Вітаю! З вами Артур Бабенко і сьогодні ми дізнаємось про те, як Україна, перебуваючи у складі СРСР, змогла приєднатися до ООН. Поглянемо, як змінились кордони України та розглянемо процес масових депортацій населення.
План уроку складатиметься з таких підтем. 1. Україна в системі міжнародних відносин. 2. Установлення кордонів у РСР із сусідніми державами внаслідок переділу західноукраїнських земель.
3. Масові депортації 1944-1947 років. Ще під час Другої світової війни лідери країн антигітлерівської коаліції почали обговорювати питання створення міжнародної організації, яка б сприяла під... підтриманню та зміцненню миру і безпеки в усьому світі. Раніше вже існувала Ліга націй, але Йосип Сталін виступив проти збереження цієї організації, бо у 1939 році СРСР як агресора звідти виключили. Але Сталін у своїй аргументації справся на те, що Ліга не вберегла світ від світової війни, тому подальше існування цієї організації неможливе.
Сталін наголошував на тому, що до майбутньої організації повинні увійти всі республіки СРСР, з правом голосу для кожної. Дипломати західних держав відкинули таку пропозицію, мотивуючи це тим, що жодна з республік СРСР не є суб'єктом міжнародного права та не має відповідних структур для дипломатичної діяльності. У відповідь на це радянське керівництво розширило повноваження республік.
Зокрема, в УРСР створено Народний комісаріат закордонних справ. Ці зміни дали можливість залучити радянську Україну до процесу створення ООН. Радянська влада наполягала на включенні Української та Білоруської республік як тих країн, які найбільше постраждали під час Другої світової війни та зробили значний внесок у перемогу над нацизмом. Залучення УРСР до процесу створення ООН також дозволяло Сталіну створити ілюзію того, що радянська влада нібито поважає право українців на самореалізацію.
І насамперед це було адресовано міжнародній спільноті, яка знала, що на заході України тривали активні бойові дії. між бійцями УПА та радянськими військовими, які намагались придушити український національно-визвольний рух. Також залучення УРСР до ООН було спробою задовольнити українців, які прагнули утвердити українську державність.
У травні 1945 року в Сан-Франциско відбулась установча конференція, у якій брала участь українська делегація на чолі з тодішнім наркомом зовнішніх справ Дмитром Мануїльським. Дипломати УРСР були залучені до різноманітних комісій та комітетів. які працювали над розробкою статуту та перших документів ООН. Таким чином Радянська Україна не тільки увійшла до ООН, а й стала однією з країн-засновниць цієї міжнародної організації. УРСР була залучена до діяльності багатьох міжнародних організацій.
У 1946 році УРСР було представлено в Економічній та Соціальній Раді. На третій сесії Генеральної Асамблеї 1948 року УРСР стала членом Комісії з атомної енергії та Комісії з контролю за озброєнням. У 1948 році Радянську Україну обрали непостійним членом Ради безпеки ООН на дворічний термін. У 1954 році УРСР стала членом Комісії ООН з питань освіти, науки та культури. ЮНЕСКО.
До 1958 року УРСР набула членство у 28 міжнародних організаціях та їхніх органах. І хоч зовнішньополітична діяльність України насправді не виходила за межі політика Московського центру, однак, як зазначав історик Михайло Куваль, своєю зовнішньополітичною діяльністю, хоча підпорядкованою інтересам КПРС та радянського уряду, українська дипломатична служба об'єктивно змінювала міжнародний авторитет України в очах світової громадськості. Кінець цитати.
Одним із результатів Другої світової війни стали територіальні зміни України. Ви пам'ятаєте? що у 1939-1940 роках Радянський Союз окупував українські землі, які були в складі Польщі та Румунії. Однак це було результатом загарбницьких дій СРСР з порушенням норм міжнародного права. Але наприкінці Другої світової війни, уже не в статусі загарбника, а в статусі визволителя світу від нацизму, радянська влада намагається докласти всіх зусиль, аби легалізувати приєднання нових територій до радянської України.
Територіальні питання Радянський Союз порушував під час Тегеранської та Ялтинської конференцій, на яких було досягнуто рішення про визнання справедливості встановлення кордону по лінії Карзона та підтримано ідею об'єднання українців у межах однієї держави. Після вигнання німецьких військ та їхніх союзників з українських земель СРСР розпочинає процес приєднання та легітимізації нових територій. Важливим для радянської влади було закріпити територію Галичини і Волині, які були вперше окуповані СРСР ще у 1939 році.
Наприкінці війни склались сприятливі обставини, щоб легалізувати приєднання цих територій. Зокрема, у 1944 році до влади у Польщі прийшов прорадянський тимчасовий комітет визволення. Побіжно зазначу, що це відбувалося за сприяння СРСР.
І саме між цим польським урядом та УРСР у 1944 році укладено договір про обмін населенням та встановлення кордону. Радянська влада цією угодою намагалась продемонструвати міжнародній спільноті, що відбувається не процес розширення СРСР, тобто Росія, а об'єднання українських земель. А вже у серпні 1945 року укладено угоду між СРСР і Польською Республікою, згідно з якою кордон перейшов східніше від лінії Кризона на 5-8 км, а Галичина та Волинь приєднувалися до УРСР.
Щоправда, частина земель, де більшість населення становили етнічні українці Холмщина, Підляща, Лемківщина, Нацяння залишались у складі Польщі і згодом на цих територіях відбудеться примусове депортація українського населення. Про що ми будемо говорити? Трошки згодом.
Остаточне розмежування польско-українського кордону відбулося у 1951 році. Тоді на прохання Польщі було здійснено обмін прикордонними ділянками. До складу у РСР перейшов Забузький район із центром у Белзи та місто Христинопіль, перейменоване на Червоноград. До Польщі Нижньоустрицький район Дрогобицької області, верхів'я Сяну.
Обидві території площою по 480 км2. 28 жовтня 1944 року Закарпаття потрапило під контроль радянської влади, але юридично цю територію все ще вважали чогословацькою. СРСР необхідна була причина, за допомогою якої можна було б пояснити необхідність переєднання цих земель до Радянської України. І така причина була створена.
У листопаді в Мукачеві відбувся з'їзд Народних комітетів Закарпатської України. І під пильним наглядом радянських чиновників цей з'їзд ухвалив Маніфест про об'єднання Закарпаття з Радянською Україною. Саме це рішення радянська влада використовувала під час переговорів зі своїми союзниками, як причину того, щоб визнати приєднання Закарпаття до УРСР. На той момент ще тривала війна. Союзники не бажали погіршувати відносини з СРСР, тому чого словацька влада не могла очікувати на підтримку з боку впливових держав антигітарівської коаліції.
Врешті-решт у 1945 році між СРСР та Чехословаччиною укладено договір, відповідно до якого Закарпаття офіційно включено до складу УРСР. Установлення кордонів із Румунією відбулося у 1947 році. Румунська влада підписала мирний договір, підготовлений делегацією УРСР ще під час Пирізської мирної конференції роком раніше.
Відповідно до цієї угоди Румунія передавала Басарабію та Північну Буковину. Обмін територіями супроводжувався й масовими переселеннями. Здебільшого людям не давали вибору та переселяли насильно, супроти їхньої волі.
Більшість переселень набули характер депортації. Нагадую, депортація це примусове переселення, вигнання чи виселка з постійного місця проживання або з держави, окремих осіб чи народів. У 1944 році почався перший етап переселення людей з прикордонних земель між Польщею та радянською Україною.
У цей час переселення було добровільним. Поляки і євреї, які мали право на виїзд до Польщі, як громадяни Другої Речі Посполитої, переселялись охоче, щоб уникнути колгоспного рабства. А от українці та українки, які проживали на території Польщі, не мали бажання переселятися до СРСР. Ось як вони це пояснювали.
У межах Радянського Союзу, куди нас хочуть вивозити і де мешкає вся решта українського понад 40 мільйонного народу. Наш народ не має жодних національно-політичних, релігійних, ні соціальних людських прав. Український народ терпить у рамках СРСР нечуваний національно-політичний і соціальний гнід.
Совєтський режим, у якому доводиться жити українському і другим народам, це режим тотальної диктатури і тиранії, у якому наших братів позбавлено всіх людських прав. Тому з цілого приблизно мільйона українців, які мешкають за лінією Крзона, майже ніхто не хотів. і не хоче виїжджати добровільно до СРСР.
Кінець цитати. Добровільними переселенцями стало близько 80 тисяч людей, але й багато з них переселялись під тиском терору польських Збройних сил. Небажання українського населення переселятися до Тоталітарного Радянського Союзу призвело до того, що розпочалася примусова депортація. Тодішній польський уряд, який, нагадую, був прорадянським, у взаємодії з прикордонними військами НКВС у 1945 році почав примусове переселення українців до СРСР.
Проводили генеральні прочисування лісів, масові облави, зухвалі напади на українські села. У всіх цих акціях польські військо-спецзагони підтримували підрозділи НКВС. Незважаючи на опір, протягом 1945-1946 років із Закарзоння депортовано в УРСР понад 120 тисяч родин. Часто густо переселених осіб направляли в незвичні для них степові райони Херсонщини та Донеччини.
Водночас із західних областей УРСР до Польщі було переселено близько 160 тисяч родин. Умови вивезення поляків теж були складними. Вагони подавали несвоєчасно, з розбитими вікнами та дверима. Але на цьому випробування для українців прикордонних земель не припинились.
Ті з українців, хто ще залишився проживати на території Підляща, Холмщини, Закарзоння, Нацяння, були депортовані, але у межах Польщі. І ця подія отримала назву «Операція Вісла». Метою «Операції Вісла» було переселення українського населення з території Закарзоння до Північної Польщі.
зокрема для асиміляції українців і українок у польському середовищі. Приводом до початку депортації стала загибель генерала Кароля Сварчевського, який був заступником міністра оборони Республіки Польща та потрапив у засідку УПА. І саме під приводом боротьби проти УПА почалось примусове переселення.
На збір людям давали 20 хвилин. Виселення супроводжувалось руйнуванням пам'яток культури церков, цвинтарів, музеїв, бібліотек. невиправданими актами насильства, унаслідок яких загинуло 655 осіб.
Під час переселення українців намагались розпорошити по території Північно-Західної Польщі. У селах могло проживати до п'яти українських родин віддалено одна від іншої. Це було зроблено з метою якнайшвидшої полонізації українського населення. За даними польського уряду, під час операції Вісла було депортовано 140 575 осіб. За неофіційними даними 150 тисяч осіб.
На захист жертв операції «Вісла» виступили лише підрозділи УПА. Репресивна акція «Вісла» була скоординована з урядами СРСР і Чехословаччини, які надавали збройні сили для блокування східних і південно-східних кордонів Польщі. Операція «Вісла» стала злочином польської комуністичної влади, що призвело до асиміляції українського населення та супроводжувалось численними порушеннями прав людини. У 1990 році польський Сейм засудив дії тодішньої влади.
У жовтні 1947 року відбулася каральна акція уряду СРСР проти УПА у вигляді чергової примусової депортації населення Західної України, яка називалась «Операція Захід». Переселяли тих, кого підозрювали у співпраці з УПА. Однак жодного розслідування не проводили, тому депортовували всіх, хто викликав у радянської влади навіть найменші підозри. Головне завдання операції полягало у послабленні визвольного руху в регіоні. Загалом було депортовано близько 78 тисяч 530 осіб.
Операція «Захід» стала прикладом систематичного порушення прав людини в СРСР та черговим злочином радянської тоталітарної системи. Дякую за увагу і до зустрічі на наступному уроці.