7 клас. Історія України. Привіт усім! Мене звати Гліб, і це курс історії України 7 класу. Поговорімо сьогодні про долю Галицько-Волинського князівства за наступників Данила Романовича. Це були часи злетів і падінь, інтриг і хоробрих рішень. Після смерті Данила Романовича князівство перебуває під владою одразу декількох правителів. Західну Волинь тримав у своїх руках брат Данила Романовича — Василько. Решту володінь розділили між собою сини Данила — Лев, Шварно та Мстислав. Найактивнішим серед цих хлопців був Лев. Зрозуміло, що певний час він править Галицько-Волинським князівством разом зі своїм дядьком. Але після смерті Василька Романовича у 1269 році Лев стає самостійним правителем і переносить столицю до Львова. Князь провадив доволі активну військову політику. За часів його правління територія князівства досягла свого історичного максимуму. Він спромігся приєднати Люблінську землю та частину Закарпаття. Це все стало можливим і завдяки проведенню спільних військових походів із Ордою… Так-так, саме ординці могли вимагати у Лева приєднатися до їхнього війська у походах на сусідні країни. Так, у 1258 році галицькі дружини під проводом Василька Романовича брали участь у поході татар на Литву, і це при тому, що Данило і Міндовг були сватами. Змушений співпрацювати із татарами, Лев намагається знайти нових союзників, налагодити тісніші відносини із Королівством Польським, яке вважав доволі сильним для організації спільної боротьби із ординцями. Однак князь не забував і про інші західні держави, тому підтримував дипломатичні відносини із Чехією та Тевтонським орденом. Після смерті князя Лева, Галицько-Волинську державу очолює його син — Юрій I. Його правління починається із чергових проблем: Люблінську землю повертає собі Королівство Польське, а Закарпаття знову стає частиною Угорського королівства. Але попри такі територіальні втрати, Галицько-Волинська держава переживала розквіт та економічне піднесення. Відомо, що Юрій Львович титулував себе, як «король Русі та князь Володимирії». Доволі цікавим є його рішення перенести столицю зі Львова до Володимира-Волинського. Причини нам невідомі, тож маємо шанс дослідити це питання. Одним із головних здобутків Юрія І стало створення Галицької митрополії (1303 рік). Ви, мабуть, подумали: «І навіщо? Адже була Київська митрополія, то навіщо ще одна?» Міркуймо: раніше вся територія Русі входила до складу Київської митрополії. Але після зруйнування монголами Києва, митрополити перебираються до Суздальського князівства. Отже, землі південно-західної Русі перебувають начебто під управлінням Суздальського князівства, адже туди переміщується релігійний центр. Тому заснування окремої митрополії мало надзвичайно важливе значення. Це продемонструвало б авторитет не лише князівства, а й самого князя! Ще один плюс — північноруські князі не могли б претендувати на землі Галицько-Волинського князівства. Спадщина Юрія I дісталася двом його синам — Андрію та Леву. Період їхнього правління — час дуумвірату. Цей термін вам уже відомий. З історичних джерел ми дізнаємося, що князі підтримували міжнародну торгівлю, мали тісні дипломатичні відносини з Польщею та Тевтонським орденом і доволі успішно воювали із Золотою Ордою. Однак, незважаючи на такі успіхи, обидва князі загинули. До того ж одночасно. Дехто вважає, що вони загинули у боротьбі із золотоординцями, інші — що у війні із князем литовським Гедиміном. Але важливо інше. Після їхньої смерті династія Романовичів урвалася. Майже два роки Галицько-Волинський стіл залишався вільним. У 1325 році князем стає онук Юрія Львовича — Болеслав. Але нащадкам він відомий уже під іншим ім’ям — Юрій ІІ Болеслав Тройденович. Чому ж так сталося? Просто він був католиком, а русини навряд чи прийняли б такого князя. Вважається, що Юрій ІІ мав на меті відродити часи могутності Галицько-Волинського королівства. У документах він часто називав себе «Божою милістю князем і спадкоємцем королівства Русі» та використовував печатку свого діда Юрія I. Юрій II продовжив політику своїх попередників: зумів урегулювати відносини із Золотою Ордою, Литвою та Тевтонським орденом. Однак політичні відносини з Королівством Польським та Королівством Угорським лишалися доволі напруженими. Мабуть через те, що ті країни вже накинули оком на багатства Галицько-Волинської держави. У внутрішній політиці князь робив усе можливе для розвитку міст та спромігся відновити Галицьку митрополію. Попри всі старання, він не мав підтримки серед боярської верхівки та міщан. Князю докоряли за надмірну увагу до чехів і німців, поблажливість до католицького духовенства, а також утиски волинської верхівки. Можна зрозуміти, що князю, який виріс у Польщі в оточені католиків, ті іноземні містяни були значно ближчими, ніж галицькі та волинські воєводи. Він навіть намагався обмежити їхній вплив. Наприклад, до боярської ради входили лише його васали, а владу на місцях він передав відданим йому людям. Цілком можливо, що боротьба з боярами, такими собі середньовічними олігархами, стала причиною спочатку змови, а тоді вбивства князя. У тисча триста сороковому році його отруїли. За свідченням джерел, це сталося через те, що Юрій II «став розмножати число латинників і їхню віру». Так закінчилася історія останнього Галицько-Волинського князя. Після смерті Юрія II Галицько-Волинське князівство було розділено між Польщею, Литвою та Угорщиною. Але про це вже ви дізнаєтеся на наступних уроках. Дякую всім за увагу! Із вами був Гліб, і це курс історії України 7 класу.