Вітаю восьмі класи з історії України. Ми сьогодні продовжимо розглядати державу, яку утворив Барах Миницький, яку ми називаємо Гетьманською. На звільнене з Польско-шляхецького панування території в роки Національної визвольної війни формувалася ініційно українська козацька держава. Є офіційна назва, в цей час була війська Запорізька. У наслідок того, що терени, на яких вона була розташована, підпорядковувалися гетьманській владі, Неофіційно її називають хейтменщиною.
Сучасні дослідники називають її також українською козацькою державою або хейтменською державою. Зародком новоствореної держави стали традиції звичаї козацької демократії Запорізької січі та основні засади устрою війська Запорізького. В основу політичного устрою української гетьманської держави було закладено система органів влади довоєнного війська Запорізького.
За козацькою січовою традицією, вищим органом влади в Гетьманщині з розпорядченням законодавчими функціями була Генеральна військова рада. У ній брало участь все козацтво, а іноді працівники міщан та духовництва. Гетьману належала вища військова, адміністративна та судова влада. що поширювалось на всі стати. Він був главою держави і опирався на свою посаду загальною військовою радою без строков.
Гетьман очолював генеральний уряд, скликав загальну військову і старшинську ради, утілював життя прийняті ним рішення, за його підписом рукою власного виходили універсали, накази та розпорядження. Гетьман розглядав скарги на рішеннях полкових і сотених суддів, віддав фінансами і за рішенням Ради розпочинав війну або укладав мир. Командував армію, підтримував дипломатичні відносини з іншими державами.
Поступово зростав вплив Старшинської Ради, що складався з генеральної старшини і полковників. Вона вирішувала військові, адміністративні, господарчі, правові і зовнішні політичні питання. Її рішення було обов'язковим для Гельма. Вона постійно перебувала в резиденції гетьманів.
Рада при гетьмані була дорадчим органом, що складався з його доділених осіб. Вона обговорювала з гетьманом можливі шляхи розв'язання найважливіших питань державного життя і готувала проекти рішень для старшинської ради. Центральним органом виконавчої влади був Генеральний уряд.
Він вирішував усі поточні справи внутрішнього управління і закордонних відносин війська Запорізького. Генеральний уряд складався з генеральної старшини, яка спочатку обиралася, а потім стала призначатися геть. До його складу входив писар, очолював Генеральну військову канцелярію і займався закордонною політикою і вів усі справи генерального уряду.
Судді, один або два, здійснювали керівництво. Вищим судом при генеральному уряду облозний, забезпечив матеріальне постачання армії та артилерії, під скарбі завідував державним скарбом і фінансами. До запровадження цієї посади в 1694 році ці функції виконували Гекман.
Керівник розвідки займався розкриттям змов проти Гекмана боротьбою проти таємної польської гіднатори і збирав розвідувальний формат. При Гетьманові також існувала генеральна старшина з особливих доручень. Два осавули військові анд'ютанти Гетьмана, Хорунджий хранитель військової короги, Бунчужний хранитель гетьманського бунчукун і Наказний Гетьман тимчасовий командувач війська для проведення воєнних операцій.
За умовами Зборівського договору, українська гетьманська держава опоплювала територію Балища Київської, Чернігівського і Братславського воєводів. На цих землях площою близько 200 квадратних кілометрів на той час проживало понад 3 мільйони осіб. Держава була поділена на полки, що була одночасно адміністративно-тридивіальними одиницями і підрозділями козацького війська.
В 1649 році на лівобережжі було сім полків Полтавський, Ніжинський, Чернігівський, Миргородський, Прилуцький, Переярський і Кропивницький. А на правобережжі 9 полків Київський, Канівський, Білосерківський, Уманський, Чигиринський, Черкаський, Кальницький, Корсунський і Броцлавський. Кількість полків була неставою, а змінювалась відповідно до військово-політичної ситуації в Гельміні.
В 1649 році налічували 16, в 1650 20, а в 1654 18. У кожному полку, залежно від території і кількості населення, було 10-20 сотен. У сотні могло бути від кількох десятків до 200-300 козаків. Територія Запорізької Січі з її володінням становила окремо.
адміністративну одиницю. Функції столиці виконував Чигирин, що був резиденцією Гетьман. Новий адміністративно-територіальний поділ, запроваджений в українській гетьманській державі, відрізнявся від старого поділу на воєводство і політик тим, що полки і сотні були відносно невеликими військово-адміністративними одиницями. У нас до цього влада ставала ближче до потреб людей, здійснення керівництва на містах ставало простіше.
У полках існували власні уряди, що складалися з полковників і полковних старших. Полковник був головним представником центральної влади на території полку. Полковника обирали на полкові радня, але часто його призначав уряд.
Полк складався з сотен, у кожній з яких був сотенний уряд із сотника, писаря, отамана, осагула та порунчого. У містах і містечках козацької громади обирали городових отаманів, а міщанами керував бій, який затверджував гетьман. У селах влада над селянами зійснила староста, а над козаками селянський гетьман.
Після закінчення Корсунської битви Хмельницький розпочав створення українського козацького ліку. Його ядром стали Реєстрові та Запорозькі козаки, до яких приєдналися по��стали, кук, показачі, пселянство та міщанство. Для подальшого формування й організації українських Збройних Сил Хмельницький запровадив територіальну полково-сотнанну систему. Певна територія виставляла тільки сотни вояків, які об'єднавались в полк. Додяки цьому гетьман залучив до збройної боротьби з ворогом населення усієї гетьмі.
Незважаючи на повідомлення деяких джерел про величезний кількісний склад армії Хмельницького в роки війни, насправді регулярне боєвратне військо, на думку дослідників, було в межах 40-60 тисяч осіб. На той час це була могутня армія. Основу армії становила оснащена вогнепальною зброєю піхоти. Відсутність власної кіноти, у якій мала перевагу польська армія, особливо на початку війни.
комплексування за рахунок союзництва і татарського тіну. Війська Хмельницького мали значну артилерію. Було створено полкову артилерію та окрему артилерію головного командування. Для цього було використано гармати, захоплені повстанцями у визволених містах та замахах, а також налагоджено виготовлені гармати нижні.
Командні посади в українському війську посідали працівники реєстрових козацької старшини, української шляхти та заслужені козаки. Фінансова система Гетьманщини до 1694 року, як вже і зазначалось, контролювалась в особистих майорцях. На звільнених від польсько-шляхетського панування території було ліквідувано всі старі державні податки та введено нові. Основними джерелами поповнення державної скарбниці стали податки, прикордонні торгові мита, доходи від промисли та із земельного фонду.
Так встановлювалися податки з млинів, за виробницю і продаж горілки, збори з торгів та ямарок. Селяни, які жили на колишніх державних і приватних землях, відтепер сплачували чинщі на хмельницьку. Лише останнім забезпечували надходження до державної схорниці Гетьманщини 100 тисяч злотих щорічно.
В українській Гетьманській державі існувала власна система судочинств. Під час війни було знищено всі станові грудські, земські, підкоморські суди і створено генеральний військовий, полковий і сотений суди. Козацькими судами підлягали не лише козаки, а й шляхничі, міщани та селяни, особливо за важкі злочини. Генеральний військовий суд був вищою судовою інстанцією при уряді Геніч.
До нього входили два генеральних судні. та судовий писар, що в'їв справи. Генеральний військовий суд розглядав скарги на рішення суддів нижчих інстанцій, а також виняткові справи, із яких проходчі зверталися безпосередньо до Генпі. Окрім того, у містах з Махдебургським правом, як і раніше, існували суди-магістрати. Справи духовенства розглядалися в церковних судах.
Сладовою національно-визвольної війни була боротьба селян за право бути вільними, господарями на власній землі. Після укладення зборівського договору селяни, які жили на колишніх державних землях, королівщина, на території Гельмінщини здобули особисту свободу і право голодіти землею. Їхні маєтки стали називатися вільними військовими селами. підпорядковані військовому стану. За володіння землею вони сплачували державі фіксований податок.
Набагато складнішою була ситуація із селянами, які жили на приватних землях. За Зборівським договором шляхта отримала право повернутися до своїх маєтків, а селяни були зобов'язані виконувати всі ті повинності, що і до початку війни. Селяни сприйняли спробу шляхти відновити своє планування з обуренням.
не заявили про невизнання Зборівської угоди. Хвальницький за скаргами окремих шляхтичів видав їм універсал, де вимагав від селяк, щоб вони своєму панові всіляку попору і підлесу, як раніше, так і зараз, віддавали. І всьому пана свого слухались, ніяких бунтів своїх не чинили.
От так, незважаючи на гетьманські універсали, які були спрямовані проти постали, каральні загони не могли переборти поселяння. Гетьман також розумів, що боротьба проти польського панування не завершена і без участі місцелянства марно розраховувати на перемогу. Тому уряд Гетьманщини у своїй внутрішньо-політичній діяльності всіляко підтримував інтереси також і козацьких.
Особи, які були вписані до реєстру разом зі своїми родичами, звільнялися від підправства і отримували право вільно жити в містах та селах, поладити землею та мати власне козацьке. об'єднання і судочистка. Провідне місце серед козаків посідала старша, яка засереджувала в своїх руках владу і ваганців. Відомий український історик Бойко у своїй праці «Історія України» стверджує, що українська козацька держава сформувалась на двох засадах демократії та авторитаризму. Про демократичні засади свідчить такі норми.
Це функціонування Генеральної Ради, у якій право голосу мало вся військо, виборність усіх посадових осіб від сотника до гетьмана і відсутність міжстанових розчленувань, що дала змогу селянам і міщанам показати. А елементами авторитаризму є поступове обмеження впливу чорних рад і витіснення їх старшинської ради, зосередження всієї повноти влади в руках гетьмана, домінування командних методів управління державного житті і встановлення спадкового гетьмана. Ось така ситуація, але ця держава тільки зароджується і продовжить розвиватися ще декілька десятиліттів. Найбільшим заданням за цим уроком у вас є параграф 24 підручника, працюємо над ним і до зустрічі вже на наступних уроках.