Такий собі Андрю Карлсін у 2003 році провів 126 далих угод з акціями на фондовій біржі. Врешті його затримали ФБР з підозрою у шахрайстві. Та Андрю і не думав виправдовуватися, натомість повністю визнав свою провину. Лише шахрайство він пояснив на інсайдерської торгівлі, а тим, що насправді прибув з майбутнього і вирішив трошки підзаробити, знаючи, які акції зростатимуть. Єдина причина, з якої Ендріо не зарахували до божевільних, він зробив першу інвестицію на суму 800 доларів і вже за два тижні перетворив їх на 350 мільйонів.
Для такого успіху самої інсайдерської інформації явно замало. До того ж, Ендріо хотів пом'якшення вироку в обмін на рецепт ліків від сніду. Та скоро за нього вніс заставу невідомий, і більше про Ендрю Карлсіна ніхто не чув. Як і не було жодної інформації про нього в реєстрах до затримання. Цю історію підхопили видання по всьому світу, навіть Times і Guardian.
Ось тільки першоджерелом інформації був розділ розважальних новин та пліток на сайті Weekly World News. Схоже, хтось вирішив видати бажане за дійсне. Але це геть не єдина історія про подорожі у часі, що претендує на реалістичність.
Та ми обов'язково оцінимо їх усі за шкалою правдоподібності. Які випадки подорожі у часі були повною вигадкою, а які можуть виявитися цілком реальними? У цьому відео ви дізнаєтесь, хто створив машину часу, щоб сфотографувати розп'яття Христа, як перемістився у часі цілий пасажирський літак, Такі експерименти з часом виявляються загрозливим для людей.
І взагалі, які історії про подорожі в часі найбільш вражаючі і аж надто схожі на правду? Деякі потенційні мандрівники у часі не надто прагнули сховатися в іншій епосі. Погляньте на цей кадр з фільму Чарлі Чаплі на цирк.
Якщо ви бачите на ньому жінку, що розмовляє по телефону, то ви не одні. Ось тільки! 1928 року, коли було знято це кіно, про мобільні телефони й мови не було.
Перший такий пристрій виготовила компанія Моторола лише через 55 років після виходу фільму. Та у фільмі «Цирк» чітко видно, що жінка тримає щось прямокутної форми та розмовляє. Тож багато людей вважають, що це насправді мандрівниця з майбутнього. Може пані дійсно повернулася в часі, щоб передати нам усім сигнал? Або ж це звичайна бабуся, що повторює собі список продуктів, які треба купити, і притримує слухачів.
або звуковий апарат, який був доступний у ті часи. Та все ж, щось схоже на мобільні телефони було помічено, що задовго до появи кінематографа. На картині 17-го сторіччя художник зобразив дівчину, яка тримає в руці щось підозріле, схоже на айфон. Може, вона збирається сфотографувати свою коліжанку з цуценям для середньовічного інстаграму?
Гаразд, гаразд, звучить безглуздо, але наступна історія набагато більш таємнича. На світлині 1941 року навіть дитина побачить невідповідність. Серед натовпу, що зібрався на відкритті мосту Саусфорк в Британській Колумбії, одним чоловік явно не відповідає дрес-коду.
Замість вишених на той час костюмів та капелюхів, він обрав футболку з принтом, яких тоді не виробляли. Та ще й одягнув окуляри, ще до того, яких популяризували Хіппі та Джон Леннон у 60-х. А в руках так зовсім можна розглядіти портативний фотоапарат, який стали широко доступними лише в 70-х.
Тож не дивно, що багато людей на ресурсі Reddit, де вперше опублікували фото, вважають, що цей чоловік є справжнім мандрівником з майбутнього. Розголос навколо світлини набрав такого масштабу, що її вирішили перевірити на наявність фотошопу. Як би це не дивувало, та фото цілком оригінальне і не підлягало жодним змінам. Та все ж, є прозаічніші пояснення.
Наприклад, футболка може бути сетром з емблемою популярної на той час хокейної команди Монреаль Марунс. А портативний фотоапарат в руках чоловіка рідкісна модель Kodak 35, виготовлена в 1938 році. А що до окулярів, вочевидь стиль чоловіка таки випереджавчий.
Імовірно, ми так і не дізнаємось, ким насправді був цей незнайомець, та головне, звідки він прибув. Але про наступного потенційного мандрівника відомо набагато більше шокуючих подробиць. 1950 року посеред Мангеттену з'явився чоловік, який наче втік зі зйомок фільму про вікторіанську епоху. Одягнений в елегантний костюм та з циліндром на голові, він озирався на хмарочоси та в паніці намагався сховатися від них.
Перехожі намагалися його заспокоїти, але бідолашний вибіг на дорогу, де його на смерть збили таксі. Багато таємниць він забрав з собою, але все ж при обшуку його костюму капітан поліції знайшов гроші 70-х років 19-го століття та лист 1876 року, адресований Рудольфу Фенцо. Папір та гроші виглядали свіжими, але ще більше здивувало поліцейських, що відбитків потерпілого, якого стали називати Фенцом, не було у базі.
Також його імені не знайшли у телефонній книзі. Тоді капітан поліції вирішив пробити його по базі зниклих безвісти за 1876 рік. І саме там і було його ім'я. Наляканий капітан вирішив приховати цей інцидент та через 20 років його описали у виданні Borderland Research. Згідно зі статтею, посеред Нью-Йорка у 50-му розгорнувся часовий портал, в який потрапив бідолага з минулого.
У 2000-х ця історія стала справжньою нью-йоркською легендою, та особливо допитливі вирішили перевірити її на правдивість. Що ж, ідентичну історію знайшли у випуску журналу «Кольєрс» за 1950 рік у розділі «Фантастики». Схоже, що це чергова вигадка журналістів.
Та наступні історії ми почуємо вже від перших осіб, тож більше жодних перекручувань та сторонніх вигадок. Якими вражаючими історіями про подорожі в часі поділились самі мандрівники? Джон Тайтор сколихнув онлайн-форуми у нульових, заявивши, що він прибув з 2036 року. Наче б то в той час американська корпорація-гігант General Electric створить першу машину часу.
І це б стало одним з численних її революційних винаходів, як виробництво лампочки з вольфрамовою ниткою, перший холодильник, перший реактивний двигун та реактор першої атомної електростанції в США. І треба сказати, що Тайтор дуже детально та переконливо описав деталі машини часу. Згодом, за його розповідями, навіть видали книгу.
Також Тайтор зробив кілька передбачень щодо майбутнього, і саме вони згодом викликали найбільші сумніви. Наче б то у 2005-му в США почнеться громадянська війна, та згодом країна розпадеться на 5 окремих регіонів. І це призведе до великої війни у 2008-му.
До цього додадуться конфлікти в Росії та Європі, і врешті у 2015-му почнеться Третья світова війна із застосуванням ядерної зброї. Як ми знаємо, нічого з цього допоки не відбулося, і здається, що Тайтор добряче помилився зі своїми прогнозами. Та його чисельні прихильники зауважують, що саме він і запобіг цим подіям, озвучивши їх. До того ж, він сам наголошував, що подорожі в часі здатні змінити реальність. Тож, наше майбутнє може не бути ідентичним його версії.
Чому ж тоді жоден мандрівник у часі не намагався забовігти реальним війнам, що тривають просто зараз, або принаймні не спіймав першого кажана з коронавірусом? Частково на ці питання відповів Джозеф Метені, мультимедійний художник, який у 2018-му зізнався, що Джона Тайтера створили як літературний експеримент. І, вочевидь, дуже вдалий.
Та наступний мандрівник був цілком реальним. Ба навіть більше, його передбачення дійсно справдилося. Віктор Годар, пілот Королівських військово-повітряних сил, дорогою з Шотландії в Англію у 1935 році пролітав покинутий ще з часів Першої світової війни аеродром. Саме таким його і побачив Годар безлюдним, зруйнованим пустарем. На зворотному шляху, коли пілот повертався до Шотландії, почався сильний бурвій.
Годар був змушений збавити висоту, якраз політаючи над тим самим закинутим аеродромом. Але коли розсіялись хмари, Годдар побачив, що він цілком робочий. На ньому раптом з'явилися декілька літаків, з якими працювали механіки. Місце, яке ще кілька днів...
Тому було цілковито закинутим, раптом ожило. Та замить Годдар знову влетів у гості хмари. Бровій ставав дедалі сильнішим, але пілот успішно дістався дому.
Вже тоді він дізнався, що, звісно, за кілька днів ніхто не відновив того закинутого аеродрому. Тоді що ж бачив Годдар? Проте за п'ять років після його польоту аеродром у Дремі таки вирішили відремонтувати і знову відкрити. Тож Годар вважає, що випадково потрапив у часову петлю та міг на мить побачити майбутнє. Чи це можливо?
Згідно теорії відносності Альберта Ейнштейна, час здатен розтягуватись та стискатись, утворюючи так звані кротовини. Чи потрапив у одну з таких годар, важко сказати. Відомо тільки те, що пережити не давало йому спокою ще довгі роки, допоки він не видав про свій досвід книгу. І це не єдиний автор, який детально описав свою подорож у часі.
На початку ХХ століття двоє французьких науковиць, Шарлотта Моберлі та Елеонор Журден, загубилися на території Версальського палацу, площа якого 8 квадратних кілометрів. З кожним хибним поворотом, їм все більше паморочилось в голові, простір став здаватися пласким, аж поки не почали з'являтися люди, одягнені в речі, які вже два сторіччя, як ніхто не носив. Розмовляли вони з дивним акцентом та витріщались на Моберлі та Журден, наче ті прибули не те що з іншого міста, а з іншого світу.
Коли науковиці знайшли дорогу додому, то перевірили, чи не було на території Варсалю якихось святкувань. І виявилося, що територія, на якій заблукали пані, взагалі була зачинена для відвідувань. Ще тиждень жінки замовчували прожити досвід, побоюючись поділитися думками навіть одна з одною, щоб не здатися божевільними. Та згодом почали описувати його в мемуарах, які зрештою опублікували у книзі, але зробили це цілковито анонімно.
Тож багато хто вважає, що Моберлі та Журден пережили справжню подорож у часі. Та все ж є й скептичні погляди на історію, буцімто це були галюцинації або ж зовсім вигадки. Але якщо жінки просто хотіли слави, то чому не опублікували цю історію під власними іменами?
Це залишається загадкою. Однак є свідчення, що деякі люди контактували з іншими епохами геть не випадково. Що, як існують технології, за допомогою яких можна зазирнути в минуле або майбутнє?
Деякі дослідники вважають, що французький оракул Нострадамус у своїх віршах міг передбачити велику пожежу у Лондоні, прихід до влади Наполеона Бонапарта та навіть трагедію 11 вересня 2001 року взше. І все завдяки використанню таємної капсули, яка нібито допомагала побачити майбутнє. Через те, що минуло надто багато часу, цю легенду вивчити детальніше неможливо.
Втім, є і схожа, недавня історія. Усередині ХХ століття отець Пелегріно Гернеті, що служив у Ватикані, зібрав 12 науковців, аби створити машину часу і перевірити достовірність біблійних подій. Серед них був і відомий фізик Енріко Фермі.
Він був одним з провідних науковців, що працював над розробкою атомної бомби, та мав у своєму доробку 14 запатентованих винаходів. Також диво пристрій нібито допомагав майструвати Вернер фон Браун, батько американської космічної програми, завдяки якому стала реальністю перша подорож на місяць. І, можливо, не лише на місяць. Отець Ернетті у 60-х зізнався своєму другові священнику Франсуа Броно, що їм таки вдалося створити хроновізор. Машину, яка дозволяє хоч і не подорожувати, але зазирати в минуле.
Цей пристрій був схожий на телевізор, який завдяки антеннам вловлював не вечірні шоу, а світлові та звукові хвилі минулого. Тобто на його екрані Ернетті міг підглядати і навіть записувати події, які відбулися сотні тисячі років тому. Звісно, що можливості винаходу могли нести загрозу для суспільства, тому хроновізор став чи не найбільшою таємницею Ватикана.
І користуватись ним могли лише обрані. Таєрнеті, вочевидь, було складно приховувати побачене в хроновізорі. У 1972 році вийшла ціла газетна стаття з відкриванням про те, як священники у Ватикані підглядали за розп'яттям Христа. Це підняло на вуха всю Італію.
І багато хто вірив в Ернетті, адже він називав імена дуже відомих на той час учених, які були причетні до експерименту. Офіційно Ватикан намагався усе заперечити, але цікавість суспільства з роками не згасала. Тож через 16 років, аби розвіяти наклип, Ватикан постановив, що кожен, хто користується машиною часу, буде відлучений від церкви. Та це тільки підсилуло сумніви. Аже навіщо забороняти використання хроновізора, якщо, за їхніми словами, його просто не існує?
Та й сам Ернетті до кінця свого життя наполягав, що Ватикан досі таємно використовує хроновізор у своїх цілях. Звучить правдоподібно, враховуючи кількість справжніх секретів католицької церкви. Остільки жоден з вчених, згаданих Ернетті, не підтвердив своєї участі в розробці машини часу. Хоча водночас ніхто і не спростував публічно. Проте фото Розі П'ятого Ісуса, яке як доказ надав Ернетті, точно виявилось підробкою.
Та експерименти зі створенням машини часу абсолютно точно проводилися в ХХ столітті. Радянський астрофізик Ніколай Козирів вважав, що дзеркали здатні відбивати не лише світло, а й сам час. Тож він вирішив створити дзеркальні конструкції, які б допомогли контрольовано зазирати в інші епохи. Моделі, розроблені Козарєвим, складались із закручених спіралью відполірованих алюмінієвих листів. Завдяки переломненню часу у специфічних дзеркальних поверхнях, людина всередині могла б буквально побачити перед собою минуле.
І хоч сам Козарєв за життя не зумів реалізувати свій задум, за його креслення взявся інший науковець Олаїл Казначєєв на початку 90-х. Він і відтворив ту саму машину часу, знану як дзеркала Козарєва. Та її дія на людину виявилася сильнішою, ніж вчені очікували.
Піддослідні та й самі науковці відчували неконтрольований страх, коли підходили близько до дзеркал. А компаси ставали несправними, змінюючи місцями північ та південь. Коли перший піддослідний наважився зайти всередину, то втратив будь-який зв'язок з реальністю. Він не розумів, спить він чи в трансі.
Йому здавалося, наче він знаходиться у відкритому космосі. Сходжі відчуття описували і наступні піддослідні. Один з них побачив образ себе самого в п'ятирічному віці. Так науковці прийшли до висновків, що специфічна форма конструкції змінює простір час навколо піддослідного та суттєво впливає на роботу його мозку.
Це здавалось початком грандіозного відкриття, але ці досліди визнали небезпечними для людської психіки. Після цього експерименти припинили, а науковці долучилися до ООН з метою заборони психотропної зброї. Та скептики вважають, що дзеркала Козирєва просто викликали в людей галюцинації. І все ж досі немає ані підтверджень, ані спростування експерименту, тож реальний механізм дії дзеркал залишається загадкою. Втім, існують і більш правдоподібні свідчення можливих подорожей у часі.
23 квітня 2006 року посеред Києва з'явився спантиличений і наляканий молодий чоловік у напрочуд старомодному одязі зі старим плівковим фотоапаратом. До нього підійшла тодішня міліція та попросила показати документи. Вій чоловіку хоч і дістав свої ведійські права, щоправда видані 50 років тому, ще за Радянського Союзу, якого вже 15 років не існувало.
Молодику, якому не даси більше, ніж 30 років, за документами мало б бути за 70. Та ще більше фруструвало міліціонерів, коли Сергій Пономаренко, так звали мандрівника, заявив, що в часі його перенесло НЛО у формі дзвіночка, коли він займався фотографією на вулиці. Реакція правоохоронців була передбачена. Сергія відправили до психіатра, але плівку з його фотоапарата таки вирішили проявити. Водночас вони намагалися знайти хоч когось з родичів затриманого.
Натомість знайшли жінку в літах, яка стверджувала, що була заручена з Сергієм у 50-х роках. Вона підтвердила, що її наречений був зник на два роки якраз перед весіллям. Ба більше, коли він все ж ненадовго повернувся та подарував їй світлину, ніби зроблену у 2050 році.
І поза всяким сумнівом на ній був Київ. але забудований футуристичними хмарочосами. Ось сучасне фото з приблизно того ж ракурсу, на якому видно, що жодних подібних будівель у Києві поки немає.
Тим часом психіатр підтвердив, що у Сергія немає жодних психічних відхилень. А проявлені світлини з його автоапарата остаточно збили міліціонерів з Пантелику. На одному з них дійсно був дивний об'єкт, схожий на дзвіночок. Міліцейські, певно, зовсім розгубились, не розуміючи, що робити з мандрівником у часі. Тож віддали йому фотоапарати, сказали очікувати на їхнє рішення.
Та в Сергія, вочевидь, зовсім не було на це часу. Він забрав фотоапарат, повернувся до своєї палати, і більше його ніхто не бачив. Певно, він поспішав у майбутнє, в якому згодом і зробить фото для наречених. Дуже захоплива і головна доволі правдоподібна історія.
Якщо подорожі часом справді можливі, то вони б виглядали саме так. Та ось у чому річ. Якщо придивитися, то хмарочоси на фото з майбутнього повторюються.
І зараз цілком зрозуміло, що це фотошоп. Ось тільки займався цим не Сергій чи його наречена, а українські телевізійники, які у 2011 році реконструювали історію про київського мандрівника у часі. Тож вони сфабрикували деякі фото та самі документи.
А нам так хотілося вірити. І саме через художню мистифікацію достеменно невідомо, чи взагалі траплялося щось схоже в реальності. Але якщо щодо зникнення однієї людини можна сумніватися, Та як щодо підтвердженої інциденту з цілим літаком? 2 липня 1955 року літак Douglas DC-4 вилетів з Нью-Йорка у рейс 914 для авіакомпанії Pan American World Airlines із 61-ї людиною на борту та попрямував до Флориди. Вже за три години він мав приземлитись у Майами, але натомість безслідно зник з радарів, так і не долетівши до місця призначення.
Авіадиспечерська не могла зв'язатися з пілотами. Усе вказувало на авіакатастрофу, хоч незрозуміло чому тоді пілоти не намагалися повідомити про несправність та попросити про допомогу. Щось не сходилося. Багато діб тривали пошуки вламків в Атлантичному океані, та за весь час не вдалося знайти жодного сліду падіння літака. Та спеціалісти стверджують, що уламки вдається знайти завжди.
Навіть якщо літак падає в океан, якісь його частини не тонуть, або ж їх відносить на узбережжя. У цьому ж випадку літак наче зник в нікуди. Прийшло багато років, а відповіді таки не з'явилися.
Та ось через 37 років Хуан де Ла Корде, авіадиспетчер в аеропорту Каракаса, Помітив на радарі зелену точку, яка свідчила про наближення літака, хоча того ранку не очікувалося жодного прибуття. Коли літак наблизився до посадкової смуги, Хуан побачив, що на ньому замість сучасних турбілянів, старі пропеллери, і такі моделі вже давно не використовувалися для пасажирських перевезень. Хуан попросив пілотів надати інформацію щодо їхнього рейсу, і вони відповіли.
«Ми рейс 914 компанії Pan American, який прямує з Нью-Йорка до Майами, штат Флорида, з екіпажем із чотирьох осіб і 57 пасажирами на борту». Остільки Майами знаходиться за понад 2000 кілометрів від Каракаса. Та все ж літак без проблем приземлився. І тоді Хуан запитав у пілотів ще одну річ. Чи знають вони, що сьогодні 9 вересня 1992 року?
Від запитання їх наче вдарило струмом. У обох пілотів почалась паніка і недовго думаючи, вони знову завели двигуни і виїхали на злітну смугу та злетіли у небо. Після чого їх знову ніхто не бачив.
Можливо, це літак-привид, який з'являтиметься кожні 37 років? Якщо це так, ми про це дізнаємось у 2029. Насправді, безслідне зникнення рейсу 914 цілком правдиве, ась друга частина історії не має ані спростувань, ані підтверджень. Тож, мабуть, всі подібні свідчення про подорожі у часі продукт лише нашого бажання, в них вірити попри все. Насправді, якщо ви хоч раз літали сучасними лайнерами, то абсолютно точно перемістилися в часі. За теорією відносності Альберта Інштейна, дуже швидкі об'єкти викривляють час.
Якщо космічний корабель наблизиться до швидкості світла, то на ньому може минути лише година, а на Землі 100 років та навіть більше. Звичайно, сучасні реактивні лайнери набагато повільніші. І все ж, ефект так само працює. Та в середньому, після кожного такого рейсу, його пасажири буквально переміщуються в майбутнє. Щоправда, всього на кілька наносекунд.
Та якби вам випала нагода подорожувати у часі по-справжньому, то куди б ви хотіли переміститися передусім? Напишіть у коментарях.