Ті дні, коли мені було жити трошки спокійніше, я саме про Данте читав в університеті Грінченка, але зараз не випадає, через те мені дуже приємно про це розповісти, принаймні, вам. Чому Данте? Чому світ?
Чому Україна? Якщо ми будемо для себе спробувати уявити, які імена найбільше уособлюють європейську культуру. то, напевно, Данте Вирена першим чи одним з перших. Європейська культура річ сама собою досить неочевидна, бо насправді існують німецька, французька, українська, англійська тощо культури, але тим не менше існує поняття європейської культури, тих постатей, тих явищ, які насправді важать для всіх людей, принаймні освічених людей на континенті. об'єднують їх в одну ту цілісність, яку називають Європою.
Спостереження про всеєвропейськість Данти знов-таки не моя. Про це писали багато людей. Нобелівський лауреат, майбутній Тіас Еліот, в своєму прекрасному есеї про Данти, написаному ще років 100 тому, стверджував, що серед англійців... Шекспір, звичайно, за славою рівняється з Данте.
Але він є все-таки більшою мірою англійцем. Бо писав він уже тоді, коли Європа більшою мірою була поділена на національні культури, на національні держави. Данте, власне, був людиною тієї доби, коли культура Європи була ще більш чи менш універсальною. Національними мовами. лише почали писати, власне, італійською, живою італійською вірші, почали писати, ну, якихось кілька десят років перед Дантесом, то це була ще зовсім нова тенденція.
Європу об'єднувала та універсальна латина, відтак освічена людина в кожному монастирі, а це були єдині осередки освіченості Європи, могла чутися, ну, приблизно так, як вдома, і через те Європа була більшою мірою універсальна. Чому світ? Ну, бо кожен поет це насправді ще й його читачі. Це те, як його сприймають, а сприймають в різний час по-різному.
Колись поети мають гучну славу, потім їх забувають, потім часом вони знову відроджуються. М ожна навести дуже багато прикладів, коли такі коливання відбувалися. Очевидно, це відбувалося із Данти Розповіді. Ну і нарешті, чому Україна?
Через те, що ми з вами в Україні. І, очевидно, коли ми навчаємо дітей того, що таке Данте і з чим його їсти, умовно кажучи, найцікавіше буде, коли ми згадаємо про ті, ну, справді, десятки і десятки сюжетів, які в Україні з'явилися завдяки Данте. От я спробую вас переконати, що насправді Данте... шалено вплинув на українську літературу, і практично всі провідні українські автори тією чи іншою мірою відгукнулися на це явище.
Данте був міфологізований зразу ж по смерті. Оцей от образ Данте, класичний, ролиний профіль, гарне поголене підборіддя, який не мав відношення до реалізації. З погодів сучасників знаємо, що він був маленький, непоказний, носив густу чорну бороду, але вже по смерті на відомих фресках з'являється така от тінь Данте з профілем орлину, цитуючи відомого російського поета.
Данте народився в 1265 році в Італії, яка вирішила вирішити яка на той час була подрібнена між десятками і сотнями держав, державок і якихось зовсім маленьких утворів. Якщо ми поглянемо на цей італійський чобіт, то... Насправді тоді це в Римі сидів папа.
Флоренція була, батьківщина Данте, центром області Тоскани, яка теж не була єдністю, вона поділена набагато феодальних володінь і міських комун. На півночі все ще помітні були позиції такого конструкта. який виник у 1800 році, коли Карл Великий відновив Західну Римську імперію. От він тоді коронувався у Римі короною римського імператора.
Відтоді Римська імперія, уже на часи Данте, за 400 приблизно 50 років, встигла стати суто німецькою. Рим перебував, кордон Римської імперії за Данте проходив десь приблизно так, от уже південь Італійського півострова з Неаполем точно до неї не належав, але й навіть належність до імперії північних земель була суто номінальна. Римські імператори були німцями, жили в Німеччині, проблемами Італії приймалися мало.
Відтак італійські держави і державки сварилися між собою, точилися постійні війни. І провідні інтелектуали на кшталт Данти думали, а як зробити так, щоб все-таки запанував хоч якийсь мир. А сфери часів Данти були справді затяті. Ще за 100 років до Данти в Італії оформилися дві партії Гвельф и і Гібаліни. Гвельфами початково називали прибічників партій.
габства гібелінами, прибічників імперії. Гвельфи більше спиралися на міські комуни, гібеліни на аристократію, але цей первісний поділ за часів Данте вже давно було втрачений. Гвельфи самі поділилися на чорних і білих гвельфів, і ворожнеча між ними була ані трохи не менш затятою, аніж колись між єдиними ще гвельфами і гібелінами.
Данте в тому всьому брав участь. Він був людиною свого часу. Він дістав непогану, хоч неформалізовану освіту.
Його вчителем був такий свій дитина. собі Брунетто Латіні, який потім з'явиться в пеклі Данти в сьомому колі серед содомітів. Але справді чоловік, який уславився декількома дуже важливими для свого часу працями, відтак, хоч формально Данти, очевидно, не скінчив жодного університетського курсу, принаймні, інформація про його навчання чи то вбив.
Болон'ї, чи то в Сорбонні, документального підтвердження немало, але він був освічений не згірш від найбільш освічених людей свого часу. Данте був людиною гарячою, відтак він брав активну участь у політичній боротьбі. Його декілька разів обирають до м іського уряду, він бере участь у битвах, він рушає з посольствами.
І, власне, як наслідок тієї його заангажованості в політику, У 1301 році він опиняється по тому боці, який програв. От тоді владу Флоренції за підтримки французів захопили чорні гвельфи, білих було вигнано, з ними й Данте. Данте разом з вигнаними білими гвельфами намагається знайти союзників серед вигнаних з Флоренції ще за часом. З часів його дитинства Гібелінів вони утворюють коаліцію, рушають в похід, але їх розбивають. За певний час Данте оголошується містю, але не при низливих умовах.
Він має пройти обряд при вселюдного дуже принизливого каяття. Він відмовляється, вирод поновлюють в разі повернення до Флоренції, його буде спалено живцем. Відтак до кінця життя Данте до Флоренції.
вже не повернувся. Помер він 1321 року в Равенні. Там і похований Флоренція. Багато разів змагалися за те, щоб хоча б плін Данте перенести до себе. Безуспішно вклонитися прахові Данте, їдуть сьогодні до Равенни.
Про це ми поговоримо пізніше. Отже, це біографія людини. Так би мовити, політика, який програв.
Була біографія політичного мислителя, який теж програв. Данте замислюється, що треба робити. Він намагається знайти перетунок в ідеї сильної монархії. Оця от Римська імперія, яку от, ну от вона мусить з якоїсь ілюзорної реальності влади, яку... якої закінчується десь за Альпами, от пройти в Італію, от все це об'єднати і встановити мир.
На нещастя, всі римські імператори останніх десяти років, як я сказав, етнічні німці Італії не цікавилися, до неї не їздили і давали тут справам рухатися, як вони рухаються. Аж поки в 1307 році трон не посідає Генріх VII, італійці називають його Аріго. Оцей Генріх VII вирішує цей номінальний статус римського імператора перетворити на реальний.
І він їде коронуватися в Рим, і Данте відчуває, що він не вирішує цього. от воно, от та людина, якій я маю прислужитися для того, щоб в Італії нарешті покінчитись чварами і для того, щоб запанувала вічна злагода. На жаль, Аріго виявляється нездарним державцем.
Він зав'язає війнах уже на півночі Італії з міськими комунами, доходить врешті до Рима, але... спалахує повстання за повстанням, він намагається їх якось укоськати, але врешті, знеможений боротьбою і поразками, помирає. Дант е всією пристрастю... поетичної душі, намагається Аріго підтримати.
Він пише трактат про монархію, де обґрунтовує, чому Аріго має пройти, які його права. Він пише гнівні листи до комун Італії, закликаючи їх скоритися владі цього мутрого державця насамперед дорідної Флоренції безуспішно. Отже, як політичний мислитель Данте теж програє.
І за життя навряд чи його твори мали таке велике значення, хоч несподівано потім вони, скажімо, були важливі для Польщі 16 століття, де теж не було сильного короля і де прихильники сильної централізованої мати. і намагалися знайти ідеологічні основи саме в трактаті Данте. Ну і нарешті Данте був людиною свого часу, людиною проти відродження.
Відомі цитати, що він стояв на межі двох епох, справді так, це кінець середньовіччя, початок відродження, все обширно розсувається, людство стає іншим. І нарешті, приблизно за років всього-навсього, 30 до народження Данте на Сицилії спочатку, от на Сицилії був двір останнього імператора Федералу. Федеріко ІІ, який справді цікавився Італією, в Палермо.
От тут при цьому дворі починають писати перші італійські поети, італійські сонети. До того мовою літератури вважали тільки латину, власне, і після Данте латина так просто свої позиції не віддала. Навіть молодший сучасник Данте Петрарка, автор словетних сонетів, сам вважав найважливішим.
важливішим своїм твором, велику і нудну на наш погляд поему «Африка», написану латинами. Але за покоління перед Данте входить в літературу народна мова. Бо є велика кількість людей, готових читати саме. В містах з'являються освічені ремісники, тодішня, так би мовити, інтелігенція, всілякі там нотарі, купці. І люди, які готові читати італію.
які потребують італійських текстів. І з'являються люди, які пишуть ці італійські сонети, звичайно, звернені до прекрасних дам, бо тоді годилося обожнювати якусь прекрасну даму, що зовсім не виключало реальної любові до земних жінок і часом багатьох, як воно було із Данте. Але така прекрасна дама для Данте знайшлася дуже рано. Це було...
Дівчинка восьмилітня Беатрічі Портінарі, яку Данте побачив дев'ятилітнім, і це його так вразило, що, власне, Беатріча стала центральним персонажем того твору, який Данте «Безсмертний». Беатріч рано. Насправді Дантес Беатріч житті майже не зустрічався.
Фактично, вони не спілкувалися. Але коли Беатріч дуже молодою, одруженою, вже померла, Для Данте це був такий удар, що він був близький до смерті. Тоді люди були вразливі, тоді люди бачили видіння, це був стиль життя трошки інший, ніж у наш час.
І він в 1290 році написав перший психологічний роман. В європейській літературі «Віта нова», якщо писати латиною або італійською, нова. Твір був написаний італійською, прозою, в яку було вкраплено прекрасні сонети.
Знов-таки, цей твір дуже цікавий, його досі перекладають. Він важливий, але якби у Данте все закінчилося тільки цим твором, він би теж згадували б його в підручниках італійської літератури, як важливий. поета, сучасника, скажімо, Гвіда Ковальтканті, але нічим не видатнішим.
Але зіграло все разом. Зіграла смерть Беатрічі, зіграли політичні обставини, зіграли вигнання. Дуже сильно поданте ударило. І от приблизно, як вважають, в 1307 році на вигнанні він почав писати свою божественну комедію. Він написав перший рядок пекла.
Нельмецца дель камін діно стравіта здолавши півшляху життя земного. Я опинився раптом в тем ній хащі, бо втратив правоту путі прямого і... як повім про ті місця пропащі, бо де бро така постала непроглядна, що й згадку страх не полиша, ні за що, якщо спеціально не обумовлено, тут і далі уривки з комедії в моєму прикладі. Тепер про саме комедію зробила Данте Славетною.
Він назвав її комедією. За тодішніми естетичними канонами, це всього тільки означало твір з сумним початком, бо починається з пекла і з щасливим завершенням. вже молодші сучасники приліпили до цього прикметник «дівіна», «божественна».
Сам Данте його не вживав. І от вже на відомій картині 15-го року. Хрестове століття Данте зображений з текстом комедії, вже в цьому канонічному вигляді, з лавровим вінком, який він справді отримав від Гвіда де Палента, на тлі Флоренції відомий краєвид, на тлі входу до пекла, ось тут, бачите, мізерні душі туди спускаються, на тлі гори чистилища і на тлі небес рай.
Знов-таки Данте був не першим. європейським поетом, який здійснював подорожі в загробні церства. Ну, класичний приклад, скажімо, Вергілій, який описує таку подорож Енею.
Очевидно, багато таких подорожей здійснювали і середньовічні візіонери. Але побудувати таку струнку системи позасвіття, де ми зустрічаємо тисячі різних... Кажу персонажів, бо часом це живі люди, часом історичні постаті, часом дантові сучасники, часом міфологічні герої, очевидно, яких сам Данте вважав міфологічним героєм.
Часом їм приділено пісню, часом лише кілька рядочків, але дуже часто ці рядочки запам'ятовуються, вони дають якийсь незабутній образ. Данте був великим поетом. Данте був дуже суб'єктивним поетом, оскільки він...
На відміну від Чосера, дещо пізнішого, він значною мірою позбавлений іронії. Він готовий судити, він готовий бути старозавітним пророком, карати. Хоча часом і співчувати тим, кому начебто вже співчувати не можна.
Але отаку от картину, енциклопедію середньовічного світу, пронизану дуже високою поезією, зумів створити тільки він. Божественна комедія це сто пісень. Це три кантики. Пекло, чистота.
«Постилище» і «Рай». Кожна кантика це 33 пісні. «Пекло» має ще одну вступну пісню, адже всього в ній пісень 34. Всі пісні написані церцинами. Особливими строфами, де є потрійні рими і де з'являється між першою і третьою нова рима, яка далі тягне три рими. Лише починається пісня і завершується подвійною римою.
Відтак, строфою треба вважати не одну терцину, а пісню всю в цілому. Це зробила Данте автором тексту, який досі є важливим для європейської культури, який реально читають. Для мене було дещо несподівано. що перший наклад мого перекладу було виправдано швидше, ніж я очікував.
Ну і принаймні кілька тисяч людей в сьогоднішній Україні це прочитали. Знов таки, я не зовсім не знаю. не це очікував. Трошки про структуру цих позасвітних церств. Пекло зрозуміло, що воно під землею.
Тут Данте чогось нового не вигадував. Згідно з тодішніми уявленнями, пекло утворилося внаслідок падіння Люцифера. Падаючи, він пробив в землі таку велику лікуподібну вирву і застрягнув десь всередині землі. І там мучиться серед Крижаного озера, це вже уявлення Данти. Оперізують вхід в цю лійку десь в Італії.
І от оперізують пекло 9 концентричних уступів кіл. Що нижче, то гірші грішники там караються. При вході перевізник Харон через річку Ахерон. Дякую. Причому дуже цікаво, що перед річкою є мізерні душі, які нічого взагалі не зробили, яких навіть у пекло не пускают ь.
Що ні ганьбині слави не здобулися на землі зажити. Верділій, проминаючи їх, каже «guardo e passa» погляні далі. Вони не варті навіть того, щоб про них говорити. Перше коло пекла, якщо...
що точно, то це ще не зовсім пекло, там немає мук. Там оселено доброчесних, але не охрещених язичників, а також доброчесних мусульман. Вони не можуть зріти Бога, бо не були прочислені до християнської благодаті, але в усьому іншому вони провадять мирні філософські розмови, цілком добре чуються серед зелених моріжків, це таке собі перше коло.
Власне пекло починається з... Тут найлегший, на думку Данте, гріх це переліп. Тут маємо дуже зруйнуву сцену зустріч з Павло і Франческою. Пари закоханої Данте описав з величезним співчуттям. Здається, це, власне, події його молодості.
Не виключено, що він їх сам замолодой бачив у Флоренції. Нижче це таких... Приземлений гріх обжерства.
Далі гнивливі, мляві, єретики. От далі вже страшніше, починається глибинне пекло. Це насильство, вже поділене на три смуги.
Далі обман, цілих 9 ровів. І далі зрада. Зрада неподружня тут зрозуміла, зрада батьків, батьківщини, добродійників. в пащі цього Люцифера вміщено трьох найлютіших, на думку Данти, зрадників. Це Юду, природно зрадив Христа, і це Брутто з Кассієм.
З Бруттом з Кассієм складніше, бо вони чесні республіканці, які вбили Цезаря через те, що вважали, що Цезар руйнує республіку. Для Данти водночас вони зазігнули не на Цезаря, а на сам ідеал всесвітньої монархії, забезпечити мир і злагоду, яку він так проповідував, яку він так обороняв, і відтак брути з касієм для нього постеріг. нічим не краще від юди. Пройшовши всі ці кола пекла, от Коцет, де крижане озеро, де Люцифер, так це уявляв французький графік 19-го століття, гюстав Доре.
До речі, я активно не люблю ці ілюстрації, вони надто прилизані і романтичні, як на Данте. Данте, насправді, це неостигла лава ще, і у нього все це значно цікавіше від... Для видання мого перекладу я дуже схвалював ідею видавців використати давні ілюстрації ще 15-го століття Сієнського кодексу.
Але от пройшовши центр землі, Данте з Вергілієм, ідучи вздовж потоку Лети, піднімається на протилежному боці земної кулі, яка де за часів Данте ніхто не був. які вважали, що вона вся залита океаном, але Данте своїм поетичним генієм помістив на ній гору чистилища. Поетичній уяві Данте належить багато.
Річ у тому, що концепт чистилища, звичайно, в Біблії відсутній, до речі, через те він відсутній у православних і протестантів, а католицький концепт чистилища, як тимчасового пекла, де певний час мусить спокутувати, провини винні, не безгрішні, але не остаточно пропащі душі, був оформлений незадовго до дантового народження. Це був свіжий концепт. І здебільшого пекло уявляли як таке собі місце.
десь під землею перед ворітьми справжнього пекла. Поетичний геній Данте підказав йому іншу конструкцію острів Середокіану, де з нижчих терас до вищих люди спокутують сім смертних гріхів. І спокутувавши їх і пройшовши стіну очищувального вогню, заходять до земного раю, звідки було вигнано Адама, що вона не вигнає.
Через 6 годин після творіння середньовічні богослови добре обрахували. І це стартує звідти до небес. Чистилище може найбільш динамічна частина комедії, бо в пеклі всі занурені у вічні муки, в раї у вічне блаженство. В чистилищі у цих душ ще є майбутнє. Тобто їх ще щось очікує, вони ще щось мають пройти.
може змінитися. Відта к, Данте тут особливо часто зустрічає своїх сучасників. Тут є багато прекрасних мальовничих картин. Сам Данте говорить про те, що, очевидно, йому доведеться пройти через чистилищі, він сам розумів, що він не бездоганний. Він розумів, що йому, напевно, доведеться багато часу провести на першій терасі спокутуючи Гординю, але...
Зате навряд чи до нього матимуть багато претензій на наступній терасі, де треба спокутувати заздрість. Провідником по пеклу і по чистилищу для Данте є Вергілій, еталонний поет для середньовіччя. Поет, якого, до речі, в середньовіччі вважали чарівником, на додачу, про нього було багато легенд. Але для Данте він, звичайно, є взірцем стилю.
«Від тебе тільки я дістав у спадок той добрий стиль, що хвалять, що набливо». Вергілія Данте послали Беатріччя, побачивши, що Данте геть занепав, що Данте готовий загинути, і відтак Вергілій саме має місці провести Данте через Беатріччя. і через чистилище, щоб довести його до зустрічі з душею коханою і зміцнити його.
Вергілій цю місію виконує дуже сумлінно. Вергілій є справді дуже важливим представником. персонажем для пекла і для чистилища, але п еред входом до земного раю він мусить Данте залишити.
Бо йому, як язичникові, далі входити невільно. Хоч християни глибоко шанували Вергілія, і його... В його шостій еклозі бачили провіщення народження Ісуса Христа, але, хоч і навряд чи Вергілій мав на увазі саме це, але...
Для Вергілія чогось такого, як для імператора Трояна. Його Данте оселює в раю, бо використовує легенду, начебто за часів папа Григорія І, дух Трояна спочатку воскресили, а потім охерстили. Можна було обійти і такі речі. Але тут Данте цього робити не став, з Вергілієм попрощалися перед земним раєм, і тут Данте прийняла Бетвіч.
Прийняла спочатку докором, мовляв, до чого ти, падлюка, докотився, але після довгої емоційної суперечки врешті гріхи прощено і Данте з Беатріче стартують в небеса. В містичний політ через кришталеві сфери неба астрономія Данте, вона Арістотелівська земля, оперізують кришталеві сфери місяця. Меркурія, Венери, Сонця, Марса, Юпітера, Сатурна, потім сфера нерухомих зірок, перша двигуна і емпірею.
В емпіреї розлитося йма самого божества. Оці сфери душі Беатрічі і Данти пролітають послідовно, знов-таки, як собі це уявляв Дере. Поетичний геній Данти тут здається до одного абсолютно. з вікна блискучого прийому, починаючи вище від неба Венери, душі перестають бути антропоморфними.
Вони стають світляними плямами, які можуть посміхатися, говорити, сміятися, сяяти. Але Данте відчував, що велич неба така, що якимось примітивними лобочними картинками зобразити це неможливо. І третя пісня «Раю», де… де Данте описує ведіння самого Бога за твердженням того ж таки Тіас Еліота. Це та вершина світової поезії, якою вона не сягала і, очевидно, більше ніколи і не сягне.
Я готовий під цими словами підписатися. Це складна поезія, безумовно. Не думаю, що її можна донести до більшості сьогоднішніх одинадцятикласників, але вчитуватися в неї варто, оскільки це справді та вершина, яку може людина сказати слово. Всі три кантики закінчуються словами Стелле, Зорі.
Всі три... Вся поема пронизана магією от патрійності цифр. Три, дев'ять...
Ну зрозуміло, що це нумерологія не Данти і Вигода, вона була властива для середньовіччя, але... Але... Ну у Данти... вона особливо блискуча. Вся ця поема пронизана величчю світобудовою.
У Данте дуже багато астрономічних спостережень. Ми з вами забули зорі на небо. Ми живемо в великих містах, де...
зірок не видно. Для Данте зірки це було щось своє. І за тим, як сходить Оріон і де стоїть там тілець в цей момент, це залежало, який час, до чого йдеться.
І для нього небо ще було живим. Цього у Данте теж було дуже багато, це треба пам'ятати. Це дуже красива поезія.
Але цю поезію сприймали в різний час, по-різному. Данте... був дуже шанований в Європі за часів відродження.
За часів класицизму він не вкладався в дуже вже усталені канони того часу. Знову відкрив Данте романтизм по-справжньому і зробили його славетними романтики, італійці, Байрон, який теж був дуже славетний, а нині в Англії майже забутий, і великі поляки. І от тепер питання, а як Данте? Данте прийшов в Україну.
Насамперед де розташована Україна на карті? Звичайно, між Росією, на жаль, і між Польщею. От що було у наших сусідів?
Данте знали як автора монархії. Про це є багато згадок, починаючи від 16 століття, однак комедії, очевидно, не дуже що б читали. В Росії взагалі будь-які сліди знайомства з Данте до 1760-х. 2022 року, коли з'являється пе рша принагідна журнальна згадка від суду. Що було в Україні?
У нас перші дантівські сюжети датовані початком 18-го століття. От Пилип Орлик, той самий, що Бендерські пакти, Конституція 1710 року, в своєму діарію ще написав «В моєму страшному житті, коли в мене залишилася надія тільки на Господа Бога, у великих рядках мови...» мудрого Данте я знаходив відвагою тіху». Діарію ж це, звичайно, було писано не сьогоднішньо українською, а впереміжку польською і латиною, але, тим не менше, з цих рядків видно, що Орлик Данте читав. і знав, про що йдеться.
І мав, очевидно, на увазі не монархію, а таки комедію. Ну, бо в рядках монархії навряд чи він би знайшов щось, крім розумувань. Відтак звідки? Ну, очевидно, що тексти Данте в Україні не могли не бути присутніми.
Бо, ну, напевно ж, з ними був обізнаний Юрій Дрогобич, який був в 1482-му ректором Болонська. Тоді, чесно кажучи, це був не керівник університету, а щось типу керівника університетського самоврядування, але особа помітна. Напевно, Данте читали в генуейських колоніях. Напевно, книжки Данти не могло не бути, щоб не були в придворі Бони Сфорци, дружини Зігізмунда ІІ, в Кременці. Але це, так би мовити, ймовірні припущення.
А перше документальне свідчення пов'язане з таким от уродженцем Львова і випускником Могилянки, тільки тодішньої, Лаврентієм Горкою, який був сподвижником Теофану. Ігорем Івановичем Євгенієвим, ігуменом Водобецького монастиря. Потім його покликали розбудовувати православ'я в Росії. Був єпископом в кількох російських містах, помер у Ятці в 1737-му.
Його бібліотеку було описано добре. Там було 355 книг, це була величезна кількість книжок на той час. Оці церкви переважно, але так само праці з історією, філософією. і природничих наук.
І серед того всього була божественна комедія Венеційського видання 1536 року. Тобто за часів Івана Мазепи книжки Данте в Україні безумовно були і їх читали. А тепер що було далі? А далі було дуже цікаво.
Ну, згадаємо, що почалася жива література українською живою народною мовою. Ну, скотляревська, хоч і насправді були і тексти. до того, як ви знаєте, але такий текст, який, ну, справді нагадав всім, що цей народ живий, це була Енеїда Котляревського. Сам Котляревський це позиціонував як Енеїда на малоросійський язик, перел іцований Іваном Котляревським. Ну, Данте з Енеїди Вергілія...
Почерпував близько ста фрагментів. Відповідно, у Котляревського вони теж є. Травестовані, але є один милий сюжет, пов'язаний з псом Цербером, от латиною у Вергілі, от італійською у...
Данте от травестований Котляревського. Чесно кажучи, мені прикро, що досі ніхто не написав на цю тему диссертації, чи доброї книжки, бо насправді тут стільки смачних літературних сюжетів, що просто аж самому хочеться це зробити, на жаль, немає часу. Тепер про те, як все ж таки сприймали Данте.
за часів українського романтизму. Очевидно, ми були десь близькі до поляків. Поляки дуже високо цінували Данте.
Я тут навів цитату з відомого польського літературознавства Калік Стамуравськега. Творчість Данте відповідала польському романтичному способі відумання. Його вважали в Польщі співцем боротьби за волю і об'єднання країни. Він був апостолом патріотизму, що особливо імпонувало полякам, які боролися за свободу і незалежність.
Ну, крім того... Много мотив вигнанства. Багато провідних поляків є вигнанцями, починаючи з Міцкевича, і тут паралель здан та очевидна.
В Україні, звичайно, було все те ж. України на карті немає Європи. Шевченко вигнанець тільки не в Парижу, а на Косаралі. Але є ще мотив дикого соціального гноблення, чого у поляків до такої міри все ж таки не було. І відтак найвідоміший, мабуть, сюжет з Данте у Шевченка це «А Данте старого полупанком нашим можна здогувати».
Здебільшого, коли говорять про Шевченка і Данте, то цим і обмежуються. Насправді це не головна і далеко не єдина згадка, бо мало хто навіть з фахівців згадує, що коли Шевченко пише «Немає гір» «Як в неволі про волю згадувати», вірш Ганні Закревський, криптонім ГЗ, на косералі написаний. Він перефразує слова Франчески з п'ятого пісня «Пекла».
Гіршого немає, як згадувати щасливу давню днину у злих днях. Може, випадковий збіг, може, очевидно, збіг світовідчуття двох вигнанців. Не збіг, бо в листі до бадянського московського приятеля, українця, який там видавав багато і наших історичних текстів, він пише, покойний Данте говорить, що в нашій житті немає гіршого горі, як нещасті, і спамінати про минуле щастя.
Правду, сказав покойний флорентінець, я це на себе тепер кожен день випитую. Тобто такі це пряма цитата з Данте. І Шевченко, як відомо, багато їх очі читав.
Системної освіти він, звичайно, не отримав, але все ж таки цілком вільно читав, крім рідної української, старослов'янської, ще й польської, російської. Так всяко, але міг вчитати... французькою і німецькою, очевидно, намагався читати італійською.
Данте читав, звичайно, з польських і з російських перекладів, хоча те, що у нього був текст в 40-і роки двомовний, теж видно. До речі, герой Шевченка Варнак не з поеми, а з російськомовної повісті читає в оригіналі Данте. Цю паралель Шевченко багато разів повторює. Данте Аллігері був тільки візнаний з Отєчества, але йому не запрещали писати свої ади, свої биатричі. А я, я був нещасній флорентинського візгнанника.
до графіні Толстої, яка відіграла важливу роль разом з чоловіком у звільненні Шевченка з Новопетровського укріплення. Коли Шевченкові дозволяють нарешті писати щоденник, один з перших записів, ще на ув'язненні, він пише Август. Язичник, силає на зонах диким гетом, не запретив йому писати і рисувати, а християнин Енмакола Перші запретив мені і той, і інший, оба пал ачі.
Але один з них палач християнина, християнин ХІХ мені зберігатися від всякого порівняння себе з цими великомучениками і светочами чоловічества. Я тільки порівнював матеріального грубого язичника і полуозарєнну і середньовікову християнку з християнином ХІХ в. Ну, бачите, ситуація з християнами ХІХ в.
була приблизно ж така, як сьогодні з відомими російськими християнами ХІХ в. Мало що змінилося. Ми часом говоримо про... Путіна обставини, хоча насправді ми мусимо розуміти, що пушкінське клівітникам Росії це і є ідейне джерело, звідки постали всі сьогоднішні Дмитрій Кісельов. Данте був творцем італійської літературної мови.
Тож, на простий спосіб. Він просто обізвав тосканський діалект італійською літературною мовою. Роль Шевченка в творенні української літературної мови так само безсумнівна, хоча тут він поділяється. цю заслугу, скільки має іншими визначними людьми.
Цю паралель помітили зразу ж. Вперше про це, здається, говорив на похороні ще на Смоленському кладбищі в Петербургі Аполлон Григор'єв, а французький публіцист Еміль Дюран в 1976 році написав Тарас Шевченко був для Мелоро сів їхнім Данте, але чи досягне він на Заході коли-небудь такої слави, як Данте? Були підстави сумніватися, бо ж... Зрозуміло, що...
Що для європейських інтелектуалів саме поняття Україна тоді не було присутнє на порядку денному. Саме в 76-му році з'явився Емський акт, який забороняв не так українську мову. Власне, в публічному вжитку мови і так було заборонено до того.
В літературі вона дозволялася і після того, але з дуже тяжкою цензурною процедурою. У Гозмісту в Києві написано про селянське життя, якщо воно російською, можна було отримати дозвіл у місцевого цензора, а українською треба було обов'язково просити дозвіл в головному управлінні в Петербурзі. Українською мовою заборонялися просто за ознакою українськості, ви знаєте, театральні вистави, наукові тексти, освітні тексти і переклади. В цьому сенсі імперія була дуже логічна, бо якщо на наріччя, на наріччя може бути література, літератури регіональні. Але якщо не нарідче перекладають Данте, Біблію, Шекспіра, то, очевидно, це не нарідча мова, і носії цієї мови можуть на щось претендувати.
Відтак імперія цілком логічно, з свого погляду, забороняла український переклад, і навіть певні українські інтелектуали, знеможені цією боротьбою, готові були на це пристати. От відома цитата з Костомарова, з його відомої статті 1982 року. той же Костомаров за іронію долі Шекспіра і Байрона перекладав.
Але, тим не менше, українські письменники Данте перекладали і перефразовували. Куліш, в нього просто розсип фрагментів, він добре знав італійську, порівняння... З відомого пізнього твору «Куліші пеклі», от просто, ну, парафраз сьомої пісні «Пекла». Звичайно, ще більше знайдемо у Франка.
Відомий пролог до Майсея. Ну, власне, інвентарний пролог до Майсея. Колектива звернута до України, поки ти будеш спати.
Народи мій замучений, розбитий, мов проліти, хто і не роздорожує людським призирством, наче з трупом вкритий. Історія пролога дуже цікава. Він був написаний буквально за одну ніч на замовлення видавця, який виявив, що перед зверстаною вже книгою лишилися три вільні аркуші, на яких треба щось розмістити. От Франко якраз і написав текст, який мав бути там надрукований.
Чому саме такий? Тоді ж Франк о перекладав чистилище Данте. Саме чистилище десь був близько... шостої пісні, де знаменита інвектива до Італії. Італія, рабо, злидота селя, судно без страдника посеред бурі, царівця, що спустилась до борделю.
Звідки, очевидно, ця інвектива і звідси ці данківські терцини. Перші переклади. Як я вже сказав, в Російській імперії переклади українські були цілком заборонені.
Відтак навіть надніпрянці мусили друкувати те, що перекладали у Львові. де, слава Богу, була ліберальна імперія Габсбрухів, де, принаймні, українська мова була не заборонена, де існували українські гімназії і навіть кафедри в університетах. Перший перекладач Саміленко. Він, як бачите, полегшив справу, він вдався до неримованого білого вірша. Власне, не він був один такий канонічний німецький перекладанте XIX століття, філолетася короля Йоанна Саксонського так само білим віршем.
Англійський... класичний переклад Данте Лонгфелло так само білим віршем. Він досить грамотний, але тут виявилася українська рельса. Хороше нашого один до одного добре ставитися. Драгоманов, не пояснюючи своєї думки, якось написав ще переклад Саміленка-Севен ького, ну, власне, Севенького, бо друкуватися за кордоном російський дрібний урядовець Саміленка Мусов, звичайно, шпитав.
під псевдо, бо інакше вилетів без роботи. От переклад Сивенького доходить до цілковитого скандалу. Звідси розумієш значення слів «традютори, традютори», «перекладач, зрадник». Драгоманов навіть не пояснив, що він мав на увазі.
Саміленка це звинувачення знеохотило, він покинув переклад на десятій пісні, хоча те, що він зробив, було цілком зрілим і добрим для свого часу. Після того взявся перекладати Франков. Власне, вида в 2013 році цілу книгу про Данте, де вмістив виклад божественної комедії, щось переклав білим віршем, те, що не переклав, переказав.
Це досі дуже добра книга, я її рекомендую. Але, звичайно, це не переказ в сучасному розумінні. На це у Франка просто не було часу.
Він і так зробив. Одне, на що потрібно було б зусилляти першу багатьох людей, це переказ. Такий от.
Леся Українка, звичайно, теж не розминулася з Данте. Тут є багато сюжетів, і найцікавіший з них це, безумовно, відомий вірш «Забута тінь». Перший феміністичний текст української літератури.
Суворий Дант, вигнанець флорентійський, встає із темрів і часив середньовічних, як ті часи, такі його пісні. Головний герой це безіменна жінка Данти, яка рушала з ним. на вигнання, ділила черствий вигнанця хліб, його сльози, і щоб по тих сльозах й мог по Росії перлисти і пройшла в країну слави Беатрічі. Насправді Леся Українка була дуже освічена.
системної освіти не отримала, вона 18 років, наприклад, написала прекрасний для молодших братів і сестер підручник історії Сходу, який досі найкращим є текстом на цю тему в українській літературі. Вона прекрасно знала, що реальна Джемма Донатті ні в як і вигнання не їздила за Данте. Більше того, вона була, здається, рідною сестрою того Корсо Донатті, керівника чорних гвельфів, який власне і виганяв Данте з фонарня.
Вона доживала віку у Флоренції, в своєму домі. Потрібно було інше. Потрібно було перевернути увагу до самоцінності жінки.
Леся Українко дуже вразила. коли там дуже талановиту невінчену дружину Лисенка відказали, що це дружина Лисенка, начебто, у неї немає власного імені. Відтак, це була реакція. Хоча, звичайно, мотив України, країни дантівського пекла, у Лесі Укр аїнки так само присутній, полум'ям вічним, на жах, всім нащадкам дантове пекло палає. Пекло страшніше горить в нашому країні, чому ж в нас данти немає?
Данти в СРСР. Ну, СРСР був... країною, як ми всі пам'ятаємо ще, бо всі ми звідти, моторошною і з непередбаченим не тільки майбутнім, а й минулим, з Данте це так само виявилося. В 20-ті роки Данте трактували як реакційного церковного письменника, потім трактовка змінилася.
Це було пов'язано з тим, очевидно, що от класики марксизму, насамперед Маркс, дуже любили. і в творах Маркса цитати з Данте просто розсипали. Відтак було наказано перекладати, і відтак з'явився канонічний російський переклад Михайла Лозінського, а потім мовами національних республік, звичайно ж, першим був грузинський переклад Коте Гамскруті.
Петро Карманський, колишній поет-молодомузівець, добре знав італійську, працював дипломатом. зунур. По війні, очевидно, старому чоловікові затискали ніжні місця в одвірках місцевого НКВД.
І рятуючись від цього кошмару, коли він мусив писати різні антиватиканські памфлети, от він знаходив розраду, перекладаючи данте. Не дуже вправний переклад, не дуже доброю мовою, але з того тексту Рильський відредагував пекло і як подвійний випадок. переклад Карманського-Рильського вийшло в 1956 році.
Дроб'язко перший повний український переклад 1976 року. Василь Барка перший професійний український дантолог, захистив диссертацію про Данта ще в 1940 році у Москві. За кордоном видав дуже цікавий експериментальний переклад. Всі схарактеризую потім. Лончина греко-католицький священник.
В Римі зробив прозовий науковий переклад, який давав уявлення про зміст. Ваші співпраці з Дантею Барківським, Ваш покірний слуга працював над перекладом 24 роки, вийшло в 13-15 роках, премія Рильського за цей переклад і премія Лаврода Антеско кому неравенний. Різні уривки перекладали Віктор Вер, Костецький, Михайло Москаленко. От видно, що його текст сповнений галицизмів, неправильних наголосів. Рильський його приписав.
Тут підкреслено все те, що було переписано римським. Відтак вийшов текст, який досить легко читається, тобто його можна цілком давати школярам. Але, звичайно, є полегшеним переказом оригіналу. Дроб'язко. Дуже добрий, дуже професійний переклад.
У нього, як на мене, є один суттєвий ганж. Він взорувався напереду в Лизинського цілком. Переклад виконаний в канонах російської срібної доби. Насправді Данте значно магматичніший, значно вибуховіший, далекий від тієї вправильності, впорядкованості. Власне, що і намагався трошки відтворити в своєму перекладі Барка.
Ви бачите, це суцільне лексичне експериментування. Це, звичайно, переклад зовсім не для школярів, хоча гурман від того отримає втіху. Лончина, як я сказав, прозовий переказ для першого, але доволі точного ознайомлення.
Михайло Москаленко, от коли я починав, Михайло Никонович, прекрасний перекладач, наче на змагання, переклав початок всіх трьох кантик, мені надіслав, сказав, що, може, позмагається, на жаль, помер вже. Посмертно для нього я все це віднайшов, надрукував. Це міг би бути дуже добрий переклад. На жаль, не склалося. Нарешті Максим Стріха.
Дещо про принципи. Я вже сказав, що я намагався дати уявлення трошки про мову Данти. Я намагався дати уявлення трошки про звукопис, бо там це теж надзвичайно багато важить. Коли оці от рідки, які звучать в оригіналі, так, Промесів ван лечита дол ен. «Пер месі ван еле тер нодолори, пер месі ватр еле праду те дженте».
Тобто, ви відчуваєте ці «р», «н» це. У Карбансько-Орильського і у Дроб'язка це відповідно «Крізь мене йдуть до селища печелі» або «Крізь мене йдуть до міста мук найтяжчих». Тобто, навіть звукопис веде не зовсім туди. Я намагався хоч почасти, як це можна відтворити. «Крізь мене входять до сель боління», «Крізь мене входять до сель боління».
Відбувався не лише в перекладах, не меншою мірою в оригінальних текстах. І тут, сказати, існували дві парадигми радянського і антирадянського. Радянський, звичайно ж, бореться з соціальним визволенням. Відома цитата Стечіни того часу, коли символіст і фантастичний кінкий поет Стечіна перетворювався на залякану істоту, яка готова була виконувати будь-які вимоги режиму. І антирадянський, нажальці вірші, я їх вчив в школі.
свого часу. Хто старший, очевидно, зі мною це теж вчили. Насправді, вірш має адресата, Маленюка. «Не мов той Данту пеклістую серед бандитів і злочинців, серед пузатих, ситих і продажних, серед дрібних, помстивих і повних». Не хочеться сьогодні про таке згадувати, але для повноти історичної картини мусимо.
З іншого боку, антирадянський Данте бореться за національне визвольне. у Юрія Клена, п'ятого неокласика Освальда Бургерда, який зумів виїхати до Німеччини як етнічний німець і там зробився українським поетом. В «Пополі імперії», як відомий цілий цей розділ, Дантівський, Тарцинами написаний.
Простягся шлях мені без перепони, Як вигнанець Данти я покинув, Вітавши обшур невідомих лон В ту ніч мою Флоренцію в країну. У Зереве, як не дивно, Данте ж без жодних політичних конотацій, або може і не дивно. Отакий прекрасний сонет в дусі неоплатонівської філософії.
У Рильського в 1942 році, коли режим значно полегше в цензурні вимоги, треба було війну вихерувати, є прекрасний текст Мандрівка «Молодість». Взагалі навіть не зрозуміло, як він тоді це зумів написати. До неї пролог.
Немає жодних там згадок формальних про Данте, але не випадково він написав. написаний терцинами, сіяючи у темряві негоди, неугасимим огняним стовпом. Мені ти грієш серце, мій народе, колись перед історією судом, і я постану птах малого льоту, востаннє озираючись кругом.
Кочур. Мій літературний учител ь, учень Зерова. Геніальний перекладач з трьох десятків мов, неймовірно освічена людина. От він Тинському таборі, він писав про перекладача, який у борди очі дорогоцінній вишов.
шукуючи до лиця обнову ходосталеву Дантовій Трецині, промкливий крок Шекспіровим сонетам, верленові хесткетерам тіння-тінні. Марина Новикова. Моя добра знайома, професор Таврійського університету, народжена в Барнаулі. в 44-му році людина без жодної краплі української крові, яка прожила все життя в Криму і нині опинилася там в цих умовах страшної путінської окупації. І от написала в 88-му такий текст про українські переклади в ту мову, яка є «Налялята по краплі такого петва, що пригубиш і годі, і пекельники данте розумники траплі вагаються пити, а потім, а потім».
Один з, до речі, кращих текстів про українську мову. на мене з будь-коли написаних. Кочоровський, останній неокласик, так його прийнято називати.
Такий блискучий, дуже неокласичний, спокійний, різблений сонет про Тупінеду, Сосновий Гайх, де Данте писав останні пісні Раю. Микола Руденко, фронтовик, комуніст, який потім зробився дисудентом, в Мордовському таборі писав. А чорні постаті, мов потирочі, Кудись в холодну темрю вийдуть, Врушаться і дивляться з проквола, З прикмітням милиць їхній провідник, Запитує себе, яке це коло, Чому я тут, куди Вергілій зник?
В обличчях сірих жодної прикмети Ні думки, ні чуттів не впізнаю, А голос твій питає, Де ти, де ти, відповідаю, В Дантовін краю? Ліна Костенко. Ще один сюжет, дуже характерний для Ліни Васильівни. Як відомо, її стосунки з літературною громадою були непрості. Тож, як непрості були стосунки Данте з рідною Флоренцією.
І от підвечір виходить на вулицю він, Флоренція плаче йому на вздогінці, сльози вже зайві, минуло життя, йому вже в це місто нема вироття. Флоренція плаче, він звідси, він наш. колись прокляла і прогнала. Вона ж, і нарешті, хто скаже про нього старий, він як світ.
Він Данте, йому тільки тисяча літ. Якщо чесно, то 700, але для такої відстані нумерологічна точність вже не потрібна. Стус. Окрема тема теж для дослідження. Подорож Стуса теж починається, як у Данте, в Старосну П'ятницю.
Відмінність трагічна в тому, що для Стуса цього світло-окрестового воскресіння так і не настало. Дякую. У Стуса є і формальне згадування Данте, навіть ця паралель про заборону писати, про потрійний вже трикутник, навіть мотиви вигнання, все це є.
Але ще більше у Стуса прихованих цитат з Данте, які дають дуже багато поживи для дослідника. «Господи, Господи, не поминай поглядом сина страждального свого, здурається, що став на прилюту дорогу, того, кого запричислено в край муки, хіди пекло, валами вугу». Бот стиксу, а бач налямований в тугу, Тьмище густіє і вернув на ругу, Що-то значити тільки могло б.
Ну і нарешті ця, навіть у авторів того покоління, яке ще вчора було молодим, а сьогодні не дуже, ну от Данте виявляється, класичний постмодерністський вже текст Сашка Ірванцяна. написаний на вперед день міленіуму 2000 року. Юркові Септандруховичу, самому собі Вікторію, і саме в такій послідовності.
40-річчя дихає в обличчя, кому кричить. На той бік узаріччя, Веселий перевізник харитон. Ну, зрозуміло, що гра Хрон-Харитон, А ми завмерли на краю сторіччя.
Невже до нас звучить Ця форма клична, Цей кепський жарт, Цей фамільярний тон? Та навже ще до Вітня І до Берліна? Але вода вдаряє по коліна, І громіздкою робиться хода. І не перетують наше покоління Всі мантри заклинанні І моління всі Бу-Бабу і Ша-Ба-Да-Ба-Да. Це лише антракт, Ще буде друга дія, Це жарт.
Це ж наша лядівіна комедія, комедія, хіба ж не дивина. Останній чар повергнутого змія, що більше важить не сама подія, а почуття, що збуджує вона. Нель мецо дель камін дінострові, та здолавши півшляху життя зумну. Душа я ріє смутком оповити, рій, душа, я рій, та не ридай, прихованець тата Жистуса.
Твій розпач марний, перспектива світла, коли ж розпуку у тобі розквітла, продай себе або в оренду, здаються. Ще класичний постмодернізм аж при середній вік, часи середньовіччя, ми досягли їх трохи навіть швидше, ніж планували в золоті роки. Підсунулись в притул, куди вже ближче, та в дзеркалі не втопиться обличчя і не почнеться відлік навпаки.
По суті, дуже серйозний і трагічний вірш, хоч поети, які здебільшого з цим не асоціюються. Отже, я вас сподіваюся, що переконав, що Данте є не лише вилучений вирішенням. великим європейським поетом, в тому, очевидно, ви були переконані і без мене.
Я сподіваюся, я вас переконав в тому, що вплив Данте на українську літературу був значно глибший і значно серйозніший, н іж це могло б випливати просто з оцінки ваги нашого перекладацького проєкту. Насправді, як ми бачимо в творчості наших провідних поетів, Данте відіграв дуже велику роль. Іноді, я бачив, що ви, Данте, ви бачили, що ви бачили, що ви бачили, Іноді вони його перекладали, іноді вони його переказували і власними віршами, навіть не називаючи.
Ну і відтак, якщо говорити про українську літературу як частину європейської, в цьому сенсі, як українська культура є частиною європейською теж, то очевидно, що Данте значною мірою прислужився до цієї європейськості, якщо я якісь запитання спробую на них відповісти. Невже все зрозуміло? Чи невже все зовсім незрозуміло?
Ви знаєте, я досить раціональна людина, як вже було сказано, я доктор фізматнаук, я професор фізики. Ну, насправді, я не можу сказати, що до мене працює. ходили там дантівські видіння. Хоча часом цей переклин настільки себе тримав, що я, скажімо, не завершивши певної пісні, не міг братися за щось інше, за якісь свої формули.
Він не відпускав, бувало. Ну, фрагментами, звичайно. Я не можу сказати, що 24 роки я тільки те й робив, що перекладав Данте, я робив ще багато-багато інших речей, але часом бували такі моменти, коли я справді нічого, окрім Данте, робити не міг. Дякую. Ви знаєте, от ви, очевидно, теж як учителі зарубіжної літератури, знаєте такого хорошого англійського письменника Чарльза Персі Снова, безумовно.
Мільше він був популярний за часів нашої молодості. Значить, якщо ви згадаєте, він був добрим фізиком, насправді. Фахівцем з молекулярної фізики, крім того, він був урядовцем в тому військовому кабінеті. Черчилля, і при чому стояв дуже високо в списку людей, які підлягали знищенню в разі нацистської окупації Британії, бо вважався небезпечною.
От у нього є прекрасна стаття про... дві культури. Може, хтось її теж читав.
Про культуру Ейнштейна і культуру Шевспіра. От людина культури Ейнштейна, він стверджував, це не я стверджував, це Чарльз Персісноу, має певну перевагу, бо насправді... Людина, яка глибоко тямиться на культуру Ейнштейна, часом може щось потящого, майже професійного сказати і про культуру Шекспіра теж. Ну, власне, що демонстрував Чарльз Персі Сноу, а також досить багато великих фізиків. Насправді, от великі фізики, мені пощастило з кимось б ути знайомим, про когось читати.
От, як правило, всі великі фізики мали якісь досить глибокі гуманітарні зацікавлення. Це окрема тема для розмови. Ну, у людині з культури Шекспіра... Тут складніше, вона рідше може професійно говорити про культуру Ейнштейна.
Я просто розцінюю себе як людина з культури Ейнштейна, яка трошки може говорити і про культуру Шекспіра. Ну... Будь-який переклад це втрати, це певна гра на компенсації.
Якщо ви десь втрачаєте, ви маєте право чимось компенсувати. Це ази-теорії перекладу. Не мені оцінювати мій переклад, але Віталій… В українській пресі, в студії Славістичі була дуже добра рецензія відомого вам Сальваторе Дальгауда, але водночас Джованна Броджі...
Просто в виступі якось, може, надто високо оцінили мій переклад як найкращий з усіх чужими мовами. Напевно, це не так. Хоча, напевно, щось я втратив. Напевно, краще прочитати оригінал. Хоча, водночас, читаючи оригінал, ви розумієте, що ви ніколи теж всього не зрозумієте без маси, скажімо, без занурення в епоху, без маси літератури навколо того.
Є декілька шарів прочитання. Але якщо ви не розумієте всіх цих шарів відразу, то теж не біда. Велика поезія має ту властивість, про це теж писав Тіесель в тому есеї.
Ви можете перший раз читати про цього лева, пантеру чи вовчиху, навіть не забиваючи собі голову, що за тим стоїть. Ви мусите просто знати, що за тим щось стоїть. Це певні алегоричні символи і вони щось означають.
Але тим не менше це вам не заважатиме, навіть вперше читаючи, що це прочитати з дуже високим градусом історії. естетичний несолод.