Усім привіт! А чи перебували ви колись за межами України? Коли подорожуємо, ми відкриваємо нові країни, насолоджуємося враженнями, пізнаємо розмаїття культур та звичаїв.
Якщо так, то, можливо, вам знайомий той стан, який можна назвати «під чужим небом». Здається, навколо така ж природа, люди, є транспорт, достатньо їжі, але все-таки не вистачає чогось знайомого. ледве вловимого нашого українського духу, усвідомлення перебування на рідній землі. Звичайно, коли ми говоримо про подорожі та туризм, це беззаперечно корисно та цікаво. Однак в історії нашої держави, зокрема у ХХ столітті, траплялися періоди, коли інтелігенція була змушена емігрувати, тобто виїжджати за межі України.
І повірте, це часто траплялося. не за власним бажанням, а через суспільно-політичні причини. Рятуючи життя, ми ці, навіть перебуваючи за кордоном, творили, незважаючи на обмеження та заборони. Сьогодні на уроці ми дослідимо історичні умови і функціонування української літератури за кордоном, охарактеризуємо діяльність праської школи української поезії.
Спершу повернімося до термину «еміграція». Еміграція Від латинської «виселення-переселення» це вимушене або добровільне переселення корінних мешканців з батьківщини до іншої країни на постійне проживання чи на деякий час з політичних, соціальних, економічних, релігійних та інших причин. Чому емігрували українці? Перша хвиля еміграції на початку ХХ століття була трудовою. Цей період знайшов відображення в новелі «Камінний хрест» Василя Стефаника.
Письменник описує прощання селян із рідним краєм перед виїздом до Канади на межі 19-20 століття. Хвиля еміграції обумовлена поразкою національно-визвольних змагань. Письменники прагнули зберегти за кордоном свободу творчості, критично аналізувати події, які відбувалися на території України.
Чи було це можливо в радянській Україні? Пригадаємо, що там література стає знаряддям пропаганди комуністичного режиму. Це обумовило репресії проти представників покоління розстріляного відродження.
Валеріана Підмогильного, Миколи Куліша, Миколи Зерова та інших. Тож очевидно, що за таких умов літературний процес за кордоном життєво важлива складова розвитку української літератури. Знаковою є поява в 1920-ті роки перших українських літературних угруповань. Пригадаємо, праська школа у Чехословаччині, танк та ми у Польщі.
Наступна хвиля емігрантів з України виникла через початок Другої світової війни. У післявоєнній Німеччині функціонував МУР Мистецький український рух, до складу якого входили голова організації Улас Самчук, а також Іван Багряний, Віктор Петров, Ігор Костецький та інші. Поступово літературні організації створено і за океаном, у США. Ви окремимо об'єднання слово за участю Григорія Костюка, Юрія Шереха Шевельова, Василя Барки, Докії Гуменної.
Пригадаймо Нью-Йоркську групу, твори представників якої вирізнялися модерною естетикою та відмовою від політичної тематики. Йдеться насамперед про творчість Юрія Тарнавського, Еме Андієвської, Богдана Рубчака, Богдана Бойчука та інших. Поговорімо Про одну з найбільш помітних літературних організацій українських письменників ХХ століття праську поетичну школу. Термін «праська школа» вів літературознавець Володимир Державин за аналогією до «паризької школи», яку так назвав у 1925 році художній критик Андре Варно. Поняття «школа» він застосував як умовну назву для когортеметців, які жили і творили в Парижі з 1900 до 1926 року.
Серед них художники Пабло Пікассо, Марк Шагал, Василь Перебийніс та інші. У випадку праської школи мова йде про неформальне об'єднання письменників не тільки за творчим стилем, ідеями та сенсами, а й також за географічним розташуванням. І справді, міжвоєнна Прага в середині 1920-х років стала справжнім інтелектуальним, культурним та просвітницьким центром для українських емігрантів.
Тут буквально вирує громадське життя діаспори, тобто людей, які за межами своєї держави підтримували власну культуру. До групи входили і називали себе пражанами такі меці як Євген Маланюк, Олена Теліга, Олег Ольжич. Юрій Клен, Юрій Липа, Олексе Стефанович, Оксана Лятуринська, Наталя Лівицька-Холодна та інші.
Цитую авторський колектив підручника «Українська література. 11 клас». У творах пражан домінували історичні мотиви, тонке ліричне сприйняття рідної природи, любов до своєї нації, її минулого, настанова на боротьбу та оптимізм.
Пражани намагалися поетичним словом витворити ідеал українця мужнього і загартованого в боях, який пишається славним минулим народу і, наслідуючи подвиги своїх предків, готовий і здатний на героїчний чин. Кінець цитати. Підкреслю, що назва «Празька школа» є достатньо умовною, адже не всі представники групи мешкали саме в Празі. Юрій Клин, наприклад, жив у Німеччині.
Але це не заважало йому долучатися до діяльності організації. Що вирізняє митців праської школи? Створення концепції національно-свідомого українця, ідея утвердження державності України, ностальгія за Україною, історичне осмислення минулого України, історіософічна тема, а також елітарність та потяг до високого мистецтва. Майже для всіх пражан був характерний напрям неоромантизму. Однак кожен із цих поетів та поетес мав неповторний авторський стиль.
Значний вплив на творчість прайської школи мали філософські погляди Дмитра Донсова, українського видавця та мислителя. Разом вони проголошували прагнення створити новий тип українця з виразними принципами формування націй. За свої переконання, пражани готові були відповідати перед суспільством. Зокрема, Олена Теліга та Олег Ольжич були вбиті під час Другої світової війни, не погоджуючись на компроміси з фашистами та протестуючи проти злочинів на війні.
Так, Олена Теліга у 1941 році повертається з еміграції в Україну, зокрема в Київ, де очолила створену з ініціативи Олега Ольжича Спілку українських письменників. Згодом гітлерівці розпочали репресії проти націоналістів, зокрема і учасників спілки. Олена Теліга мала змогу врятуватися від арешту, але обрала інший шлях.
Цитую поетесу. Кінець цитати. Символічний пам'ятник поетесі встановлений у Києві, у Бабиному Яру, на місці ймовірного розстрілу поетеса. Пражани, перебуваючи за межами держави, спостерігали за невдалим тогочасним завершенням національно-визвольних змагань та демонстрували ідею невпинної боротьби за самостійну українську державу.
Цитую рядки поезії з учасниками Олени Теліги. Не треба слів. «Хай буде тільки діло!
Його роби, спокійний і суворий! Не плутай душу у горіння тіла! Сховай свій біль! Зломи раптовий порив! » Такі слова надихали митців та були головним мотивом їхньої творчості.
Відзначимо, що у своїй діяльності пражани спираються на літературу добирозстріляного відродження. Отож, незнищенна енергія знаходить... Нове виявлення. Цитую поезію «Захочеш і будеш» Олега Ольжича.
Захочеш і будеш. В людині, затям, лежить невідгадана сила. Зрослась небезпека з відважним життям, як стілом смертельника крила.
Вперед, Україно! В тебе тяжкі стопи. Пожари хат димляться спід них. Ні Росії, ні Європі не зрозуміти синів твоїх. Сьогодні в незалежній Україні відзначаємо постійні контакти.
між письменниками-емігрантами та письменниками, які перебувають в Україні. Митців об'єднує звернення до українських реалій та прагнення розвитку вітчизняної культури. Уроки української історії дозволяють нам підсумувати.
Де б ми не перебували, важливо усвідомлювати себе частиною української нації. Кожен може проявляти ініціативу у вирішенні важливих питань. Кожен повинен бути готовий брати на себе відповідальність за власні дії, а також за рішучі кроки, спрямовані на поліпшення майбутнього України.
Приклад письменників-емігрантів та праської школи українських поетів дає натхнення і нам, молодим представникам держави, і переконує у тому, що не варто зупинятися на шляху розбудови країни. Сьогодні на уроці ми Дослідили історичні умови і функціонування української літератури за кордоном. Охарактеризували діяльність працької школи української поезії. Уже наступного уроку ми поговоримо про одного з найяскравіших митців еміграційної літератури Євгена Маланюка.
У чому полягає феномен поета? Про це вже на новому уроці. До зустрічі!