Депортації, вимушення міграції, евакуації без повернення, репатріації, спеціальні військові операції з примусового переселення все це випало на долю українців в 40-х-50-х роках минулого століття. «Вирване коріння» так назвали цю трагічну сторінку в історії українські дослідники і публіцисти. Від цих більшовицьких акцій постраждало понад мільйон українців Західних областей. Рана, нанесена комуністичним режимом своїм громадянам, досі не загоїлась, адже наслідки тих подій відчутні і сьогодні.
Після того, як радянська армія окупувала територію Галичини, повстало питання у визначенні радянсько-польського кордону. Тодішній керівник України Микита Хрущов мав наміри приєднати до України всі українські етнічні землі. Була навіть зроблена мапа Холмської області. Однак Кремль відхилив цю пропозицію, оскільки вже був сформований план по воєнній збройності.
воєнного устрою Європи. Карту Європи хотіли розкроїти вигідніше для себе. На територію сучасної Польщі прийшла нова влада, прийшла вона на штиках червоноармійських. був створений так званий Польський комітет національного визволення, який був створений у липні 1944 року у Москві.
Це був маріонетковий радянський уряд на території Польщі. 9 вересня 1944 року між урядом України і Польським комітетом національного визволення у Любліні була підписана угода про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР. Кордон мав проходити по так званій лінії Керзона. Але на схід від цього кордону, в так званому закерзонні, опинилися майже 700 тисяч українців.
Відповідно до умов угоди, переселення передбачало добровільність. Все це повинно було завершитися на 1 лютого 1945 року, ще до того, як мала розпочатися Ялтинська конференція. Трансфер населення українського з Польщі що він розтягнувся аж до кінця 1946 року. Проводився він з значними порушеннями прав людини, прав громадян, з порушенням усіх норм.
Транспорту для переселення українських родин не вистачало. Перевозили їх старими товарними вагонами разом із худобою. Люди перебували в дорозі декілька місяців. І хоча переселенцям обіцяли відшкодувати втрати за те майно, яке вони залишали, але цього не відбувалося. Прибувши в Україну, часто траплялося так, що українські сім'ї розселяли не в села, а в райони.
Їм доводилося самотужки шукати собі місця проживання. Основна маса депортованих українців спрямовувалась у Східній і Південній області України, а також до Полтавської, Вінницької і Кіровоградської областей. На початку 1947 року уряди Польщі і України оголосили спільну заяву про закінчення переміщення українського населення з території Польщі до УРСР і поляків з території УРСР до Польщі. Однак, згідно зі статистичними даними переселенських комісій, у південно-східних воєводствах ПНР залишалось 150 тисяч українців.
Підтримуючи ось цю ідею однонаціональної Польщі, Було прийнято рішення переселити українців на північні землі Польщі, ті, які відійшли до неї після завершення Другої світової війни, так як колишні німецькі території. Все це відбувалося... З 28 квітня до 28 липня 1947 року ця операція мала назву «Операція Вісла».
Проводилася вона спільно з Польською та Радянською армією. в дуже жорстокий спосіб формальним приводом для її проведення стала нібито загибель заступника міністра оборони польської республіки генерала Кароля сварчевського в бою з підрозділом української повстанської армії справжньою метою акції було розпорошення української меншини серед польського населення з подальшою його асиміляцією і перетворенням Польщі в етнічну монодержаву таке асимулювання містилося в таємних польських документах тих часів. Військові оточували територію компактного проживання українців, на збори їм давали дві години, завантажували навози, під дулами автоматів вивозили людей, спалювали хати, церкви, руйнували цвинтарі. Депортованих людей намагалися розселити по одній-дві сім'ї на село, щоб вони не могли сформувати організовану громаду. Повертатися їм було суворо заборонено.
Тих, хто намагався втікати, кидали в концтабір явожно. Забір в Явожину пройшло майже 3900 українців, більше 30 греко-католицьких священиків, які або не хотіли переїжджати, або намагалися повернутися на свої землі. Репортації радянська влада на західноукраїнських землях застосовувала до членів ОУН та воїнів УПА, їхніх сімей, а також осіб, що підтримували український національно-визвольний рух. Впродовж 1944-1946 років з Рівненської, Волинської, Львівської, Тернопільської, Станіславської, Дрогобицької і Чернівецької областей до віддалених районів Радянського Союзу депортували близько 40 тисяч осіб.
Дії тоталітарної влади, під якої у моєму родинному селі, яке знаходиться у Карпатах, у горах, і де більше, аніж сотня було бійців. української повстанської армії, власне, майже нема такої родини, яку би не заторкнули оці виселення. Тому що якщо в родини в кожного, в кого був хтось в УПА, то ця родина підлягала.
Тяжка, дуже тяжка історія, як і рідного села, так і всіх околиць, там, де люди змагалися за свободу, за незалежність, за Україну. Рекордним за депортаціями став 1947 рік. Понад 50 ешелонів вивезли з України майже 79 тисяч осіб. Поштовхом до цього став ухвалений 10 вересня 1947 року Радою міської ради. міністрів СРСР указ про виселення із західних областей УРСР до областей Карагандинської, Архангельської, Вологодської, Кемеровської, Кіровської, Молотовської, нині Пермської, Свердловської, Тюменської, Челябінської та Читинської членів родин оунівців і активних бандитів, заарештованих та вбитих у боях.
Жовтневі дні 1947 року стали найтрагічнішими для всіх областей Західної України. З 21 жовтня розпочалася спецоперація НКВС «Захід». Бійці внутрішніх військ оточували села, за списком обходили помешкання і арештовували родини.
Не даючи отямитися, витягали з ліжок хворих людей, немічних старих, заплаканих дітей. Дозволяли на швидкоруч зібрати якісь пожитки, стрімко вантажили на військ. підводи або увантажівки і відправляли до залізничних станцій.
Щодо виселення, яке відбувалося на північ, в Сибір, за Уралля, також в Казахстан, то умови, які... які спіткали людей, котрі потрапили під цю акцію, вони були жахливими. Багато людей, хто був виселений із нашого родинного села, також із родини, як по мамині, по татові, так і по дідові, і по бабині лінії.
Зразу тому переселенню, яке відбулося, коли їх викинули з вагонів, багато не доїжджало старших, але багато і померло. Вперше ж ніч просто замерзла. Щоб послабити національно-визвольний рух на Західній Україні, приборкати бунтівне населення цього регіону, радянська влада починає виселяти людей цілими селами. З 49-го на початку 50-х років практикувалося так звані світськогосподарські переселення, коли українців з Західних регіонів переселяли в Південній і Східній області УРСР.
Причому переселяли їх не в якісь села, а переселяли в колгоспи. Це все маскувалося піврізними. під допомогою, відбудовою ось цих областей, які постраждали внаслідок голоду 1946-1947 року, або говорили про те, що їх переселяють для того, щоб підтримати промисловість і йти в області. Переселяли цілими селами і переселяли їх, повністю ліквідувавши на старому місті. Взагалі ці села називають такими чорними дірами на карті України, тому що вони більше не відродилися.
Село Маневичі... Рівненської області, воно було переселено в такий спосіб за те, що підтримувало повстанців, які знаходилися неподалік. Хто в Трускавці був, якщо дивився на Карпати, оце… Якраз ті перші гори, там де видно, це є Зимовки і Горі. Зимовки це є присілок колишній від Орва, тепер окреме село.
І воно все було виселене тільки тому, що там в дійсності була солідна кількість. кількість УПА. І це село допомагало їм.
І вирішили просто його переселити в Сталінську область. Так і зробили. Людей виселили, будинки наскільки могли поруйнути.
Взагалі під час так званих господарських переселень близько 300 тисяч українців було переселено з західних областей на північний схід України. Але ці горизвісні господарські переселення були не останнім випробуванням долі для українців. Якщо у 1944-1947 роках Польща і Україна проводили спецоперації по «в лапках» обміну населенням, то у 1951 році СРСР вирішив обмінятися з Польщею. Польща отримала території в районі Дрогобича із запасами нафти і газу.
Натомість до України перейшли землі навколо Червонограда з перспективними вугільними родовищами. Насильницькому виселенню підлягали понад 32 тисячі українців. Ця операція отримала назву «Акція Акція 51 це фактично завершення радянсько-польських відносин, це вирівнювання державного кордону.
У лютому 51-го року між Радянським Союзом та Польщею була підписана угода про вирівнювання державного кордону. На цих територіях проживало 45 сіл Дрогобицької області, які потрібно було переселити в швидкий час. Були складені списки, людям давали на підготовку до переселення небагато часу. Як завжди, людей позбавляли права вільно обирати місце проживання. Хоча майже всі вони бажали оселитися в Західній Україні.
Але люди слухняно підкорялися. Тому що в кожній родині на той час вже були репресовані як антирадянські і класово ворожі елементи. А за будь-яким фактором опору чи саботажу миттєво слідувала реакція репресивних органів. органів. Усіх вивезених українців розпорошили по мало заселених степах Миколаївської, Одеської, Донецької та Херсонської областей.
Мешканці гір потрапили в незвичні спекотні регіони. Люди потерпіли і також дуже-дуже тяжко переносили саму звичайну зміну клімату. Пригадую, як мама розповідала, що найважче було в той час, коли уявити собі з Карпатських, перед гір, гір, повітря.
і потрапити у Донецький степ. Коли, каже, дивишся, нічого тільки та хвилюється повітря. Ну, від тепла дихати немає чин.
Люди непривичні були, але це ще не найгірше. Найгіршим було те, що в жовтні офіційно повідомлялось про завершення акції переселення, але до початку зими житло отримала лише четверта частина новоприбулих. Люди потерпали від нестачі продовольства, а повернутися назад не було можливо. оскільки на залізничних станціях чергували патрулі.
Прямим наслідком депортацій стало катастрофічне зменшення населення Західної України і повне знищення окремих населених пунктів. Здійснені тоталітарними режимами репресивно-депортаційні акції стосовно українців стали виявом антинародної суті режимів Радянського Союзу і Польської Народної Республіки, коли одним розчірком пера ламалися долі сотень тисяч людей, Трачалося все на жити і роз'єднувалися родини.