то кажуть, ну, по-перше, вона дуже бідна до того періоду. І дуже багато послуховується готовою польською історіографією. Ну, оця казимирівська легенда, яка часом так безкритично переходить на наш ґрунт. Давайте спробуємо з нею розібратися. Казимир ІІІ у 1340 році йде на Львів, грабує і повертається назад. Що грабує? Знову ж таки, що грабує? Грабування це різні речі. Це так само, як грабунок Константинополя тими крестоносцями. В Константинополі більша половина населення через місяці довідалося, що християні взагалі з'явилися там. Грабунок стосувався церков, в яких лежали зібрані, так би мовити, святинні цього християнства. Після цього почалася торгівля тими святиннями. Що забрав, що пограбував і що забрав. Він був тут і дві неділі. Швиденько втікав перед монголами, більше того, він навіть в Краків не заїхав, а втік відразу в Угорщину. Тому що Люберт разом з Дмитром Детьком привели монголів і вони йшли за ним. Він забрав коронаційні регалії, пограбував скарбницю княжу, можна так сказати, і все, і більше нічого. Ну, може, військо в той момент, коли заходило, щось там десь було. Коспошархова, так? Так. Когось пошарпало, ніякого плану, а грабунку не було. Ну, а далі Казимір пробував претендувати на ту спадщину. А він мав генеалогічну підставу? Ну, дуже слабі, по куженю теж, десь там щось перепліталося, але то було дуже-дуже слабо. Ну, мав якісь підстави. В порівнянні з Любовтом… Менші. набагато менші. Що він робив? Він робив і пробував спочатку, спочатку пробував домовлятися знову ж таки з Бояром. Так було, Сяноцька земля була прихоплена, от потім ж і були переговори з перемешівськими різними тими клієнтами і так далі. Потім, коли він відновив війну, бо потім був мир, маємо грамоту Дмитра, Ну, Любарт пішов з гарвицькими боярами на контакт теж, він віддав їм владу фактично, ту, за яку вони боролися. Вони боролися постійно, хотіли мати щось на зразок отої от золотої бури. І хотіли мати, він їм фактично це дав і поставив їхнього лідера старосту Юрську. Дмитро Дятько. Дмитро Дятько потім, видаючи свою грамоту. Купцям Торуня він пише, що ми з Казиміром помирилися, там бій з нас попутав і так далі. В 1249 році, ми не знаємо, коли дитко помер, це історики також прив'язали, що він помер і почалося то діло. Казимір шукав моменту любого. Ну і він, значить, починає єту війну. Дуже скоро він переконався, що то йому не по зубах. І що він робить? Для того, щоб угорців підтягнути, він погоджується на те, що це спадщина угорська, спадщина анжуївської династрії, бо в неї є наслідники арпадів, а фактично це є пряма спадщина арпадів і так далі. От і отримує в пожиттєве володіння. Оце королівство Русі. Це 1350 рік, так? Це 1350 рік. З тим, що воно буде або викуплене потім, або повернене в Горщині. Це ж все зафіксовано, як то кажуть, в тому документах. Чому так пишуть в підручниках? Я не знаю. Колись вже далеко, давно ніхто не просить. Колись зверталися до мене деякі люди, яка, може, тири поміг підготовити дитину. поступати на історичний, кажу, я не можу підготувати. Чому? Бо як я почну розказувати дитині, вона то піде на екзамен і поставить дві. Бо в підручниках написані зовсім інші речі. А чому вони так написані? Ну, по-перше, переважна більшість підручників пишуть не історики. І ще й до того люди, які не викладають в школі. І воно так і виходить чомусь. Тут ще така цікава річ. Бо коли ми говоримо про Львів, так... Ні, це справа з Львовом інше питання. З кам'яним будівництвом. І з Львовом, ну, з кам'яним будівництвом все, що будувалося на Україні, в Галичі, у Львові, в тому-сьому, все пов'язувалося із Казимиром потім. Це вже така казимірська легенда. Ну, така Ольга Козубська, колись була аспірантка, вона захистилася давно. Вона займалася документами будівництва катедри Львівської. І чітко прослідкувала в тому, що в часи Казіміра катедри не було. І катедра завершена вона, звичайно, при Владиславі Ягеллі у 15 столітті. У документах ще початку 15 століття пробож Марії Сніжної пише до Риму, що от і Львівський. Єпископ, самозванець, бо він то єпископ Галицький, але живе у Львові, претендує за своїм собором, який недобудований в центрі. А моя церква найголовніша у Львові, Марія Сніжна. Такі документи теж є. Тобто, так само, якщо ми візьмемо Галиць і візьмемо Володимир, там виходить, що фізично... В той період часу, скільки був Каджимір, не міг нічого там побудувати. Звичайно, він опановуючи ту територію, де міг, старався ставити замки. Але легенда обійшла. Треба конкретику брати, кожний замок, ну так само і той високий замок, ну це трошки смішновато, бо... він появився трошки раніше, ніж Казимир. А така сама ситуація, наскільки я розумію, з магдебургським правом, бо 1356 рік це підтвердження. Я думаю, що це підтвердження магдебургського права. Ну є, тому що у всякому разі оті німецькі колоністи, вони були дуже потрібні, і ті німецькі колоністи і в Володимирі, і в Перемишлі, і в інших містах, для того, щоб вони прийшли, потрібно було там магдебургське право. Але ця угорська присутність з 1370 року, так? Угорська присутність, вона з'явилася трошки раніше, тобто в якому плані Казимир вдалося їх втягувати в ті війни. Вони брали участь, ми ж знаємо, як був штурм Берза. 1352 рік ще, здається. Так, як Людовик Ранжуйського поранили і так далі. А потім на підставі вішеградських домовленостей він стає королем Польщі і, зрозуміло, претендує на ті території. Ну, він, правда, посадив тут Владислава Опольського. Ярослав Дмитрович Ісаєв, речпокійний, колись кричав на мене, чому ти пишеш Владислав Опольський, коли в українські грамоти, так, а збереглися, його українські грамоти він себе називає Володислав. І дійсно так, він мав по матері, був нащадок Белської гілки, не зовсім Романовичі, то нащадки його брата Романа Мстиславича, але тим не менше, тобто він писав себе вічним дідачем, і він засновував тут, і його політика згодилася до тої його династії. Ну, а потім, коли його призначили палатином Польщі, Людовік Аджульський не хотів два королівства тримати в одних руках. І він заставив його відмовитися від королівства Русі на свою користь. Сам себе, так би мовити, сам прийняв той титул. А похід Єдвіги у 1387 році це вже остаточно приєднання Галичини до Польщі? Традиційна дата така. Традиційна дата чим? На підкрасу. На кількома документами. Ну, по-перше, ну, по цьому. Гине польсько-угорська унія. Ділять між двома сестрами. Марія стає угорською королевою. Ядвігу вони... Польську Ядвігу видають за Володислава Ягаєва. Ну, Володислав Ягаєву відразу... Як то кажуть, застригає у боротьбі із литовськими князями, які не признають ту польсько-литовську унію. Вони би її признали, якщо б з верхністю була Литовська, а тут явно виходить з верхністю Польська. Він веде там ту боротьбу на тому місці. Тим часом польська еліта вирішила, що треба кінчати з Ковалівського Русі і приєднувати його. Вони роблять похід на чолі з тою ядвігою. І під час того походу Львів перемешані перші приймає, потім Львів. Отримують провілеї, підтвердження давних тих, але визнають зверхність Ядвіги. Вони хочуть витовців поставити перед фактом, що то вже та територія польська. Якщо у нас буде навіть то то витовська та польська. Ну і таке триває аж до Галича. В Галичі опір угорська залога. Бенедикт робить опір і поки не підписали угоду, Бенедикт каже, я з дитиною, з вашою королевою не хочу підписувати, давайте мені мужину. Ну, от і вони кличуть вже, ну там князів всі гарантують і так далі. Але угода в Острові в 1392 році, де витовські князі признають вже Ягаєва королем тим, і де вони погоджуються на тим, що... Русь це частина, що вона є вже польською. Але і то ще не все. Люксембург і Марія, а потім сам Люксембург претендують далі. І оця навіть битва під Грюнвальдом, участь під час битви під Грюнвальдом князь Кур'ятович Мукачевський разом із угорцями робить похід на Польщу. І воно тянеться до 1434 році, коли вже офіційно поляки не завертають нічого в папірці, а признають ту територію анексовану і на її територію організовують два воєводства. Воєводство Подінське, бо там за той час з'явилося Подінський князівство окреме, яке прибрали потім. От правильно, і Руське воєводство. От звідки взялась і назва сама Руське воєводство. А от ті часи до 1434 року, так? В істриографії, в джерелах... Йде окрема монета. Так. Віддаються окремі ті. Там є і керує територію генеральний староста, який напряму підпорядкований королю. Тобто там є з 1300... 87-92 року можна вважати до кінця, до 1434 році, є певна автономія. Тому що керує генеральний староста, видається окремі документи і кампується монета. Скільки тої монети було, то питання друге. Тому що і в Польщі, і скрізь ходять працькі гроші, вони основні, але та монета була, вона, так би мовити. показує що що воно мало місце а ми зараз більше говоримо про Галичину так після 1349 року от Волинь так Волинь Люберта чи можемо бачити якісь відмінності між Галичиною і Волиню в контексті тих же збереження місцевих власних. Ні, бо він, Любарта, як незалежна, як окрема держава, до смерті Любарта до 1383 року вона залишається. Незалежна держава від усіх? Від усіх. Любарт не є васалом литовським. Любарт носить титул ворога князя. І скрізь декларує його ту всю штуку. Навіть на своїх монетах він з однієї сторони лела, з іншої сторони хрест. Любарт себе позиціонує як спадкоємець цього королівства Русі. По смерті Любарта, коли починається ця водич, його син Федір не утримує волинь. І для того, щоб щось зробити, вони волинь віддають від Толтуки з Толичу. А Федора Любартовича переводять на Чернігівщину. Не в свою землю, так би мовити. І дають йому жидачівське князівство. Оце жидачівське князівство, так? Це якийсь певний феномен у цьому рубежі? Ні, ну то феномен. Його зробили для Свидоргаєва. Свидоргаєв був небезпечний. Він, в принципі, ну... Був небезпечний не для поляків, ну і треба було його якось виманити з тої самої Угорщини, от вони йому дали. Ну він недовго там затримався, бо він отримав сіверське князівство, пізніше Федір то дістав. Ну а звітам, а звітам, колись Федергаєв поїхав в Москву, він хотів отримати... допомогу і з допомогою Москви відвоювати щось. Його після повернення ув'язнили в замку, де він просидів там скільки років по пам'яті, щоб не помовитися. Ну, тобто, а потім свідерга його по смерті Вітовта стає вияким князем Вітовським. І маємо ще один нонсенс. Нонсенс для українських істориків. Слідов за польською історіографією. Вони пишуть про повстання Свидригайла. Ну, уявіть собі, великий князь Литовський, визнаний всіма князями, які за нього воюють у всіх битвах, бо там по 35-40 князів в битві приймає участь, раптом повстає в своїй державі проти себе узлопатором Буздігмун Кістутович, якого поставили поляки. А оце Велике княжіння Руське це черговий історіографічний міф з Свидригайлом? Ну, Свідергаєва не був, він не титурувався ніде воряким княжем русським, ніде. От, в той момент, до 1934 року, то є королівство русське, але воно вже, от, тоді вони цікаво, після вгоди 1392 року, поляки кажуть, королівство русське, то тільки галицька частина. А та ваша волинська частина, вона входить в клас великоліку князя Столитовського. Якщо ще повернутися знову, бо у нас це 14-те століття, це такі справді темні вики в українській історії, бо ми мало що знаємо. От перше полон 14-го століття і територія Києва і київського князіства. Наскільки там традиція державотворення чи там традиція князівських ліній при нам існувала? Вона продовжується. Весь отой період. Вона продовжується до 1470-го року. Вона продовжується в 1470-му році, там є воєводство. Все, вона продовжується тільки з гедеміновицями на цьому, на престолі. А чи ми можемо, знову ж таки, на сам кімнітець, так? Бо ми сьогодні розпочали після, умовно кажучи, смерті Данила, але от мене ще одне таке питання не полишає, воно трошки хронологічно раніше, але все ж. От коли ми традиційно говоримо про певні якісь рубежі в історії Русі, в нас монгольська навала це є визначальний чинник. Після нього начебто все зле, пусто, держава зникає. Так, так, так, так. Але в 1240 році, зруйнувавши, так би мовити, Київ, взявши тим, монголи зруйнували фактично ту державу, яку ми називаємо Київська Русь. Зруйнували. Данило, як претендент на той престол, їхав до Бату. І звідти там вертається, ну, всі східні автори і літописці кажуть, що його дуже добре прийняли. Зрештою, сьогодні ми знаємо, що чорний кумис це напіч інгізидів, що він зустрічав з ними Новий рік, що його посадили серед царевичів, визнав і так далі. Для східних князів це успіх у речі. А він вертається, і Гавець-Ковинський, літописець, то ще Данилів, пише, ой, люта честь татарська. що син такого-то, син-внук таких товариків-князів, то їй час ціни отримав. Тобто він надіявся, що він отримає Київ, і що нехай навіть в залежності від монголів та держава збережеться. Монголи дали йому чітко зрозуміти, що хлопець того не буде. Ми з різними князями будемо вести справу самі. Держави тої вже нема. Але ти, як от такий той, ми тобі даємо ярлик аж на дві землі, на Волинську і на Галецьку. Ну і тішся просто. Ти вже визнав все. Тобто він поклонився статуї Чингисхана, признав Ясу, став васавом, все як має бути. Все, от це отримав. І він тоді починає організовувати коаліцію. Попадає на папу, на Інокентія IV, того самого Інокентія, який спочатку теж сподівався. що там є християни, що з допомогою монголів вони ще й проти мусульман будуть воювати і так далі. Після місії Рубрука, коли Рубрук привіз, ну вже Бату не було, він привіз листа оцього племінника Бату, який в Караколумі став монгольським тим. Кааном Великим. І там було написано, хлопець, ти як старший серед тих католицьких і християнських, тих збирає всіх докупи. Бо якщо не збереш, то ми прийдемо і буде гірше. Похід Бату буде забавкою. Тобто, дали зрозуміти. Вони звернулися до Сартака. Сартак був християнин не стоянського толку. Рубук приніс йому Біблію і інші речі. І секретар Сартака, сам християнин, казав, не називайте мого пана християнином, він монгол. А от, це і все. Цікаво, цікаво. Пане Леонтій, щиро вам дякую за цікаву і дуже таку детальну розмову про маловідомі, насправді, віхи нашої історії. Дякую. Ну, проблема моєї завдання була би... зацікавити молодих дослідників, щоб вони тим всім займалися. Але воно досить таке складне, особливо в нинішніх умовах. Пане Лавантівці, який історичний міф, на вашу думку, найбільше шкодить сучасній Україні? Ну, напевне, про спільний українсько-російський міф. Він найбільший, тому що назва Русь. І всі ті речі до московської землі, воно якось пришиті. А вони дуже гарно всю нашу стару історію перетворили в свою, від самих початків. А ключова подія, яка змінила хід української історії, на вашу думку? Все-таки мені здається, що це було 13-те століття. 13-те, 14-те століття, от той час, який ми найменш досконало знаємо. А хто з українців так відіграв важливу роль нашому минулому, але про ньому ми або мало знаємо, або геть нічого не знаємо? Ну, навіть наш сьогоднішній герой Лев Данилович, наприклад. Продовжіть, будь ласка, фразу «Історія важлива тому, що…» Історія важлива тому, що вона нікого нічого не вчить, і всі наступають на граблі по-своєму. Якщо, скажімо, військова історія як частина тої історії… Хоч трохи, хоч дечому, хоч декого із сполковості вчить, як бачимо хоча б по тому самому Наполеону, то переважна більшість, а історія взагалі нікого нічого не вчить. За Володимиром Венеченком українську історію неможливо читати без брому. От наскільки стереотип нації жертви визначає нас зараз? Що таке нація жертва? Взагалі співчуває її з лаптем. Співчуваюю слабким. Якщо брати нашу історію в цілому, то ми показували такі феноменальні моменти, особливо в дуже складних і важких умовах. Навіть взяти ту саму Галузько-Волинську державу, після монгольського нападу починається розквіт, в тому числі і кам'яного будівництва. Той самий холм, інші речі, поява донжонів. Образотворче мистецтво ми знаємо по дослідженнях Олександровича. В той час, якщо ми подивимося інші терени Росії, там не було ні кам'яного будівництва, ні нічого. Там був 13-те століття повний занепад. А в нас був розквіт. А в нас був, ну, не розквіт, але було певне піднесення і, так би мовити, мобілізація і організація сил.

Версія про Данила взялася від Карамзіна. Перші галицькі історики, великі всі були москвофіром, і для них Карамзін був іконом. Пане Леонтію, доброго дня.

Доброго дня. Дякую, що ви з нами. Сьогодні будемо говорити про княжу Дубу, період, в якому ви найкращий спеціаліст і фахівець в Україні. Але в нас так завжди складається, що коли ми говоримо про галицькі чи волинські землі...

Більшість людей, що фахівців, що пересічних людей, акцентуються все ж на добі короля Данила. А водночас, що було після Данила, ми знаємо надто мало. І після Данила ми знаємо Лева Даниловича його сина, який з сторінок літописів постає як князь, не надто вдалий державотворець, не надто, скажімо так, приємний персонаж.

От наскільки Лев Данилович, так, по смерті свого батька, був хорошим політиком і хорошим провідником для цього королівства Руського. Про Львова Даниловича я скажу словами Дар'юша Домбровського, що це фігура не менша, ніж Данил. При ньому територія Гаврицько-Волинської держави виявилася найбільшою у такому географічному плані.

Ну і політик він був, і політик, і полководець. Він тримав то королівство Русі. Цікавий факт, що на Заході він сприймався як король Русі.

І сидів за столом на різних бенкетах, як серед королів. А на Сході, в силу, знову ж таки, специфіки, що було прийняття корони Данилом Романовичем? Це було порушення виховних прав Бату, якому він присягнув. Тому він так довго і відкладав свою коронацію. Він хотів, щоб Бату помер.

Згідно з тим середньовічним правом помер мій Сузерен, я новому не присягав, я нічого не порушував. Але вийшло так, що події розвивалися досить стрімко. Готували коаліцію проти монголів. Папа розіслав листи, в тому числі листи ті попали до Олександра Невського. Олександр Невський виходив з цього питання так, що якщо виграє Данило, далі Данило буде головним на Росії.

А його брат Олександр Андрій буде другим, як зять Данила, а він залишиться рядовим князем. Він собі подумав, що краще поїхав до Сартака, розказав йому про ті всі речі. Осійські історики якийсь час спробували доказувати, що то не Олександр, але іншого Юрій Курича в той момент, до якого би папа міг написати листа, просто в природі не існувало. Ну, в результаті появилася рація Нев'юя.

Андрій Ярославович був розгромлений, мусив тікати в Швецію. Там цілий детектив є в літописі, як рятували дочку Данила від монголів з Володимира на Клязьмі. Тобто, ну і монголи одночасно атакували, почалося то і з Кременця, так, от і атакували територію Галицького-Лулинського.

Вже не було сенсу щось зараз виривати в папірці. І то він приймав коронацію в Дорогичині не тому, що там були розбиті хрестоності, а в Дорогичині, щоб монголи як можна пізніше довідалися про сам факт коронації. Але використав, був один із перших, хто використав в своїй політиці, повністю використав монгольське військо і ставив на монголів.

В який спосіб? Чорноморський у Узбек Ногай виявився найстарший у гілці Джучі і він ставив фактично хай. Ногаєм і Левом становилися добрі контакти, і в усіх начинаннях Лева і в боротьбі за польську спадщину, і в боротьбі за Литовську, і в інших походах проти Угорщини і так далі використовувалися монгольські війська. Але для того йому треба було зберегти, не афішувати те, що він сюжерен, хоча по смерті Данила ця… Держава сприймалася в Європі аж до 1434 року як королівство Русі.

До речі, ставши потім воєводством руським, звідки пішла назва руське воєводство? Та від королівства Русі. А от наскільки королівство Русі по смерті Данила було державою централізованою? Наскільки Лев Данилович мав владу? Бо знаємо, що був Василько, брат Данила, був Мстислав Данилович.

Данило Романович після походу Болондаєв у 1260 році мусив емігрувати. Це була остання його еміграція в ОГОЩ. Повернувся він у 1262 році, коли Беркі зав'яз у боротьбі з Газибажан з кологоїдами, він повернувся назад. Він думав... Відновити коаліцію проти Монголії і продовжувати боротьбу.

Василько і Лев, як реалісти, Лев тримав Галицьке-Перемишинське князівство, а Волинь тримав Василько. Вони були проти. З Данилом вернулися Мстислав і Швар.

Почалася між ними внутрішня боротьба. Данило вернувся вже хворий, через два роки він помер. Через два роки він помер, фактично королівство розсипалося в той момент. І номінальним зверкником залишався Лосинько.

Але у Шварна була та перевага, батько, він залишився у ховмі, фактично в центрі. І так, крім того, батько хотів забрати Галич у Лева, просто Лева не віддав його Шварну. А батько, кавовська воля була.

Ну і крім того, Шварн був зяттям. литовського короля Міндовга. От і після загибелі Міндовга Войшов дуже швидко, син Міндовга, з віки влади, вернувся в монастир і великим князем литовським став шланг. Це була ситуація дуже складна. Ну, ви напевне пам'ятаєте, що Василько організував Василько, я думаю, що Котляр покійний мав рацію і Василько був тінню Данила, який там десь крутився коло нього.

От, бо він навіть не зміг відстояти своєму сину Володимиру, коли вернувся брат у Луцьке князівство. Воно потрапило в руки Мстислава Даниловича. Ну, у будь-якому випадку Василько організував ту зустріч між...

між Лером Даниловичем і Войшовком. Зустріч та закінчилася п'яною потасовкою. Ну, я не хочу виправдовувати, хоча мене звинувачують, що я виправдовую Лера Даниловича, але скоріше було так, що людина, яка виснажила себе постами, монах, і воїн, який в описах міг в'язатися в рукопашну битву один проти трьох, ну, напевне, вдарю. Той відлетів кудись, тому що у сенсу вбивати Войшевка не було.

Як би там не було, Войшевк загинув. Але Шварн не зміг утримати великого князя Устави Толстого. Вже в 1269 році помирає, а богини Шварн.

Ну, після розкопок холму, ту княжу могилу, яку ми знайшли, церква княжей, він міг належати як Роману? Так міг належати і Шварн, тому що вони в одному віці померли. І різниця в віці була, і так різниця в загибелі.

Той віцар, який там лежав, той князь, у нього була знесена частина голови і розбита грудна клітка. Тобто він десь, ми не знаємо, як Шварн загинув. Тоді же майже відразу, в 1269 році, помер.

Василько В 1270 році, ще трохи раніше, на весіллі в одного із синів Берева IV сидить вже між королями, і в західних вже титулується як король. В 1270 році він йде на допомогу своєму шлагрові, угорському королю Іствану Стефану V, причому не просто йде, а заставляє тих братів йти теж. Волинські князі в тій боротьбі не мали ніяких інтересів.

Їх заставив йти просто Лев Данилович. І всі вони включені були в угоду з Пшемисом Отокаром ІІ. І там був зять наш Лев і його брати Данилович перечислені.

Тобто це вже є свідчення того, що Лев з 1270-му році вже відновив ту державу і опанував її. Далі, до кінця, до 128-го, в 89-му році, коли Тулабука або Телебуга, як його називають наші літописи, робив похід, до того часу вони повністю весь час бурчать, весь час не хочуть, але беруть участь в усіх походах Львова Даниловича під його командою. Тобто, та держава на той момент була відновлена. Можна було це сприймати в такий спосіб. І якщо брати, що Мстислав Данилович утвердився у Луцьку, це територія Васильковичу, то, очевидно, там не відбулося без допомоги Львова Даниловича.

Бо то його рідний брат, а Володимир Василькович двоюрідний брат. Володимир Василькович філософ. Людина, яка, в принципі, не любила військових походів, але не злазив з коня. Це був, як писав Зімирович, винахідник машин для здобування фортець. А в літо писав князь Думин і Хоробор на раті, і так далі.

Тобто це лицар-воїн. А це книжник. якому було тяжко, і десь він був поранений, і той і ранений, потім і помер.

Тобто для нього це було дуже важко, і звичайно, редагуючи літописи, він там переніс усю свою нелюбов до Лева. Вони йому мішали, коли була боротьба за польську спадщину. Але вже претендував на польську спадщину. По смерті Боліслава Стидливого, так?

По смерті Боліслава Стидливого. Боліслав Стидливий, чому його назвали Боліславом Стидливим, цікава особистість. Він був одружений з Конегундою.

Конегунда, дочка сестра Констанції, дочка Береви Четвертого, була призначена в монастир. Ну і давав бітницю чистоти. Ну а потім з політичних мотивів відбувся той шлюб, і він дотримався того, бо вони тільки два рази поцілувалися, вона потім вважала, що то великий гріх.

Перший раз, коли вона брала шлюб, другий раз, коли він вже лежав мертвий, вона поцілувала його то, чого. Вона проїжджала до Констанції, її життє написане на початку 14 століття, написане з учасниками, там дуже багато сучасних моментів. І там розказується, що вона була у Львові, при дворі Констанції, намовляла Констанцію, ну і зрештою вона намовила свою примінницю Святославу піти в той же самий монастир-проїзок у Новому Сонці. Коли наступали монголи-тетеребуги, вони обоє в тому монастирі сховалися.

Союз був, Боліслав Остедривого, політичний союз. Із Вером Даниловичем він був до смерті, і Кунигунда приймала в тому дуже активну участь. Вона просто охвалювала Даниловича. Права по кукуженю в нього були. Підстави були, була допомога монголів, Ногая, але його заховував на своїх братів.

От оця битва, де невелике краківське військо розгромило його військо. Ця битва до кінця не зрозуміла. А чому не зрозуміла?

Таке враження, що обидва волинські князі просто його кинули. Обидва брати, можна сказати. Рідний і двоюрідний.

Рідний і двоюрідний. Подібно вони його кинули під час походу проти Литви. Вони інспірували, так би мовити, війну з Литвою, бо Литва була також союзником.

І під час тої війни на війну їх заставили йти знову ж таки монголи. У них не було іншого виходу, але вони так воювали, що Данило плюнув і показав їм монголам. Він разом з Вангором, як треба воювати.

Після цього він реанімував хомське князівство Хомсько-Берзки, посадив туди Юрія і ще й організував Слонімське князівство, де посадив Василька Романовича, свого примінника. Це було на кордоні для того, щоб дивитися за тими братами, щоб вони там чогось не творили. А також відомо, що Лев, окрім активної зовнішньо-політичної діяльності, провадив активну внутрішню політику.

Зокрема, йдеться про реформування війська княжої дружини на західноєвропейський кшталт. От наскільки ми про це знаємо? Ну, тут важко сказати, хто почав ті реформи.

Продовжувалися вони за Лавра, приймав в тому активну участь. Скоріше я би сказав, що використовувалися... Використовувалася система комплектації західноєвропейська, а озброєння більш дешеве і більш зручне монгольське. Монголи були прагматики, вони збиралися з цілого світу. В часи Лева ми можемо спостерігати тільки по фортифікації, по тому, що шли запозичення від Тевтонського ордену.

Тевтонський орден був такою лабораторією своєрідною. Там служили молодші сини. З різних династій з цьогої Європи, звичайно, вони приносили новинки. Тому таким важливим був Торон, через який йшли зв'язки з Телтонським орденом, і тому такими важливими були самі ті зв'язки.

Звичайно, людина, яка жила тим військом і тим всім, приймала активну участь. Чому, як кажу, в центрі Львова, майже недалеко, около підвальної, Великий майстерній Кушнівський, дуже велика переробка, така централізована шкіра на той період часу, дуже активно використовували монголи різні шкіряні панцири, які підкріплювалися залізними пластинами. Вони були набагато дешевші за європейські і не гірші в обороні. Коли ще Данило Романович перед битвою під кресен Бруном з'явився із своєю дружиною там, то навіть деякі історики писали, що він привів союзних монголів.

Не міг він привезти союзних монголів, бо рік перед тим він монголів втік. Це була його дружина, просто перерозборена на монгольський манер. Ну, стосовно військ Лева, що їх часом путали з монголами, очевидно, вони також...

по озброєнню були схожі на Монголію. А Лев сидів у Львові? Тобто Львів тоді був столицею королівства Росії? Стосовно Львова.

Я, ви знаєте, виступаю завжди за те, що отой нонсенс, що ніби Данило заснував Львів, цей нонсенс, ви не знайдете жодного джерела, в якому би то було написано. 16 джерел, я їх всіх перелічував. І вони різні, вони європейські, вони пізніші, говорять про те, що Лев заснував Люїн. Звідки взялася версія про Данила?

Версія про Данила взялася від Карамзіна. Причому Карамзін також не знайшов ніякого джерела, і він це не сверджував. При мітках до своєї історії він написав, що, очевидно, заснований Данилом і названий на честь старшого сина. Він виходив з точки зору нормального монархіста 19 століття.

Він знав, що син міг успадкувати владу батька по його смерті. Він знав, коли помер, перша згадка була про Львів. І коли помер Данило.

І того йому вистачало. І перші гавецькі історики, великі всі були москвофіроми. Для них Карамзін був іконом. Все.

Коли потім пробували заперечувати, воно якось упиралося в всі ті речі. Але подивимося, що таке Львів і коли він міг появитися. Першу згадку ми знаємо. Коли міг його заснувати Лев Данилович, і взагалі коли це могло бути?

В 1245 році до того Лев князь Премішинський і Гарцький. Територія Львова на річці Повтри, ріка Повтра це притока Західного Бугу. Це територія Волинська, це Берське князівство.

Берське князівство після битви під Ярославом, після 1245 року… переходить до Лера, він тоді володар трьох князів. Зрозуміло, що посередині своїх земель він засновує на гарному місці оту свою фортецю. І причому відразу вона отримує якесь значення велике, тому що коли Борундай перший раз йшов на цей, другий раз, раніше, коли Борундай втрукнувся у Галецьку землю в 59 році, в 1259 році, і в числі міст і фортець, які треба було знести, появляється Львів.

Потім він відбудований десь. Ми маємо такого автора, хроніста львівського, як Зімолович, який пише, що в 1270 році проїхав Лев, рік пожив на цьому, на високому замку, там було зимно, і спустився вниз на Нижній замок. Ну, це, звичайно, трошки так весело виглядає, але досить реально.

Тому що це є той період, коли він вже відновив державу. Ну і оскільки холм Данилова столиця на той момент ще залишалося, ніби ще, можливо, навіть не опанована, а тут його Львів. Львів відновлений і стоїть на перехрестку якраз до їх.

З волеї на Галичину. З Волиніна Галичину і Віра-Легія, спочатку та дорога, яка йшла з переміщення на Галич, також змінюється трохи. Вона раніше проходила через Швець, а тепер проходить вже через Львів. Тобто і Бувштиновий шлях йде через Львів. Львів дуже швидко, на перехрестку тих міжнародних шляхів, дуже швидко стає таким значним містом.

Ну і продовжується політика, вона з самого початку була політика, ну з Левом пов'язують і Магдебургське право, ну і запрошення, там написано дуже гарно в літописі, що йшли день і ніч люди, бо певний період часу вважалося, що після монгольського наступу віток населення йшов на північ. Не міг він йти на північ. Звичайно, люди йшли, по-перше, де кращий клімат, ну і, по-друге, де менше зруйнована земля. Монголи не пройшли через Гавритську землю ні в 1240 році, ані пізніше. Так якось складувалося, що походи всі йшли переважно через вороги.

Один тулабуга, що тримав Львів дві неділі в обозі. Але це була причина інша. Перше, що ця війна за польську спадщину, вона мала продовження.

Склалася польсько-угорська коаліція, і Лев проти тої коаліції з Ногаєм воював. Ногай з однієї сторони, Лев з іншої. Вони організовували різні походи.

Коли Ногай посадив на престол золотої юридиту Абгу, Через якийсь час Тулабога хотів позбутися опіки Ногая. Для того йому потрібний був якийсь успіх. Він скористався походом в Угорщину.

Похід в Угорщину теж дуже цікаво описаний і в літописах, і в інших джерелах. Він виглядає як повний провал Тулабоги. Але і Лев, і Ногай свої війська світ там вивели. Тулабога лишився один.

Якось там блокав, заблудився, купа монголів загинула. Це який рік був? Це був 1285 рік. Ну, і Тулабуган не шукав, виходячи навіть з угорських джерел, виглядає так, що все-таки Лас Локун признав зверхність монголів, і Тулабуган вважав, що він виграв. Наступний найпохід організовувався.

проти КАКО. Організовували його нога і продовжувалася боротьба за Краківський престол. Тобто маємо 1287-й і плавно переходить в 88-й рік туди. Тула Буга вирішив сам його очолити.

Пішов він дуже цікаво, пішов шляхом Батирі. Спочатку він зустрівся із Мстиславом Даниловичем. Стеслав Данирович з Петям його зустрів, пожалівся налево, сюди-туди, потім вони зустрілися з Володимиром. Стеслав, видно, накапав не тільки налево і на Володимира Васильковича, бо і голинський літописець написав, що он голий, а у Володимирі себе вели як завойовники, там коней забирали і так габували щось і так далі. Монголи, тих, хто визнав їхню зверхність, не чіпали і не грабували.

В них не було такої звички, навпаки. Але видно, що там якось було. Ну і після цього він зустрівся з Леро.

Після цього, ідучи в Польщу, уже не єдине військо під командуванням Леро йде, а йдуть три корпуси, які мають окремі завдання. Ногай в той час підійшов до Кракова. Коли Ногай побачив, що з його васалами розпоряджається хан, Ногай Кракова завернув і залишив то діло.

Туабуга не ризикнув брати ні Краків, ні Сандомир, постояв трохи, розвернувся і пішов на Львів. З ним пішов Володимир Васильович. Його відпустили, бо він був хворий ніби, але пішов Мстислав.

Мстислав був участь в тій облозі львова. Лев попередньо, відчуваючи, що таке буде, його там не було. Родину, дружину він відправив разом із Констанцією, разом із швагринєю у той монастир. В Новому Сончі. В Новому Сончі.

Причому є ще цікава відомість, що Констанція вчила тих монашок боготворосому співу у монастирі. Такий цікавий підтожиттє Констанції. Не Констанції, а Конегунди. Але то життєє, то початок 14 століття і написано сучасниками, його можна бажати дуже таким надійним джерелом. Ну, він простояв дві неділі, тут порахували втрати, ніби було 12 тисяч втрат, і він пішов геть.

Тобто він не здобув Львова. Це говорить про те, що у Кипру були... відновлені.

Ну, і з другої сторони це говорить про те, що Тулабуга не був полководцем, як то кажуть, таким-таким. Тому що кілька таких випадків його діяльності показують, що до кінця він не був вишитим. Що було потім? Потім хворий Володимир заповідає Володимирське князівство братові Мстиславу.

Мстислав хвалиться до Лева, каже, хан затвердив, хочеш воюй і так далі. Йуй пробував, Лев його зупинив, каже, брат пообіцяв привезти монголів, нам того не треба. Ну, але Ногай на тому не заспокоївся. Через кілький час, коли Теребуга пот��рпів поразку в Азербайджані, вони далі боролися за Азербайджан, він його змістив, посадив тохту.

А далі Володимир вже помер, після нього помер Мстислав. На щатці в нього не було легенди про Володимира Мстиславича чи Данила Мстиславича, вона не має таких підтверджень документальних. І бачимо, що вся територія повернулася до Лева. Більше того, є підстави вважати, що разом з тим повернувся Київ ще із приор'ясок. Маємо оцю карту.

Та, що заданила до монголів було. Так. Монголи їх давали різним тим, там були намісники різні.

Там аж відновлюється княжа династія під час походу Токти в 1299 році. Він садить там дрібних путівських династів. Вони б ніколи в Київ не ризикнули прийти, якщо б їх не привів хан до того. Ну, але там почалася вже війна. почалася війна, почалася велика війна, і тохти із ногами.

І тут момент дуже цікавий. Ногай загинув в битві під Куканликом. Це 1300 рік. Куканлик це, скоріше всього, Куянник.

В будь-якому разі, це південні степи при Чорноморській. І тут цікавий момент. В той момент Лев Данилович йде в монастир.

Чому він пішов в монастир? Ну, ніби легенда, але, ну, як така людина? Ну, йому, правда, вже під 70 років. Я думав спочатку, що він пішов в монастир, розуміючи, що після загибелі Нагая Токта може з усіма князями тими східноруськими вторгнутися в його територію, а так скажуть, що то старий натворив, а тут буде син і сину буде легче. Але син творить один цікавіший момент того, що не сотворив батько.

Син у 1301 році не просто приймає королівську корону. А він добивається від Константинополя окремої галицької метрополії. Константинополь не йшов ніякі поділи, перед тим добивалася ціла купа інших тих.

В склад тої метрополії входять і ті епископії, тої території. Тобто це повний розрив з Монголами. Ті епископії, які належать якраз до тої території, яка Монголам не платить данину вихід.

Це дуже цікавий момент і момент, який... Важко пояснити. Ну, я спочатку думав, що поза гибелі Нагая Токта вернувся і далі воював за Азербайджан.

Вишив тут своїх братів. Але брати зав'язували трошки там по Дунаю, Болгарії і так далі. Але не настільки зав'язували.

Оця небезпека монгольська існувала все правління Юрія Данилича. І більше того, вона не дозволила йому взяти участь в боротьбі за угорську спадщину. Тут ще один цікавий момент, там цікаві особистості, бо то переплатено і Лев Данилович, і його нащадки всі переплатені з європейськими династіями. І от в Чехії син Пшемесла Отокара.

А Пшемислав Токара, який загинув у битві під Юнкуртом, і битву ту виграв Рудольф Габсбург, і династія Габсбургів, так би мовити, вилізла в цьому самому тому. Ну, оцей Вацлав ІІ приблизно десь в 1290-х роках нарешті опановує престол свого батька. коронується в Празі.

Найшли вони срібло на Кутній горі. І з 1300 року штампують у тій знаменитій празській гроші. І які добрих 200 з копійками років опановують всю центральну Східну Європу. Але що цікавіше, в 1299 році Шерев Данилович зустрічається із Вацаром ІІ, вони відновлюють союз. Після цього Владислав спокійно коронується король Польщі.

Причому коронується, нема королівства польського, там ще князі зі і так далі, коронується за всіма правилами вгнєзно. Тобто відновлене королівство Польщі. І Владислав Рокеток, союзник... ніби Лева Даниловича, під його впливом зобов'язується присягнути тому Вацлаву Духу. Коли стає Юрій, Юрій міняє політику, тому що Владислав в руке такий розшлагер.

Він, так би мовити, орієнтується, він навіть віддав Люблінську землю їм, і так для того, щоб було. Але Вацлав звихка нагліє. Він король Польщі і Чехії, так?

До того добра третина древних польських княжів вже були чеськими васалами. Тобто він реально не тримає Краківське князівство. А неглі є. Чому?

В 1401 році погасне династія Арпель. Юрій Львович має повне право на спадщину в Арпель. Але він не бере участі в боротьбі і його сини, напевне, через загрозу воно.

Так виглядає, що монголи висять до мокрих митців. Вони не йдуть тут, бо вони поки що там, але і той ковальовський титул, і все інше, так би мовити, давить на... На них.

Ну, а і неаполітанського цього принца Кавла Роберта спочатку підтримує Юрій Данирович, а потім підтримує баварського герцога Отто. Протів. А Вацлав ІІ коронує свого сина як короля Угорщини. Причому коронує теж за всіма правами всякіш фе Герварій.

А потім, коли бачиш, що йому триматися в Угорщині важко, вивозить його разом з угорською короною до себе в Чехію. Там дуже цікаве сплетення початок 14-го століття. Треба багато подивитися ще різних західних хронік, бо несподівані абсолютно, можна знайти сюжети, причому будь-де.

Наприклад, я чисто випадково Брауншвейн, Люксембург, Люнебург, перепрошую, так, і от ті бранденбургські хроніки. А звідки взялося? Виявляється, Марк Рап Бранденбургов був один час регентом чеської корони при молодому Вацару ІІ, і то їх зацікавило, і далі ті сюжети там йшли.

Тобто... Та треба працювати. Так, королівство Росії було надійно так інтегровано в геополітику міжнародної ситуації Центральної і Східної Європи.

А по смерті Юрія Львовича, так, знову ж таки, маємо дуже спорадичні згадки у джерелах про його синів Андрія і Лева. Чи вони правили одночасно? Ні, ну, одночасно це про одночасне правління, про... Дум вірати, трим вірати це все є, так би мовити, конструкцією істориків. Середньовічна литератська епоха такого не знає.

Бували випадки, що правил слабак, а брат його, так би мовити, сидів збоку і фактично керував ним. І тут пишуть про дум вірати, трим вірати. В тих джерелах, які є бездоганні, тобто в грамотах. Андрій стоїть першим, а Лев стоїть другим.

В наших літописах Лев взагалі пов'язаний з Луцьком. І ця конструкція Ярослава Книша, він придумав деякі джерела, які відносяться ще до Лева Даниловича, він відносить до Лева Другого, він великий правитель, відомий всій Європі. Не був він відомий, на жаль, всій Європі і нічого. Там два брати.

Звичайно, що старшим був Андрій. Загинули вони одночасно майже в одному році принаймні. Це 1323. Чи то загинули вони на війні, як вважають, з монголами, тому що там вже почалася оця штука і швейцарський… Хроніст пише, що монголи їх ставили, тобто вони, очевидно, поскільки Юрій не ризикнув взяти королівську корону, то там щось було.

Ми маємо який період часу. Відроджується ця золота рода, нарешті, в такому плані, і приходить до влади Узбек. Найбільш потужний з усіх золотогородинських ханів.

Він втруцяється в ту штуку і хоче повернути контроль над королівством Русі. Бо більше того, Болєслав Троєдинович відмовляється від титулу. От Русь-міноріс, Мала Русь, появляється в часи Болєслава Троєдиновича. Це уступка монгола. Ми Русь, а ви Мала.

Ну, а далі все вже фантазії історики. Історики про це знають, але загалом навіть в підручниках шкільних пишеся, що Андрій і Лев загинули, і нібито лінія Романовича обірвалася, і там далі Болеслав Троєдинович розглядається як князь чужий, католик і тому подібне. Так само, як лінія Аподі обривається і так далі, оці всі лінії є ще спадкоємці, спадкоємці по кужелю. Найбільші права мав якраз Любарт Гедемінович, тому що я думаю, що не тільки Мецько знайшов пом'яник і так виходить, що мати Любарта могла бути із династії.

що вона Леоніда. З Денасті Романовичу. З Денасті Романовичу. Але навіть, якщо так не було, то тоді Люберт був зятем Лева Даниловича теж. Теж так виходило.

Ну, то Люберт. І так само і так само і так само болясов Тройденович, він же внук короля Юрія. Тобто по кужелю він мав абсолютно всі права.

А ще був Владислав Замовитович? Ще був Владислав Замовитович Дурий. Його пізніше, після того, як Болєсово-Тройденович, як Юрій Дурий, почав проводити замістійну політику, то Владислав Океаток тягнув як раз у того другого приміння. А загалом, як можемо окреслити політику Юрія Болєслава-Тройденовича?

Визнавши, на загал сприймається, що він був. пропольським, прокатолицьким? Те, що він був пропольським, це дуня. Ну, хоча б тому, що він воював проти Польщі і організовував проти Польщі коаліцію. Чому він то робив?

Не тому, що він не любив Польщі. От Польща пробувала його використовувати як свого сателіта, але то відпало відразу. Він одружився з Витовською принцесою. Так, він пішов...

На союз одинцями, стелтонським орденом і так далі. І то все було диховано. Польща дуже активно зблизилася із угорською, санжурською династією.

Воно привело потім до унії навіть. Ну і це зароджувало, звичайно, йому. Це два потужні клієнти, які нависали над його кордонами і були не в його інтересах.

Він проводив, взагалі, правителі, така цікава річ, навіть якщо вони нормальні правителі, навіть якщо вони іншої нації, інших релігійних поглядів, ми можемо подивитися, в Польщі були такі королі. Вони стають патріотами місцевими і проводять політику в інтересах місцевих. Так само і він проводив ту політику.

В кінці кінців... Перед самою його загибелю, і загибель його була, я абсолютно не сумніваюся в тому, що його, так, утворили, напевне, бояри галицькі, але діяли вони заодно із Казимиром і з його подачі то робилися. Бо це в його інтересах.

Абсолютно так. Ну, стосовно Вишеградського цього, ми маємо Дубинську хроніку, яка писалася, так би мовити, за отитичними документами. У Дубинській хроніці є, там якраз той Владислав Лодко, так, приїхав, поляки з нього зробили Болько.

До Лодко, до Болько. До Лодко, до Болько. І це одне.

Там нігде не написано, що був Юрій або його цей. Та легенда з'явилася в 19 столітті в стінах Львівського університету. У Львівському університеті німецькі позитивісти вимагали у поляків і українців, хлопці, може ви провір, може ви провір, доведіть, доведіть на базі джерел. От і польські взялися за вивчення тих джерел.

Кордуба тоді також звернув увагу на ту дубинську хроніку і на підставі не сказав, що то каже Владислав Заболитович. І ніякого тут немає нічого. Але чим небезпечний був Вишеградський з'їзд, так?

Що на ньому було ухвалено? На Вишеградському з'їзді була фактично ухвалена на роки наперед політика в Центрально-Східній Європі і її майбутнє. Найважливіше було ухвалено те, що якщо Казимир виглядав отак, не буде мати спадкоємців по мячу, то спадок переходить до Огоцького. короля, який одночасно стане королем Польщі.

Ну, це вже небезпека. І велика небезпека в тому самому. А цей Лобко, русський князь, так? Що він там? Ну, водку ніби...

Водку вони хотіли замість Болєсова Троїдиновича. Він би тоді... Не суперечив плану.

Ну і після цього Полєсов Тодінович з родинцями організує похід на Люблін. Ну не буває таких випадків. Той похід перервався тільки тим, що ординський очільник загинув під сінами Любліна і вони відступили назад.

Далі, як це феодальне військо збиралося? Для його збору потрібні були місяці фактично. Люди розкинуті по своїх замках.

Там у нього розагін 3-5 чоловік, з того замку їде на інше місце і так далі. Тут буквально за тижні Казимір вже був у цьому у Львові. А крім того, військо угорське вирішилося в Угорщини.

Вони навіть знали точно місяць, коли це відбудеться. Дійшло до Карпат, потім повернулося назад. Тоже таких випадковостей не буває. Тобто, чи я правильно розумію, що бояри в змові з поляками і, можливо, уграми утруїли Юрія Болеслава і далі почалися покоритися?

Вони просто взяли бояр таких, з якими домовилися. Тобто, пообіцявши їм певні преференції. І все, вони підтримали ту групу.

А дивіться, у 1340 році Казимир, який інколи називають Великим, так? Ні, ну для Польщі він Великий. Так, але я говорю про великий історіограф.

Взагалі, коли кажемо про Великий, українська історіографія дуже багато, як то кажуть, ну, по-перше, вона дуже бідна до того періоду. І дуже багато послуховується готовою польською історіографією. Ну, оця казимирівська легенда, яка часом так безкритично переходить на наш ґрунт. Давайте спробуємо з нею розібратися.

Казимир ІІІ у 1340 році йде на Львів, грабує і повертається назад. Що грабує? Знову ж таки, що грабує? Грабування це різні речі. Це так само, як грабунок Константинополя тими крестоносцями.

В Константинополі більша половина населення через місяці довідалося, що християні взагалі з'явилися там. Грабунок стосувався церков, в яких лежали зібрані, так би мовити, святинні цього християнства. Після цього почалася торгівля тими святиннями.

Що забрав, що пограбував і що забрав. Він був тут і дві неділі. Швиденько втікав перед монголами, більше того, він навіть в Краків не заїхав, а втік відразу в Угорщину. Тому що Люберт разом з Дмитром Детьком привели монголів і вони йшли за ним. Він забрав коронаційні регалії, пограбував скарбницю княжу, можна так сказати, і все, і більше нічого.

Ну, може, військо в той момент, коли заходило, щось там десь було. Коспошархова, так? Так. Когось пошарпало, ніякого плану, а грабунку не було.

Ну, а далі Казимір пробував претендувати на ту спадщину. А він мав генеалогічну підставу? Ну, дуже слабі, по куженю теж, десь там щось перепліталося, але то було дуже-дуже слабо.

Ну, мав якісь підстави. В порівнянні з Любовтом… Менші. набагато менші.

Що він робив? Він робив і пробував спочатку, спочатку пробував домовлятися знову ж таки з Бояром. Так було, Сяноцька земля була прихоплена, от потім ж і були переговори з перемешівськими різними тими клієнтами і так далі. Потім, коли він відновив війну, бо потім був мир, маємо грамоту Дмитра, Ну, Любарт пішов з гарвицькими боярами на контакт теж, він віддав їм владу фактично, ту, за яку вони боролися. Вони боролися постійно, хотіли мати щось на зразок отої от золотої бури.

І хотіли мати, він їм фактично це дав і поставив їхнього лідера старосту Юрську. Дмитро Дятько. Дмитро Дятько потім, видаючи свою грамоту. Купцям Торуня він пише, що ми з Казиміром помирилися, там бій з нас попутав і так далі. В 1249 році, ми не знаємо, коли дитко помер, це історики також прив'язали, що він помер і почалося то діло.

Казимір шукав моменту любого. Ну і він, значить, починає єту війну. Дуже скоро він переконався, що то йому не по зубах.

І що він робить? Для того, щоб угорців підтягнути, він погоджується на те, що це спадщина угорська, спадщина анжуївської династрії, бо в неї є наслідники арпадів, а фактично це є пряма спадщина арпадів і так далі. От і отримує в пожиттєве володіння.

Оце королівство Русі. Це 1350 рік, так? Це 1350 рік.

З тим, що воно буде або викуплене потім, або повернене в Горщині. Це ж все зафіксовано, як то кажуть, в тому документах. Чому так пишуть в підручниках?

Я не знаю. Колись вже далеко, давно ніхто не просить. Колись зверталися до мене деякі люди, яка, може, тири поміг підготовити дитину. поступати на історичний, кажу, я не можу підготувати. Чому?

Бо як я почну розказувати дитині, вона то піде на екзамен і поставить дві. Бо в підручниках написані зовсім інші речі. А чому вони так написані?

Ну, по-перше, переважна більшість підручників пишуть не історики. І ще й до того люди, які не викладають в школі. І воно так і виходить чомусь.

Тут ще така цікава річ. Бо коли ми говоримо про Львів, так... Ні, це справа з Львовом інше питання.

З кам'яним будівництвом. І з Львовом, ну, з кам'яним будівництвом все, що будувалося на Україні, в Галичі, у Львові, в тому-сьому, все пов'язувалося із Казимиром потім. Це вже така казимірська легенда.

Ну, така Ольга Козубська, колись була аспірантка, вона захистилася давно. Вона займалася документами будівництва катедри Львівської. І чітко прослідкувала в тому, що в часи Казіміра катедри не було. І катедра завершена вона, звичайно, при Владиславі Ягеллі у 15 столітті. У документах ще початку 15 століття пробож Марії Сніжної пише до Риму, що от і Львівський.

Єпископ, самозванець, бо він то єпископ Галицький, але живе у Львові, претендує за своїм собором, який недобудований в центрі. А моя церква найголовніша у Львові, Марія Сніжна. Такі документи теж є. Тобто, так само, якщо ми візьмемо Галиць і візьмемо Володимир, там виходить, що фізично... В той період часу, скільки був Каджимір, не міг нічого там побудувати.

Звичайно, він опановуючи ту територію, де міг, старався ставити замки. Але легенда обійшла. Треба конкретику брати, кожний замок, ну так само і той високий замок, ну це трошки смішновато, бо...

він появився трошки раніше, ніж Казимир. А така сама ситуація, наскільки я розумію, з магдебургським правом, бо 1356 рік це підтвердження. Я думаю, що це підтвердження магдебургського права. Ну є, тому що у всякому разі оті німецькі колоністи, вони були дуже потрібні, і ті німецькі колоністи і в Володимирі, і в Перемишлі, і в інших містах, для того, щоб вони прийшли, потрібно було там магдебургське право. Але ця угорська присутність з 1370 року, так?

Угорська присутність, вона з'явилася трошки раніше, тобто в якому плані Казимир вдалося їх втягувати в ті війни. Вони брали участь, ми ж знаємо, як був штурм Берза. 1352 рік ще, здається. Так, як Людовик Ранжуйського поранили і так далі.

А потім на підставі вішеградських домовленостей він стає королем Польщі і, зрозуміло, претендує на ті території. Ну, він, правда, посадив тут Владислава Опольського. Ярослав Дмитрович Ісаєв, речпокійний, колись кричав на мене, чому ти пишеш Владислав Опольський, коли в українські грамоти, так, а збереглися, його українські грамоти він себе називає Володислав.

І дійсно так, він мав по матері, був нащадок Белської гілки, не зовсім Романовичі, то нащадки його брата Романа Мстиславича, але тим не менше, тобто він писав себе вічним дідачем, і він засновував тут, і його політика згодилася до тої його династії. Ну, а потім, коли його призначили палатином Польщі, Людовік Аджульський не хотів два королівства тримати в одних руках. І він заставив його відмовитися від королівства Русі на свою користь.

Сам себе, так би мовити, сам прийняв той титул. А похід Єдвіги у 1387 році це вже остаточно приєднання Галичини до Польщі? Традиційна дата така.

Традиційна дата чим? На підкрасу. На кількома документами.

Ну, по-перше, ну, по цьому. Гине польсько-угорська унія. Ділять між двома сестрами.

Марія стає угорською королевою. Ядвігу вони... Польську Ядвігу видають за Володислава Ягаєва. Ну, Володислав Ягаєву відразу... Як то кажуть, застригає у боротьбі із литовськими князями, які не признають ту польсько-литовську унію.

Вони би її признали, якщо б з верхністю була Литовська, а тут явно виходить з верхністю Польська. Він веде там ту боротьбу на тому місці. Тим часом польська еліта вирішила, що треба кінчати з Ковалівського Русі і приєднувати його.

Вони роблять похід на чолі з тою ядвігою. І під час того походу Львів перемешані перші приймає, потім Львів. Отримують провілеї, підтвердження давних тих, але визнають зверхність Ядвіги. Вони хочуть витовців поставити перед фактом, що то вже та територія польська. Якщо у нас буде навіть то то витовська та польська.

Ну і таке триває аж до Галича. В Галичі опір угорська залога. Бенедикт робить опір і поки не підписали угоду, Бенедикт каже, я з дитиною, з вашою королевою не хочу підписувати, давайте мені мужину.

Ну, от і вони кличуть вже, ну там князів всі гарантують і так далі. Але угода в Острові в 1392 році, де витовські князі признають вже Ягаєва королем тим, і де вони погоджуються на тим, що... Русь це частина, що вона є вже польською. Але і то ще не все.

Люксембург і Марія, а потім сам Люксембург претендують далі. І оця навіть битва під Грюнвальдом, участь під час битви під Грюнвальдом князь Кур'ятович Мукачевський разом із угорцями робить похід на Польщу. І воно тянеться до 1434 році, коли вже офіційно поляки не завертають нічого в папірці, а признають ту територію анексовану і на її територію організовують два воєводства.

Воєводство Подінське, бо там за той час з'явилося Подінський князівство окреме, яке прибрали потім. От правильно, і Руське воєводство. От звідки взялась і назва сама Руське воєводство.

А от ті часи до 1434 року, так? В істриографії, в джерелах... Йде окрема монета.

Так. Віддаються окремі ті. Там є і керує територію генеральний староста, який напряму підпорядкований королю.

Тобто там є з 1300... 87-92 року можна вважати до кінця, до 1434 році, є певна автономія. Тому що керує генеральний староста, видається окремі документи і кампується монета. Скільки тої монети було, то питання друге. Тому що і в Польщі, і скрізь ходять працькі гроші, вони основні, але та монета була, вона, так би мовити.

показує що що воно мало місце а ми зараз більше говоримо про Галичину так після 1349 року от Волинь так Волинь Люберта чи можемо бачити якісь відмінності між Галичиною і Волиню в контексті тих же збереження місцевих власних. Ні, бо він, Любарта, як незалежна, як окрема держава, до смерті Любарта до 1383 року вона залишається. Незалежна держава від усіх?

Від усіх. Любарт не є васалом литовським. Любарт носить титул ворога князя.

І скрізь декларує його ту всю штуку. Навіть на своїх монетах він з однієї сторони лела, з іншої сторони хрест. Любарт себе позиціонує як спадкоємець цього королівства Русі.

По смерті Любарта, коли починається ця водич, його син Федір не утримує волинь. І для того, щоб щось зробити, вони волинь віддають від Толтуки з Толичу. А Федора Любартовича переводять на Чернігівщину. Не в свою землю, так би мовити.

І дають йому жидачівське князівство. Оце жидачівське князівство, так? Це якийсь певний феномен у цьому рубежі? Ні, ну то феномен. Його зробили для Свидоргаєва.

Свидоргаєв був небезпечний. Він, в принципі, ну... Був небезпечний не для поляків, ну і треба було його якось виманити з тої самої Угорщини, от вони йому дали.

Ну він недовго там затримався, бо він отримав сіверське князівство, пізніше Федір то дістав. Ну а звітам, а звітам, колись Федергаєв поїхав в Москву, він хотів отримати... допомогу і з допомогою Москви відвоювати щось. Його після повернення ув'язнили в замку, де він просидів там скільки років по пам'яті, щоб не помовитися.

Ну, тобто, а потім свідерга його по смерті Вітовта стає вияким князем Вітовським. І маємо ще один нонсенс. Нонсенс для українських істориків. Слідов за польською історіографією. Вони пишуть про повстання Свидригайла.

Ну, уявіть собі, великий князь Литовський, визнаний всіма князями, які за нього воюють у всіх битвах, бо там по 35-40 князів в битві приймає участь, раптом повстає в своїй державі проти себе узлопатором Буздігмун Кістутович, якого поставили поляки. А оце Велике княжіння Руське це черговий історіографічний міф з Свидригайлом? Ну, Свідергаєва не був, він не титурувався ніде воряким княжем русським, ніде. От, в той момент, до 1934 року, то є королівство русське, але воно вже, от, тоді вони цікаво, після вгоди 1392 року, поляки кажуть, королівство русське, то тільки галицька частина. А та ваша волинська частина, вона входить в клас великоліку князя Столитовського.

Якщо ще повернутися знову, бо у нас це 14-те століття, це такі справді темні вики в українській історії, бо ми мало що знаємо. От перше полон 14-го століття і територія Києва і київського князіства. Наскільки там традиція державотворення чи там традиція князівських ліній при нам існувала?

Вона продовжується. Весь отой період. Вона продовжується до 1470-го року. Вона продовжується в 1470-му році, там є воєводство.

Все, вона продовжується тільки з гедеміновицями на цьому, на престолі. А чи ми можемо, знову ж таки, на сам кімнітець, так? Бо ми сьогодні розпочали після, умовно кажучи, смерті Данила, але от мене ще одне таке питання не полишає, воно трошки хронологічно раніше, але все ж. От коли ми традиційно говоримо про певні якісь рубежі в історії Русі, в нас монгольська навала це є визначальний чинник. Після нього начебто все зле, пусто, держава зникає.

Так, так, так, так. Але в 1240 році, зруйнувавши, так би мовити, Київ, взявши тим, монголи зруйнували фактично ту державу, яку ми називаємо Київська Русь. Зруйнували. Данило, як претендент на той престол, їхав до Бату.

І звідти там вертається, ну, всі східні автори і літописці кажуть, що його дуже добре прийняли. Зрештою, сьогодні ми знаємо, що чорний кумис це напіч інгізидів, що він зустрічав з ними Новий рік, що його посадили серед царевичів, визнав і так далі. Для східних князів це успіх у речі.

А він вертається, і Гавець-Ковинський, літописець, то ще Данилів, пише, ой, люта честь татарська. що син такого-то, син-внук таких товариків-князів, то їй час ціни отримав. Тобто він надіявся, що він отримає Київ, і що нехай навіть в залежності від монголів та держава збережеться.

Монголи дали йому чітко зрозуміти, що хлопець того не буде. Ми з різними князями будемо вести справу самі. Держави тої вже нема.

Але ти, як от такий той, ми тобі даємо ярлик аж на дві землі, на Волинську і на Галецьку. Ну і тішся просто. Ти вже визнав все. Тобто він поклонився статуї Чингисхана, признав Ясу, став васавом, все як має бути.

Все, от це отримав. І він тоді починає організовувати коаліцію. Попадає на папу, на Інокентія IV, того самого Інокентія, який спочатку теж сподівався.

що там є християни, що з допомогою монголів вони ще й проти мусульман будуть воювати і так далі. Після місії Рубрука, коли Рубрук привіз, ну вже Бату не було, він привіз листа оцього племінника Бату, який в Караколумі став монгольським тим. Кааном Великим. І там було написано, хлопець, ти як старший серед тих католицьких і християнських, тих збирає всіх докупи. Бо якщо не збереш, то ми прийдемо і буде гірше.

Похід Бату буде забавкою. Тобто, дали зрозуміти. Вони звернулися до Сартака.

Сартак був християнин не стоянського толку. Рубук приніс йому Біблію і інші речі. І секретар Сартака, сам християнин, казав, не називайте мого пана християнином, він монгол.

А от, це і все. Цікаво, цікаво. Пане Леонтій, щиро вам дякую за цікаву і дуже таку детальну розмову про маловідомі, насправді, віхи нашої історії. Дякую.

Ну, проблема моєї завдання була би... зацікавити молодих дослідників, щоб вони тим всім займалися. Але воно досить таке складне, особливо в нинішніх умовах.

Пане Лавантівці, який історичний міф, на вашу думку, найбільше шкодить сучасній Україні? Ну, напевне, про спільний українсько-російський міф. Він найбільший, тому що назва Русь. І всі ті речі до московської землі, воно якось пришиті. А вони дуже гарно всю нашу стару історію перетворили в свою, від самих початків.

А ключова подія, яка змінила хід української історії, на вашу думку? Все-таки мені здається, що це було 13-те століття. 13-те, 14-те століття, от той час, який ми найменш досконало знаємо.

А хто з українців так відіграв важливу роль нашому минулому, але про ньому ми або мало знаємо, або геть нічого не знаємо? Ну, навіть наш сьогоднішній герой Лев Данилович, наприклад. Продовжіть, будь ласка, фразу «Історія важлива тому, що…» Історія важлива тому, що вона нікого нічого не вчить, і всі наступають на граблі по-своєму.

Якщо, скажімо, військова історія як частина тої історії… Хоч трохи, хоч дечому, хоч декого із сполковості вчить, як бачимо хоча б по тому самому Наполеону, то переважна більшість, а історія взагалі нікого нічого не вчить. За Володимиром Венеченком українську історію неможливо читати без брому. От наскільки стереотип нації жертви визначає нас зараз? Що таке нація жертва?

Взагалі співчуває її з лаптем. Співчуваюю слабким. Якщо брати нашу історію в цілому, то ми показували такі феноменальні моменти, особливо в дуже складних і важких умовах. Навіть взяти ту саму Галузько-Волинську державу, після монгольського нападу починається розквіт, в тому числі і кам'яного будівництва. Той самий холм, інші речі, поява донжонів.

Образотворче мистецтво ми знаємо по дослідженнях Олександровича. В той час, якщо ми подивимося інші терени Росії, там не було ні кам'яного будівництва, ні нічого. Там був 13-те століття повний занепад.

А в нас був розквіт. А в нас був, ну, не розквіт, але було певне піднесення і, так би мовити, мобілізація і організація сил.

Transcript for:Історія Львова та князя Лева Даниловича

Transcript for:
Історія Львова та князя Лева Даниловича