І забудеться срамотня давня година І оживе добра слава, слава України! І світ ясний, не вечірній, тихо засіяє. Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!
Щиро вітаю вашу анонимну товариство і запрошую на чергу програму «Ідея» із зали нашого навчально-методичного центру культури і туризму Прикарпаття. І це справді для нас певного роду свято, бо мені здається, що за понад 80 років звідси не було ось таких, саме таких трансляцій. Ідея, в якому просторі і часі живемо. Ми. Я. Я і Господь Бог, ми і Господь Бог, в кожен зокрема і Україна, і Господь Бог.
Який час, яка днина, яка година, яка мова, яка культура, яка пісня, яке слово і яка, нарешті, молитва. І тому кажу, пізнай, що жити це любити, і за кожним помахом крила цей Божий світ в собі відкрити себе, пізнати для добра. Тобі сміється рано вгожий, усе в природі навзаєм, крізь десять заповідей Божих людей ми в людях пізнаємо. І сьогодні з приємністю хочу сказати, що знову в нас гість.
Чому кажу, що знову? Тому що з отцем Віталієм Козінчуком мені… Ми не раз вже мали бесіди, мали розмови, мали зустрічі ще в свої часи далекі на обласному радіо, потім телерадіо компанії «Карпати». А скажу назву ваші титули, дозвольте, отже.
Доктор богослов'я, мистецтвознавець, доцент кафедри богослов'я Івано-Франківської академії Івана Золоту Усто. Слава Ісусу Христу! Слава на віки!
Отже, сьогодні, бачите, воно поєднується. Відповідно на такий чин, і наша розмова, я думаю, буде поєднуватися, що тут час війни, і на початку справді ми підносимо велику молитву за наших воїнів Збройної Сили України, і молимося за тих, хто, мабуть, вже в обіймах Небесного Отця, бо якщо б не вони там, ми б тут за цим столом не були. Ваша сутність людська, ваша внутрішня... так би мовити, погідність людини, служителя, богослова. Чому сталася війна?
Чи вона була очевидною? Яким чином за 30 років, а можливо навіть не за 30, а за 300 літ, щось ми робили, та й не так, що сталося, і ставалося, і сталася ось така війна тепер. Пане Богдане, високодостойне товариство, вважаю, що найбільша цінність людини, найбільше мистецтво це вміти себе чесно виразити. Коли ми говоримо сьогодні про трагізм війни, про цю, направду, велику кризу, в якій опинилася наша батьківщина Україна, я думаю, що є дуже багато факторів.
Не тільки політичний чи дипломатичний елемент слід розглядати тут, але значно глибше. Фактори культурні, духовні, мистецькі. Якщо ми подивимося на саму ідею війни, трагізм, свого часу наш мислитель сучасної греко-католицької церкви. В блаженної пам'яті Любомир Гузар говорив, що війна це є поразка любові.
І якщо ми подивимося на біблійні основи війни, ми знайдемо... Найпершу ту драму, коли відкриваємо золоті сторінки книги Буття, ми заходимо перших людей, в яких Господь Бог зготворив все прекрасне Адама і Єву. І вони переступають через першу заповідь і відповідно отримують у спадок той перший гріх, про який багато пише пізніше святий Августин, який описується у своїй книжці. У цих творах прекрасно про перший гріх людини.
І відповідно людина успадковує смерть, драму і так далі. І далі ми бачимо перше вбивство Каїн, який вбиває свого брата. Так, із зависті і так далі. Якщо ми подивимося ближче на нашу історію, ми можемо побачити дуже багато елементів, чому в нас виникла війна.
Давайте подивимося на духовний фундамент. українцям, мабуть, є багато за що спокутувати ще від давніх-давніх часів. Якщо подивимося на перетязичницьке коріння, якщо ми подивимося на момент внутрішніх десь незгод і так далі, за це все, на превеликий жаль, з часом потрібно платити. І якщо ми подивимося на нашу культуру, довший час, Майже до прямого втогнення на цілу територію української держави, на превеликий жаль, ми були оповиті поганою російською культурою.
Російським міром. Російським міром. На жаль, цей... елемент мав значення для цієї драми, в якій опинилася наша держава. Тому те, що сьогодні відбувається, згадали наших славних, благородних воїнів, які зробили надію, що ми можемо зробити, щоб в нас була війна.
Найбільший прояв полюбили нас, нас же, українців, так, що віддають своє життя за те, щоб ми жили в комфорті, щоб здобули перемогу. Тому генеалогію першопочатки війни потрібно шукати не тільки на дипломатичному чи політичному рівнях, але також шукати її в духовному, культурному, мистецькому плані. Дякую.
Свого часу Агантов Кримський казав про те, що всі нації виходили з кризи через культуру, релігію і ідеї державності. От, власне, ви, як метеці, вже десь трішечки зачепили, а продовж 30-ти літ, мені здається, ми якось так шарпанно, шарпанно і шарпанинно, ми квапилися щось робити, казати про національне відродження, казати про великий... велику історію української культури, але разом з тим, от бачите, сьогодні, коли ми маємо телевізійні канали, коли ми маємо безліч телевізійних програм, а якщо так серйозно поглянути, а там вже ж української культури, як такої, немає.
І ці фонотеки наші також, вони повні, так, є повні, і наше обласне телебачення має деякі вже скарби того багатства. Але... Так чи інакше, як митець, як богослов, як би ви поєднали в тому разі, як нам зараз виходити з цієї біди?
Ви знаєте, мабуть, медаль завжди має дві сторони. І тут хотів би сказати, напевно, про позитивний якийсь елемент. Ця війна спричинила те, що ми сьогодні більше стараємося цікавитися тим, тим, ким ми є, українці.
І шукати першу основу, перше джерело. Тобто, вернутися десь до перших витоків своїх. Зрештою, це ідея. Де ми є? І за іронією, знаєте, якщо б, можливо, не було саме такого жахливого коливання, можливо, ми б ще довго спали, щоб згадати про своє минуле, про...
славетні часи українства і адаптувати, реалізувати їх сьогодні. Адже ми бачимо, що нам, українцям, давали лічені години чи декілька днів. Натомість український народ веде вже дуже довго свою боротьбу, якщо брати до уваги сучасні війни від 2014 року фактично. І український народ не буде здаватися. Це свідчить про те, що дух нашої давнини живе у крові.
сучасної людини, сучасного українця. Тому сьогодні одним із таких, на мою думку, є надважливим завданням вернутися до тих перших джерел, що означає бути українцем, що означає бути високодостойною культурною людиною. І, знову ж таки, дуже часто... Чи то в соціальних мережах, чи на вулиці, або ідучи так званою нашою стометрівкою, коли серце плаче, коли дуже багато молодих, юних сердець, уже не тут, вже на Божій правді.
І як ви розумієте, Бог і війна. Бог плаче на війні. Направду, ідучи стометрівкою, дивлячись на цей духовний іконостас, пантеон героїв, який назавжди залишиться в серцях і пам'ять українського народу, ми розуміємо, що це велика драма, велика криза для цілого нашого українського суспільства.
Цікаве запитання, де Бог плаче? Знаєте, коли людина опиняється у кризовій ситуації, одразу апелює тоді до небесних сил. Боже, а де ти є? Чому ти допускаєш? що через війну страждають діти, що через війну відбувається насильство, голод, криза і тому подібне.
Дети тоді є, Господи. Дуже часто ми можемо почути... саме такого роду зітхання.
Однак, для того, щоб дати відповідь, мабуть, на це запитання, потрібно трошки назад вернутися до історії, а швидше навіть до біблійної історії. Адже навіть, якщо ми подемося на життя чи долю якогось історичного етносу і так далі, воно дуже переплітається із біблійною історією. Ісус Христос, Господь наш, приходи. виходить у цей світ і робить все для того, щоб людину знову поставити на підістав пошани. І любить настільки людину, що сам себе віддає заради того, щоб людина мала життя вічне.
Я сьогодні не буду переповідати євангельські істини, які ми дуже добре знаємо. Але важливий є цей момент згадати. Оскільки Бог зробив все для того, щоб людина була щаслива, щоб їй було комфортно.
Однак Бог не забуває. Він збирає в людини свободу волі, свободу вибору. Він настільки любить людину, що дарує їй свободу вибору. Коли хлопець іде до дівчини просити в неї руки, він питає, чи вийдеш за мене заміж, він дає їй свободу вибору.
Справжня любов це вміти дати свободу вибору. І Бог дає людям свободу вибору. Наш вибір є захищати, оберігати, рятувати. найбільші прояви євангельських цінностей любити ближнього свого. Інший народ, який прийшов сюди з агресією, він проявляє себе як нащадок Каїна, який з зависті, з агресії, з лісті старається знищити, здеградувати, сплюндрувати український народ.
Тому вибір є завжди за людиною. Бог допускає. цей вибір. І цінує вибір кожної людини. Але оплакує, співстраждає разом з нами сьогодні.
Бог не залишає людину. Хтось би міг зараз провокативно сказати, чому ми про це говоримо, що Бог не залишає людину, коли стільки біди і горя. Але дію Бога ми можемо побачити у проявах добрих людей.
Давайте будемо чесні, відверті. Попри біду і кризу, дуже багато людей із європейської ойкумени подали свою допомогу для нас, українців. Тому Господь Бог часто діює. діє за посередництвом добрих людей. А ще додам якраз до цієї теми, на своє власне розмірковування.
Знаєте, як Господь питався завжди, він знав, де Адам, але питався Адаме, де ти? І тому я згадую на одній із проповідей Боженішого Святослава, він якось повторив таку одну фразу, що сьогодні це стосується нас, а Богдани. Іване, а ти де є?
Іване, а ти де є? Чи ти пішов захищати державу чи за кордон? І якщо зараз сьогодні, знаєте, глянути на кожного із представника влади, і починаючи з 30-літньої давності, ми все вибирали якось президентів для кожного регіону. І робили дуже серйозні помилки, тому що віддавалися.
Зброю ми себе не оберігали, не охороняли, але ми йдемо далі, бо це не політична програма, оця власне культура і мистецтво у військовий час, як воно виглядає сьогодні на вашу точку. Ви знаєте, як на мене, культура сьогодні і мистецтво це той такий латмусовий папірець, який дуже тонко сигналізує. І сьогодні ми бачимо навіть, коли… Ворог приходить на наші території, які він окуповує. Що робить?
Міняє назви вулиць, стирає пам'ять української історії, української культури, українського мистецтва. Це свідчить про те, що для ворога ці елементи нашого життя є дуже і дуже важливі. Тому сьогодні вкрай як важливо українцям на цьому рівні.
на цьому мистецькому і культурному фронті проявити себе якнайкраще. Можна побачити, що сьогодні як церковне мистецтво, так само все загальне, прийнято еклезіальне, коли казати світське мистецтво, українське, воно апелює до правди. Воно старається підкреслити свою ідентичність, проявити себе як оригінальне і неповторне.
Адже, на правду, якщо ми дивимося на українську культуру, на українське мистецтво, то це... Прекрасний симбіоз це чудове поєднання західноєвропейських цінностей, естетичних подобань і східної візантійської духовності. Саме ці підґрунтя, саме ці фундаменти ми сьогодні повинні пошановувати і впроваджувати у суспільство максимально. Ви знаєте, як підтвердження ваших слів справді, тому що... у колективі нашого навчального методичного центру культури і туризму Прикарпаття.
Справді, за повна 80-літню історію відбувалося дуже багато цікавих, важливих подій в галузі мистецтва, фольклору, традиційних ремесел, тепер вже матеріальної, нематеріальної, так би мовити, цінності культури і виставки. І от сьогодні навіть в нашому залі тривають виставки, тривають відповідні заходи. заходи, презентації, імпрези, читання поезії. І тепер тут, власне, в шевченківських часах також будемо. Минулого року з ініціативи нашого директора, нашого колективу Світлани Панько, разом з обласним управлінням культури і нашим колективом, ми спровадили таку дуже добру акцію, незламну.
Можність поколінь це обласна мистецька, патріотична акція. І, знаєте, коли я побував на багатьох-багатьох акціях в нашій області, я подивився на стільки, як ви кажете, от власне той дух. Особливо в дітях дуже важливо було, і сльози не верталися на очі, коли ти бачиш, що коли виходять діти, коли вони читають, коли вони співають, так вони в якоїсь певної мірої втратили вже своє дитинство. І... які втратили свою юнь, можливо, багато і втратили кохання, тому що дуже багато молодих хлопців, які пішли та й не повернулися.
І ми йдемо далі і думаємо, яким чином сьогодні вчиня Ісуса. Завжди. Бо він сказав, я є дорога, правда і життя.
За будь-яких обставин. І тоді, коли ми кажемо, Боже, де ти? Але він знову ж питає, а ти де? Тому що інколи до нас приїжджають зі Сходу, які ніколи і не мали поняття церкви, Бога, молитви.
Я не хочу образити всіх, але є так, було так. А ось, власне, релігія і наука у такий відповідальний час, яка б тут була, бути ретрансляція і, власне, телевізійна, радійна. соціальних мережах. От власне, тому що з тієї сторони, так би мовити, зі сторони ворога там видаються дуже шалені кошти і на культуру, і на інформацію, і на засоби масової інформації.
А у нас... Просто смічно сказати. Отже, як би себе мала поводити сьогодні активно релігія і наука, і вчені тих всіх популярних соціальних мереж, телебачення, засобів масової інформації загалом?
Я думаю, що в 21-му столітті ми вже переступили той крок, коли між релігією і наукою відбувалися серйозні збройні релігії. дебати, конфронтації і так далі. Ми, десь знаєте, повертаємося сьогодні до того, звідки вийшла наука.
Якщо ми подивимося на славний час Високого Середньовіччя, особливо це в західноєвропейських католицьких і протестантських країнах, ми можемо побачити, що перше навчання відбувалося при монастирях. П'єр Абеляр, Фома Аквінський. І багато-багато інших ми можемо назвати схоластів, які запроваджували шкільне навчання.
Єзуїцькі заклади на Заході, вони по сьогоднішній день мають високу марку освіти. Тобто це свідчить про те, що наука і релігія це невід'ємні моменти. І та кризу, яка десь відбулася на зламі 18-19 століття, цей момент кризовий. коли науку і релігію старалися розмежувати.
Ми в Україні це пережили, коли церкву і державу відмежували, коли людей церкви називали служителями культа і тому подібне. Ми це все пережили. І сьогодні, в 21-му столітті, ми маємо поставити на підстал пошани науку і релігію, яка має дати свій результат. Тому що релігія, задля релігії, існувати просто.
Так само, як наука задля науки. Вони мають давати свій добрий результат. І сьогодні, коли ми говоримо про вільну Україну, яка бажає такою бути, яка бажає мати всі незалежні свої кордони, українська наука і українська релігія, ми говоримо позаконфесійно сьогодні, по нескольких рівнях. сприяти, повинні робити все можливе для того, щоб запровадити свою апологетику, свій захист, щоб продемонструвати свою незалежність. Ви знаєте, сьогодні в богословському науковому колі можемо побачити те, що молоді богослови працюють над тим, щоб вийти поза межі літератури російської сьогодні ми в принципі духовно потребуємо того, щоби шукати якісну фахову літературу не ворога.
Це стосується так само і богословської літератури. І я думаю, що на всіх ділянках наукової, інтелектуальної, релігійної, духовної праці ми повинні шукати те, що буде нас об'єднувати, і те, що буде мати для нас захист певну апологію від ворога, ім'я якого ми знаємо, на жаль, Росія. І тепер вже на довершення нашої програми ми говоримо про ікону як образ, так, і відзеркалення сьогоднішнього світу, те, що вам як і духовній особі, і як мистецтвознавцю дуже... близьке, бо я знаю, що ви той, хто завжди вчився, вчитися і мали добрих вчителів і йдете далі. Отже, як ікона.
може відзеркалити сьогодні цей час і сльози, запеченої сльози, болісної сльози, сльози пам'яті, і сльози оновлення внутрішнього світу людини. Дякую вам за те, що ви згадали. Ікону, оскільки ви знаєте, пане Богдане, що вона для мене є дуже близька.
Я вже багато років займаюся дослідженням іконопису. І не тільки, скажімо так, в науковому розумінні, але й в духовному. Як ікона, як вид пірмістецтва. Екклезіально, церковно промовляє до мене, до нас кожного.
Варто зазначити один дуже важливий факт. Все, що сотворив Господь Бог, навчають у цій церкви, згідно традиції, що воно іконічне. Грецьке слово «ейкон» може перекладатися як відзеркалення, відображення, портрет, відблиск, ікона. Іншими словами ми кажемо.
Весь світ він є іконічний. Тобто ми є покликані до того, щоби бути відображеними. як навчає наша перша основа, катехизм, що в людини є затворена образ і подоба Божа. Тому ми маємо бути самі люди цим підображенням Бога. Ікона у сучасному світі, у світі, в якому ми живемо.
Сьогодні іконопис це не є щось древнє, середньовічне, яке зупинилося на статиці, аскетичності і площинності, які лишилися на рівні. 14-15 століття, коли завершило своє існування Візантія. Ікона це особливе мистецтво для нас, українців, тому що через ікону ми, фізографи, художники, богослови, священнослужителі, вірні духовні реципієнти, через ікону ми приймали те, як Господь Бог промовляє до нас. Тому я вважаю, що саме ікона сьогодні має свою... дуже важливу цінність.
Найперше, дидактично-педагогічну. Має можливість нас, українців, навчити, що таке означає бути доброю людиною, правильною людиною, яку хоче бачити Бог, яку потребує Господь Бог. З іншої сторони, навіть різні прояви сучасного іконопису.
Як фрагмент арт-терапії дає можливість дещо відступити від тих болючих, кризових моментів, які людина пережила. Прекрасне українське мистецтво. Візитна карточка Галичини, ікона на склі.
Прекрасні західноєвропейські собори готичного стилю, які мають вітраж, не мають такого наївного, а такого високовдовного. духовного мистецтва, як ми, українці, особливо галичани, ікона на склі. Вважаю, що саме це сьогодні, таке мистецтво, може бути доброю візитною карточкою нас, а з іншої сторони мати свою терапевтичну здатність оздоровлювати серце і душу. Тому рекомендую займатися оцим наївним мистецтвом, писати ікону на склі. Ну і от.
Хочу побажати, щоб наші глядачі були також відблеском живого Бога, ставали іконою Бога тут на землі. Ми свого часу можемо зробити в нашому навчально-методичному центрі виставку ікон, які ви запропонували? Обов'язково. Зробити таку виставку, яка буде промовляти різних стилів, різних манерів, різних жанрів, щоб продемонструвати саме велич української ікони. Не її односторонність, але багатогранність.
Бачите... Отже, сьогодні ми говоримо про речі духовні, моральні, печальні, трошки радісніші. Я час від часу слухаю на одному із каналів, радіоканалів, молитву, блаженні. що Святослав Шевчука, і там десь у середині молитви є таке, Господи Боже, прости нам за нашу корупцію, за наш розбрат, за злодійство, за нашу таку неєдність.
за нашу захланність. От скажіть мені, будь ласка, скільки ще треба людині перетерпіти цієї біди, коли тут, в Франківську, чи в Львові, чи в Тернополі, мати оплакує одного єдиного сина на могилі, а в Києві крадуть, і в військових міністерстві оборони є якісь певні акції, крадіжки, чи в структурах. Дякую. судової системи. Та будь-де.
От як? Як повернути цих людей до звання людини? Я колись казав в блаженнійшій світлої пам'яті Любомир Гузар, нічого не зміниться, якщо людина не зміниться. От чому такий роздвоєний якийсь елемент людини в сьогоднішньому часі, таке роздвоєння? Чи вони просто минули Бога і...
І вони не почули його, і вони його не побачили, бо Бог це, мабуть, як повітря. Його не видно, але без нього неможливо. Ви знаєте, щоб дати відповідь на це дуже актуальне і дуже цікаве запитання, за яке я вам щиро вдячний, мабуть, потрібно подати приклад нас же, людей.
Якщо нас болить, ми відчуваємо дискомфорт, біль зуба. Все тіло наше страждає. Ми не маємо спокою.
Якщо один елемент нашого фізичного здоров'я є якийсь негативний, ми відчуваємо, що ми не можемо зберігатися. ми відбуваємо біль цілого тіла. До чого я веду?
На мою думку, коли ми говоримо про суспільство, про корупцію, про ті внутрішні негаразди наші, все залежить від кожного з нас, від кожної особистості. Але ми ж нічого не можемо тут звідси зробити, змінити. Змінюємося ми кожного дня.
Від наших особистих змін буде змінюватися. Адже лідери тої чи іншої держави в політичному плані, в духовному і так далі це вихідці із того чи іншого єдиного організму. Тому завжди певний лідер це лице своєї держави. І якщо говорити про якісь певні особистості.
І ми не можемо говорити, що проблема є тільки тої людини, чи певної якоїсь категорії людей, але це проблема цілого суспільства. Кажуть святі отці дуже гарно, що будь святим, і біля тебе сто інших людей будуть святими. Христос гарно навчав своїх учнів, що ви є світло світу, ви є сіль землі.
Тобто хотів звернути увагу на те, що... Від цих малих речей залежать інші глобальні речі. Одна маленька свічка може запалити тисячу інших свічок.
Якщо ти не гориш, ти не можеш запалити іншого. Якщо ти сам перебуваєш у темноті, ти не можеш зробити світло. Тому для того, щоб було глобальне світло, потрібно, щоб кожен елемент дбав про те, що ти не можеш зробити світло.
він ставав кращим. Саме від цього, на мою думку, буде залежати добробут нашого українського роду, народу. Ви знаєте, дозвольте вам трошки заперечити тому, ось недавно в Берліні була презентація одного кінофільму, документального.
Власне, перехоплені розмови... Російських військових своїми коханими, дружинами, матерями. Це жахіття, про що вони кажуть. Мами благословляють своїх дітей на вбивство українців. І одна із...
Матерів каже в кінці, і я не буду говорити мовою оригіналу, бо мені противно це говорити навіть в ефірі тією мовою, але скажу так, що вони своїх синів називають сіль землі. Скажіть, що з ними сталося? Ось тими вічними так званими братами, які починаючи понад 300 літ і довершуючи козацьчину, а потім західноукраїнську...
Республіку і Українську Народну Республіку, а потім Голодомор, коли, пам'ятаєте, вони скидали, робили з церков наших всілякі склади. Що з ними сталося сьогодні? що це за країна, чим вона наповнена, адже вони донедавна називалися братами. Це швидше, пане Богдане, не заперечення моїх слів, але крик душі, як ви це назвав швидше.
Ось відповідь на зовнішню картинку, яку пропонувала Росія, єдину церкву, єдину потужну політику і багато-багато інших елементів. Це було зору. Зовнішня тільки сторона якоїсь тої внутрішньої кризи, яка уже давно відбулася в цій державі.
Якщо в центрі суспільства немає здорової духовності, воно деградує. Бо тішитися із вбивства, згалтування, каліцтва може... Суспільство, яке є духовно хворим.
На моє особисте переконання, ця держава потребує внутрішньої духовної переміни. І цей процес є довгий. Для того, щоб добро сторжествувало, щоб воно отримало свій триумф, потрібно, щоб добрі люди робили для того все можливе. Тобто, тема окремої передачі, мені так видається.
якщо розглядати повністю цю причину і проблему Росії сьогоднішнього часу. Я думаю, нам буде багато ще про що цікавого поговорити. Один тримається за голову, що вже набрали стільки часу, другий показує, Михайло, руками.
Це наші оператори Михайло Крецун і Мирослав Бойчук. Я думаю, що ми сьогодні зробили оглядову першу програму, будемо вишукувати ще теми корисніші, болючіші і будемо продовжувати нашу розмову нашим телеглядачам онлайн-трансляцією. Я скажу, що сьогоднішнім гостем був передача доктор Богослов'я, мистецтвознавець, доцент кафедри Богослов'я Івано-Франківської академії Івана Золотовустого. Ваші, так би мовити, побажання тим людям, які сьогодні чи то зболено дивляться і слухають нашу передачу, або просто слухають, і хочуть почути якесь заповітне, добре, щире слово.
Дякую. лягло їм на серце. Я би хотів побажати, щоб мій великодушний, благородний і дуже сильний народ ніколи не здавався.
Тому що гріхом є здаватися. Пам'ятаємо, що ми українці, пам'ятаємо, що ми християни, пам'ятаємо, що ми люди. І ми обов'язково переможемо.
Хочу подякувати, що я можу зробити все, Нагодую всім нашим славетним, мужнім воїнам. Хочу подякувати всім волонтерам, всім людям доброї волі, які дбають про те, щоб Україна була. Вона обов'язково буде, вона обов'язково розквітне. Слава Україні, героям слава. І слава Ісусу Христу.
На все добре. Будьте здорові і ходімо дорогу свою. завжди тримаючись за Божу руку.