В роки Другої світової війни Україна зазнала більше руйнувань, ніж будь-яка інша європейська країна. Відступаючи з України, як німецькі війська, так і радянська армія у 41-му році вдавалися до тактики спаленої землі, тобто знищували за собою все, що міг би використати противник. Метод випаленої землі Україна переживала на собі кілька разів. Тактику випаленої землі в Україні, і це факт.
розпочала сама радянська сторона. Потім ми можемо говорити про використання цієї тактики вже в 43-му році, під час радянського наступу і відповідно відступу німців в 43-му, в 44-му році. Там вже відбувалися, так би мовити, ті самі дії, але іншою стороною.
Хоча не можемо відкидати також і використання подібних методів в період окупування. Йдеться про дії радянських партизанів, підпільників, про дії спецзагонів НКВС, які здійснювали радіокеровані підриви, здійснювали терористичні акти диверсії на комунікаціях, на промислових підприємствах і навіть в житловій зоні. Тут можна називати ці приклади, хоча б руйнування хрещатика, руйнування відомих світового значення пам'яток.
історичних, наприклад, соборів Києво-Печерської лаври. Після вигнання німців і закінчення військових дій Україна постала перед колосальним завданням відбудови господарства. Як зазначає професор Гарвардського університету Сергій Плохій, республіка стала однією з головних жертв Другої світової війни.
На доказ своєї думки він наводить такі цифри. Виявляється, Україна втратила до 7 мільйонів своїх громадян, що становило більш ніж 15% її населення. Із 36 мільйонів, які залишилися, близько 10 мільйонів не мали даху над головою. А близько 700 міст та містечок і ще 28 тисяч сіл лежали в руїнах. Україна втратила 40% свого багатства і понад 80% промислового та сільськогосподарського обладнання.
Україна постала перед людьми, які прийшли її визволяти, зрештою визволили, постала розореною країною. Це країна наповнена горем. Країна наповнена смертю, країна, де практично не залишилося придатного для проживання житла.
Якщо ми візьмемо столицю, Київ, то це практично 70% зруйновано. було житлова ця інфраструктура, де не залишилося більш-менш такої придатної для відновлення господарства, швидкого відновлення виробничих потужностей. Була проблема, яка звучала таким чином. Потрібно було відновлювати господарство, відновлювати інфраструктуру, повертатися до мирного життя. І ці завдання якраз і стали на порядок денний влади, яка повертала собі контроль над Україною.
Відомо, що Сполучені Штати пропонували керівництву СРСР включити Україну в план Маршала. програму відбудови Європи після Другої світової війни. Однак Сталін відмовився і переніс весь тягар відбудови на чоловіків, жінок і молодь. Сталін відмовився брати участь у плані маршалу, оскільки там мали бути певні... Зобов'язання з боку Радянського Союзу і доступ на територію Радянського Союзу, щоб контролювали ці кошти.
І, по-перше, їх не можна було використовувати на озброєння подальше армії. На думку західних експертів, було легше побудувати нові заводи, ніж віднов лювати старі. Як вважають історики, в останні роки життя Сталін не був готовий брати участь в нових економічних та соціальних експериментах.
Цей позитивний момент. фактично він зіграв таку негативну роль для подальшого розвитку, оскільки він фактично легітимізував ту систему влади, яка існувала в Радянському Союзі. Він виправдав систему репресивну, тоталітарну, і після війни не почалось пошук інших способів господарювання, інших способів взаємодіїв суспільства.
В післявоєнні часи на шпальтах газети в кадрах кінохроніки розповідалося про героїзм радянських людей, відбудову Запоріжсталі і інших гігантів індустрії, про запуск першої турбіни відновленого Дніпрогесу, але за цими переможцями... Можними реляціями приховувалось те, якою ціною здобувалися ці успіхи. А досягалося все це шляхом жорстоких командно-адміністративних методів управління і використанням примусової праці.
Ця територія України теж, рясно, була позначена оцими виправно-трудовими таборами. Наприклад, система перевірки людей, які були в полоні або в оточенні, або репатріантів, так звані перевіручно-фільтраційні табори НК БД або спецтабори. Тобто ці табори, частина їх знаходилась на території України, в промислових районах. І людей, яких перевіряли, вони не просто сиділи в бараці, вони працювали на відновленні військових об'єктів і дуже часто в цих таборах. Людей перевіряли понад норму більше трьох місяців, оскільки були зацікавлені в тому, щоб ці люди працювали тут, на цих об'єктах, де знаходиться табір.
Тобто система, табірна система, вона була поширена і на території України також. Влада також активно застосовувала методи так званих трудових мобілізацій. Коли робітників приписували до конкретних підприємств, зобов'язували працювати без права звільнятися з роботи. Тих, хто самовільно залишав виробництво, відправляли до концтаборів.
Люди формально не арештовані, вони теж були прив'язані до місця роботи, до колгоспу, до заводу, бо ти не міг добровільно залишити місце праці, де тобі назначили, до училища, до робочого бюджету. Люди, які повертали з Німеччини, чоловіки, особливо не лише жінки, вони були мобілізовані. Хто в арміях, хто в робочих батальйонах.
Працював на сах чи на заводі, умови утримання були. далекі від приблизного уявлення тих казарм, працювали дуже важко, зарплату, знову ж таки, не платили, зв'язатися, ні забрати сім'ю, і звільнитися вони не могли. Це приклад мобілізаційної економіки і примусової праці, яка була не лише, коли тебе арештували.
Ціла низка видів роботи і засобів, які мобілізовувалися, давали би формально вільних людей. Так само Київ від будови Хрещатика, він також здійснювався. Це частково методами примусової мобілізації.
Архівні документи, знайдені в наш час, засвідчують, що так звані робочі батальйони формувалися не тільки з українців, а й з цивільних іноземців німецького походж��ння, яких відправляли в Україну на примусові роботи. Навесні 1945 року Держплан УРСР, плануючи трудові ресурси для відбудови господарства, направляв до НКВС запит на кілька мільйонів, кілька мільйонів підкреслюю, мобілізованих робітників, які планувалося залучити до відновлення промисловості. І ці кілька мільйонів повинні були...
бути взяті із населення окупованих уже радянською армією країн Центральної і Центрально-Східної Європи. Це німецьке етнічне населення, більш відоме як... мобілізовані, інтерновані громадяни німецького походження.
Потім вони в лютому-квітні 1945 року вивозились на територію Радянського Союзу, переважна їх більшість на територію України. З них формувалися робочі батальйони, і вони використовувалися на відбудові різних галузей промисловості та інфраструктури. Безумовно, основниця гарпи відновлення України лягав на плечі простих українців.
Але радянська влада активно використовувала і працюю німецьких військовополонених. В роки Другої світової війни, з 43 по 45 і далі. Далі в повоєнний період на території української РСР було утворено 44 стаціонарні трудові табори для іноземних військовополонених.
Ці табори мали в своєму складі аж 270 табірних відділень у різні часи. Тобто ми спостерігаємо формування колосальної системи примусової праці бранців. За різними оцінками і в різний час через ці табори пройшло близько півмільйона іноземних бранців.
Щоб ви розуміли, це десь четверта частина всіх військовополонених іноземців, які перебували в радянському полу. в роки Другої світової війни і по воєнний період. Більшість таборів військовополонених розм іщувалась у промислово розвинених регіонах України Донецькій, Харківській, Дніпропетровській і Запорізькій областях.
Поодинокі табори були у Львівській, Тернопільській і Вінницькій областях. До 60% трудового контингенту таборів військовополонених… В період 43-45 року використовувалися у вугільній і металургійній промисловості. Далі, після Другої світової війни, ця локалізація галузева, ресурсна, вона трішки розширюється.
Тепер бранці використовують не лише вугільній і металургійній промисловості, а навіть в будові і будівництві промислових підприємств легкої. харчової промисловості, міського господарства, інфраструктури різноманітної, і морських портів, і залізниць, і шосейних дорівнювань. До речі, шосе Москва-Сімферополь будувалося саме військовополоненими. Про велику кількість військовополонених, які брали участь у післявоєнній відбудові, можуть свідчити кладовища і поховання, які розкидані по всій Україні. Якщо говорити про те, скільки військовополонених знайшло свій...
Останній спочинок в українській землі, то слід зазначити, що мені вдалося в результаті архівних пошуків встано вити приблизну кількість, повторюю, приблизну, бо точних документів, звичайно, на сьогодні ще поки. Ми не володіємо. Вона переходить за 120 тисяч похованих військовополонених. Це упорядковані кладовища з масовими похованнями, поодинокими або груповими.
Доля цих поховань різна, в основному після війни, після того, як військовополонені були репатріовані, а табори припинили своє існування. Вони поступово були знищені, зрівняні з землею, і сьогодні залишилося лише поодинокий з них, які останнім часом беруться під охорону, доглядаються волонтерськими організаціями, громадськими. Готуючись до нового протистояння із Заходом, радянська влада здійснювала післявоєнну відбудову однобоко.
Випереджаючими темпами відновлювались галузі важкої промисловості. Проте зростання промисловості не призвело до підвищення життєвого рівня. В дефіциті були одяг, взуття, предмети гігієни, їжа. Особливо складним було становище сільського господарства, яке було зруйноване не тільки війною, а й колективною системою господарювання. Катастрофу на селі довершила жорстка засуха, але влада замість допомоги продовжувала викачувати із села останні запаси.
У 46-47 роках розпочався масовий голод в Україні, який переважно охопив південну територію, де проживали мільйони людей. Зрозуміло, що ці всі умови... Плюс політика, важливо радянського керівництва, і спричинила цей голод.
В Україну починають направляти великий масив партійних працівників. Якщо раніше, будемо казати, як в бухгалтерському секторі оповноважених було 5 тисяч осіб, то їх стало 11,5 тисяч, тобто збільшили працівників. І тоді, щоб викачати весь хліб, забрати українців. почали на них дуже сильно давити, тиснути.
І таким чином люди почали позбавлятися не тільки свого того зерна, яке їм мали виплачувати на трудодень, але й почали насіннєве зерно, що надалі повинно було засіватися на українських поляк і в 1947 році. Тому виникає ціла криза, і населення починає голодувати. Друга сьогодні. Радянська світова мала для України не тільки нищівні наслідки. Після війни значно розширилися її кордони, докорінно змінився склад населення і вперше за багато століть більшість етнічних українців опинилися в межах однієї держави.
Однак сталінський режим намагався привести з ахідних українців у відповідність з радянською системою. Партійні радянські та каральні органи продовжили розпочати у 1939-1941 роках так звані соціалістичні перетворення, які супроводжувалися в великомасштабі. У цих умовах мешканці Західних областей змушені були продовжувати національну визвольну боротьбу проти радянської влади.
Ризикуючи життям, переважно молоді люди йшли в загони української повстанської армії під девізом «здобудемо волю Україні або загинемо за неї». На дії повстанців режим відповів у 1947 році масовими промисловими депортаціями сотень тисяч людей, яких підозрювали в підтримці підпілля. У нас дуже часто думають, що найбільші репресії сталінські це 1937 рік. Насправді це повоєнні репресії. Найбільше народонаселення в Гулазі було в 1949 році, а не в 1937. Туди цілі народи з'їжджалися, туди селали всіх, хто… хоч якоюсь мірою був непокірний систем.
Переживши тягери жахіття страшної війни, заплативши за перемогу над ворогом руйнуваннями і великими людськими жертвами, населення України сподівалося на докорінні зміни в суспільстві, на припинення репресій і поліпшення матеріальних у мов життя. Однак їх надії не справдилися. Головною метою сталінського режиму було якнайшвидше відновлення економічного потенціалу для зміцнення своїх позицій у протистоянні з Західним світом. А в мирне життя насели знову повернулися бідність і голод, доноси і арешти, репресії і страх, приниження і зневага до людської гідності.