Привіт! Я Остап Українець, і сьогодні ми з вами поговоримо про прекрасне. Саме питаннями прекрасного займається така категорія філософії як естетика.
І якщо глянути у філософський словник, то він визначає прекрасне як доцільні у собі форми буття, явищ світу. І про те, що означає цей набір слів, ми з вами обов'язково поговоримо, але значно пізніше. Приблизно коли дістанемось до мистецтва романтизму, адже саме романтики вигадали естетику як філософську категорію.
Однак прекрасне цікавило людей задовго до того, як вони здогадалися виділити цьому поняттю свою філософську категорію. І питання абсолютно природні. Що таке взагалі краса? Чи є художній твір чи будь-який мистецький твір фізичним вираженням цієї краси?
Якщо є, то як нам цю красу у мистецькому творі описати і, що найважливіше, розділити на категорії? Тому що, знаєте, ми люди взагалі надзвичайно любимо категоризувати все, що трапляє нам до рук. І одним із перших філософів, котрий спробував відповісти на ці запитання, був Аристотель. Аристотель взагалі цікавий дядько і за мірками античного світу енциклопедист.
Проте він все-таки античний філософ. А це означає, що більшість його знання про світ базуються на спекуляціях та просто уявленнях про те, як речі мали б виглядати чи відбуватися. Так Аристотель не визнавав експериментальний метод.
Оскільки вважав, що у природному середовищі речі набагато краще проявляють свою істинну природу. При цьому він дуже любив спостереження. І саме спостерігаючи за світом, заклав основи емпіричного методу.
Хоч і відкидав сучасний науковий метод як такий. Словом, попри всі свої гріхи, Аристотель буквально заклав підвалини сучасної науки. Аристотель... У своїй філософії і в принципі в своєму підході до науки опирався здебільшого на спостереження за світом та пошук закономірностей у тому, як поводиться жива і нежива природа. І ці його зацікавлення надзвичайно сильно вплинули на його сприйняття естетики і мистецтва.
Тут треба пам'ятати, що Арістотель був Еліном. А це означає, що ремесло і мистецтво для нього позначалися одним і тим самим словом техне. яке означало вправність автора у виконанні своєї роботи. Тобто для Арістотеля вправність поета, котрий пише хороші вірші, гончара, котрий робить хороші амфори, і бігуна, котрий перемагає на Олімпіаді це все поняття, які належать до однієї категорії. Отож, що таке мистецтво?
Для Аристотеля мистецтво це мімезис, тобто наслідування. Коли поет пише вірші, він насправді намагається відобразити дійсність або відтворити природу. І, відповідно, секрет мистецтва у пошуку як найточніших та як найвиразніших слів і як найдоречнішої ритміки, котра дозволить словами передати те, що за інших обставин ми бачимо очима. Аристотель не вигадав теорію наслідування на рівному місці.
Власне, сам термін «мімезис» належить його вчителю Платону. І якщо ви зайдете на сторінку, присвячену Платону у Вікіпедії, то побачите, що він вплинув практично на всю за... західну філософію.
І це не перебільшення. На початку ХХ століття Альфред Уайтгет навіть називав всю західну філософію лише примітками до Платона. Платон також створив мабуть найвпливовішу філософську доктрину в принципі, яка так і називається платонізм.
До Платона філософи вважали, що причини всіх подій і явищ слід шукати безпосередньо у нашій реальності. що світ складається із певних стихій, які взаємодіючи між собою породжують і явища природи, і дерева, і тварин, і в підсумку людей. Проте Платон із цим не погоджувався. На його думку, джерело реальних проявів потрібно шукати десь у позапросторовій чи надфізичній, або грецькою метафізичній реальності.
Філософи, які передували Платону, були натурфілософами або ж фізиками. Проте іронічно, що саме метафізика Платона в підсумку заклала методологію, необхідну для сучасної науки. Так от про наслідування.
Платон був дуже невисокої думки про митців, зокрема про поетів та музикантів. і навіть не знайшов для них місця у своїй державі. Це тому, що творчість для Платона процес не просто вторинний, а навіть третинний. Речі, які нас оточують, тобто феномени, для Платона є лише блідими тінями ейдосів, тобто справжніх ідей, котрі існують десь там у метафізичному вимірі.
Натомість мистецтво це копія копії або відображення відображення. Митці не можуть працювати з ідеями безпосередньо, а в гонитві за ідеями копіюють феномени, котрі для Платона не є нічим особливо цікавим. Проте Платона цікавило поняття прекрасного.
Так, в тій таки державі він стверджував, що підліткам до певного віку не можна бачити нічого потворного, оскільки це може якось вплинути на їхній розвиток. Проте він не давав відповідь на значно важливіше запитання. А що таке прекрасне? Аристотель, на відміну від Платона, недосяжними ідеалами не переймався.
Так, він стверджував, що мистецтво наслідує природу. Але він вважав, що так і має бути, оскільки це, вибачте за тавтологію, природа людини. Саме Аристотель першим сказав, що трагедії походять із детерамбічної поезії. Детальніше про це можна подивитися тут. Саме Аристотель стверджував, що комедія походить із фалічної поезії, а трагічні партії написані ямбом, тому що саме ямб найближчий до природного мовлення людини.
до природного мовлення тієї мови, якою говорили у часи Аристотеля. Ключовий елемент трагедії це не просто наслідування. Це передача глядачам дії через конкретні слова.
По суті, основним завданням... трагедії Аристотель бачив розказуй, а не показуй, повну протилежність золотого правила сучасного сторітелінгу. Саме дія, на думку Аристотеля, лежить в основі літератури та й мистецтва загалом. Через вибір та вчинки персонажів ми починаємо їм співчувати. А страждання персонажа, якому ми вже співчуваємо, змушує нас переживати катарсис.
Що таке катарсис? Чорт його знає. Аристотель не дає цьому поняттю жодного конкретного визначення.
Це при всій його любові до категоризації. Тому сьогодні наше розуміння терміну катарсис це радше асоціації з тим, про що пише Аристотель, ніж певне конкретне визначення поняття. Саме трагедія, на думку Аристотеля, є домінантною формою мистецтва.
Поезія програє трагедії, оскільки поезія наслідує світ, а трагедія наслідує людей. І, звісно, що людям цікавіше спостерігати за іншими людьми, ніж за просто абстрактним світом. А епос програє трагедії, оскільки, хоч йому теж притаманний трагізм, притаманна художня напруга і, зрештою, притаманна мелодичність, йому бракує унаочнення. Трагедія показує людям те, чому вони можуть співпереживати. Я думаю, якби в часи Аристотеля вигадали кіно, він був би в захваті.
Запроваджений Аристотелем поділ літератури на три основні роди, на лірику, тобто поезію, епос і драму, увійшов у західне мислення настільки потужно, що ми користуємося цим поділом і донині. Та що там, свого часу в історії людства був період, коли вважалося, що ми вже не зможемо перевершити античних майстрів, ніколи не зможемо створити нічого кращого, тому замість наслідувати природу, нам потрібно наслідувати античні шедеври. Оскільки саме античне мистецтво це найближче, наскільки людство змогло підібратися до поняття прекрасного.
Як бачите, капіталізувати ностальгію почали задовго до виходу роману першому гравцеві приготуватися. Цю, вигадану Аристотелем, естетичну систему намагались доповнити. Так, скажімо, псевдолонгін у своєму трактаті про високе дуже багато пише про оцю категорію високого, котра, власне, і гарантує наш емоційний відгук на літературний чи будь-який мистецький твір.
Проте, хоч псевдолонгін дуже багато пише про високе, він... так і не зміг дати задовільного визначення самому поняттю «високого». Що це таке?
Чорт його знає, приблизно як і з катарсисом. При цьому сам трактат Псевдолонгіна це блискучий зразок античної літературної критики із доволі детальними розборами таких авторів, як Ксенофон, Дгомер та інші. Тому дуже рекомендую вам почитати. Інший автор Горацій у своєму творі, тому що це не зовсім трактат, це поема про поетичне мистецтво загалом.
погоджується з Аристотелем у всіх пунктах. Єдиний важливий нюанс, який він додає, художній твір має бути внутрішньо цілісним і несуперечливим, для того, щоб ми могли сприймати його серйозно. І з цим, думаю, вже погодяться всі. І це, по суті, все. Це весь фундамент літературознавства, і це доволі скромний фундамент.
Митці і мислителі античної доби, аналізуючи мистецтво, прийшли до, по суті, єдиного консенсусу. Літературне мистецтво це такий різновид мистецтва, котрий за допомогою слів і звуків намагається викликати у публіки емоційну реакцію. Кінець. А от завдання митця, на думку античних і значно пізніших філософів, набагато цікавіше. Завдання митця у своїх творах шукати оту невизначену, невловиму і невпізнавану категорію прекрасного, піднесеного чи високого, про котру Псевдо Лонгін казав, що саме ця категорія, для нього це було високе, у літературному тексті промовляє безпосередньо до нашої душі.
Проте ще в часи Горація на обії вже виднілася криза елліністичних цінностей і кінець античного світу як такого. А в християнських авторів і філософів були свої доволі оригінальні погляди на мистецтво. Проте... Я дуже сильно здивуюся, якщо ви зараз вгадаєте, про що ми будемо говорити наступного разу. Так, я вас вітаю, ми закінчили першу тему, ми закінчили античність і будемо поступово переходити до середньовіччя.
Якщо ви знаєте, про яку книгу ми будемо говорити у наступному випуску, напишіть це в коментарях. Повірте, вам сподобається і вам буде цікаво. На цьому я дякую вам всім за увагу, дякую за те, що ви знову до нас прийшли і подивились наш черговий урок літератури.
Якщо вам здається, що ми пропустили якусь важливу тему, якийсь важливий текст, про який було б надзвичайно цікаво і корисно дізнатися всім навколо, обов'язково напишіть нам у коментарях. Так ми спокійно могли забути про щось надзвичайно важливе у нашому запалі розповісти про якомога більше речей. Також я дякую просто всім, хто нас дивиться, хто коментує по темі і не завжди по темі, хто підписаний на наш канал і вже натиснув на дзвоник, щоб не пропускати нові випуски.
А також, звісно, я дякую всім патронам, котрі підтримують нас на Патреоні, покликання на який можна знайти в описі до відео, та всім, хто підтримує нас просто за реквізитами. Ви чудові, ви допомагаєте нам робити те, що ми робимо. А я на цьому прощаюся з вами до наступної квантової філології, а це буде вже зовсім скоро. ТІСЬ ПІРА, ТІСЬ ЗІНЕСІСЬ, ПАРИС АКТОС ЙНЕ ЕВТРОС, БЕ АВТУ МІСІ ТІСЬ, ХАНЕ ПОН, КЕРАТРОПОМОС.